ПОДАРУНКОВА ЦЕРЕМОНІЯ

- Тату, це все так неприємно! З жахом уявляю, як я стоятиму у натовпі таких самих розфуфирених ляльок-наречених, як і я! - Оффі схопилася за розпашілі щоки і роздратовано похитала головою. Її прикрашені святковими сніжинками довгі кучері-локони сколихнулися в такт руху милої голівки. - Благаю тебе, не треба! Прошу! Можна я не поїду на цей бал? Краще я почитаю книгу! Будь ласочка!

- Оффірадо, зараз же йди і сідай в карету! - прикрикнув роздратовано батько на дівчину, назвавши повним іменем.

Це бувало дуже рідко, бо зазвичай називав її ласкаво - Оффі. А нині вона й справді розгнівала цього доброго чоловіка, який всім серцем любив свою єдину дочку, виховував без матері, яка рано померла, і все робив для того, щоб дівчина не знала ні в чому відмови.

- Я продав три ягнички з нашого стада! Племінні! Щоб отримати це запрошення на бал! А ти відмовляєшся їхати! - докинув він вагомі аргументи.

- Я не хочу! Як ти не розумієш?! - дівчина мало не плакала. 

Оффі почала застібати ґудзики на шубці та прилаштовувати теплий капелюшок на голові, зазираючи в дзеркало біля вхідних дверей. Звідти дивилася на неї вродлива дівчина років вісімнадцяти, зла, наче колючий мороз опівночі. Так, вона вже зрозуміла, що не відкрутиться. Їхати на бал доведеться.

- Це принизливо, тату! Чому дракони такі нетямущі? Навіщо придумали цей дурний ритуал з балом, подарунками і вибором нареченої? І навіщо ті не потрібні нікому подарунки? Та я сама куплю собі все, що забажаю! Адже тут явно щось підозріле, тату! Невже дракони не можуть познайомитися з дівчатами просто так? Ну, не знаю, на вулиці, в кав'ярні, в театрі..? 

Пан Сайшен Чадрус теж моторно нап’яв на голову капелюха, відчинив вхідні двері й швидко переступив поріг, таким чином демонструючи доньці, що вони дуже поспішають і він вже навіть чекає її ззовні.

- Дракони надто делікатні й ніжні створіння, щоб розгулювати по вулицях серед людей, - відповів він. - Їхні ідеальні вуха не витримають людського гамору, а очі, звиклі до досконалості, не повинні бачити сміття на вулицях... Напевно, - пробурмотів у кінці чоловік собі під ніс.

- Ой, мабуть, вони й справді тюхтії та ніженки, - похитала головою дівчина. - Одне радує, що на балу будуть дарувати подарунки. Хоч мені вони зовсім не потрібні. Сподіваюся, я отримаю якийсь цікавий і корисний подарунок. Але не пропозицію руки та серця. Не хочу виходити заміж за чоловіка, з якого треба здувати пилинки й стежити, щоб, не дайте святі пастирі, не поранити його невдалим словом чи неправильно підібраним тоном. Це так нудно! А одяг! Та поглянувши на дракона, можна осліпнути від какофонії кольорів!

Дівчина пригадала, в які яскраві, елегантні, вишукані й дивні інколи речі одягаються дракони. Часто схожі папуг чи павичів. Принаймні, такими їх малювали на картинках в енциклопедіях, які вона часто гортала. 

- Оффі, ти не маєш рації! Кажуть, що це все брехня! Дракони не такі. Ми ж з тобою їх не бачили зблизька, не спілкувалися, не знайомі з жодним! А судити про кого-небудь за тим, про що пишуть у магічних новинарних сферах, - це неправильно.

Батько з донькою пройшли по засипаній снігом недовгій стежечці за ворота біля маєтку і всілися в карету, що мала їх відвезти до королівського палацу.

Кучер, в крислатому фетровому капелюсі, вже трохи присипаному снігом, гукнув на коней, і вони повільно посунули дорогою до міста, де вже загоралися перші вогні ліхтарів на вулицях. Взимку темніло рано, а до королівського палацу їхати було далекувато, тому пан Сайшен спланував виїхати раніше, щоб не запізнитися на щорічну святкову імпрезу. Кожного року в день зустрічі нового року дракони проводили відбір наречених для одного свого представника з їхнього численного клану. 

Так, ви не помилилися. Саме так дракони знаходили собі дружин.

Клан драконів мешкав на великій і високій горі в центрі столиці. Там же знаходився і королівський палац. Доступ до цієї гори був повністю магічно закритий і вхід заборонений для людей.

Але один раз у рік людей, все-таки, допускали в палац, щоб черговий дракон міг вибрати собі наречену, дівчину до душі. 

Цього року свято було особливим. Адже прийшла черга обирати наречену для самого сина короля драконів, наслідного принца Валзара.

А от церемонія вибору наречених була дуже дивною. І незрозумілою. І досі люди не збагнули, за яким принципом дракони обирали дівчат. Одне було ясно точно: на балу кожна дівчина отримувала подарунки від дракона, майбутнього нареченого. Презентів могло бути і кілька, і один. Дівчата там же, в королівському палаці, відкривали подарунки, дістаючи їх із барвистих коробок, і повинні були одразу ж знайти тим подарункам застосування. Наприклад, якщо якась із дівчат отримувала дорогоцінну прикрасу, то мусила тут же одягнути її, якщо сукню - так само, якщо торт - скуштувати його, якщо м'яч - пограти з ним…

Але було одне “але”... 

Подарунки бували інколи дуже специфічні. Подарункова церемонія обросла в народі легендами та міфами, чорними плітками та жахливими оповідками. Розповідали, що одна дівчина отримала в подарунок флакончик з отрутою і повинна була тут же її випити. Що й зробила і впала замертво. Адже відмовитися від подарунків дракона було неможливо. Ще серед подруг Оффі ходила байка про те, як один дракон подарував дівчині пеньюар і привселюдно змусив його приміряти просто на балу, перед очима всіх присутніх. Осоромив бідну дівчину! Цю плітку Оффі точно вважала брехнею. Але уява малювала непривабливі картинки, і вона категорично не хотіла на той бал!