Розділ 25

Прокинувшись рано-вранці, я злегка напружилася. Хто увімкнув червону лампу? Прикрила і знову розплющила очі. Кімната залита червоним світлом. Що відбувається? Прогулявшись сонним поглядом своєю кімнатою, я зрозуміла, що це світло надходило з вулиці. Підірвавшись з ліжка, кидаюся до вікна. Червоне небо, як і казав Шон.

Я прямо у своїй піжамі (шорти та майка), вибігаю з дому на вулицю. Вулиці повністю освітлені червоним, небо червоне і сонце теж. Хтось із сусідів у червоній кепці поливає кущі троянд перед будинком.

- Гарно, чи не так? - почула я голос мами поряд з собою. Від несподіванки підстрибую і повертаюсь до неї. Мій погляд прикувала червона кофточка, що була на ній. Мабуть, вона нова. Раніше я такої у мами не бачила.

- Гарна кофтинка, - сказала я.

- Дякую, люба. Купила позавчора, - вона задоволено окинула себе поглядом. - Тобі теж треба одягнути щось червоне, - озирнула вона своїм поглядом мою піжаму, в якій явно не було ні натяку на червоне. На що я відразу зневажливо скривилася.

- Перестань мам. Це тільки легенди, - відмахнулась я, продовжуючи спостерігати за сусідом у кепці.

– Не просто легенда – це традиція Рівервуда. Тепер ти частина місцевого населення і маєш почитати їхні правила. Я теж не вірю у будь-які розказні про злого Стародавнього, але нас не зрозуміють, якщо ми проігноруємо традицію. Так що давай, переодягнися в щось червоне негайно, а то раптом Стародавній, прийде за твоєю душею, - посміхнулася мама.

- Ха, ха! - сказала я глузливо, але все ж бігом помчала в будинок.

«Хай живе Червоний тиждень! Сім днів веселощів та відпочинку!». Пам'ятаю, як Шон казав мені про це. Мої друзі розповідали, що у ці дні учні не навчаються, а дорослі не працюють. Стовідсотковий відпочинок. У місті проходить щорічний ярмарок на честь Червоного тижня. Потрібно піти туди. Не можна таке пропустити. Ми домовилися з Наомі та Шоном, що зустрінемося у місті, біля колеса огляду. І я негайно вирушаю туди.

Людей ціла купа, раз у раз доводиться всіх обминати. Невже в Рівервуді так багато людей проживає? Як мегаполіс якийсь чесне слово. За словами Вайлет, у цей час у місті багато приїжджих. Туристи там всякі або просто зацікавлені роззяви, які особисто хочуть побачити це явище.

Друзі вже чекали на мене на місці зустрічі. Бачу, як Наомі махає мені рукою. Шон поводиться більш стримано, просто посміхається. Я махаю у відповідь.

- Як тобі моя спідниця? - покрутилася Наомі навколо себе.

- Неймовірна, - червона спідничка трохи вище колін, була дійсно крутою. - А що сказав Шон про твою спідницю?

- Я не здивований. Мені доводиться вже другий рік поспіль дивитись на цей червоний виріб одягу.

Наомі жартома, заїхала йому ліктем убік.

- А от твій червоний пояс Ханно, мені навіть дуже подобається, - він, сміючись, відскочив від бурхливої ​​Наомі.

- Я твою червону сорочку вже десять років спостерігаю і запитую: коли ж ти її вже викинеш!? Ти з неї давно виріс! - сміялася вона. - Третій тиждень травня ... - протягнула Наомі. – Ще один і випускний!

- Якось швидко, - відстороненим голосом промовила я.

- Чи готова ти до випускних іспитів? - вона взяла мене під руку.

- Начебто, - я клацнула язиком.

- А ось і твої друзі, Ханно, - Шон повернувся до мене.

У натовпі я помітила наближення Алекса і Нейтона. Схоже, йдуть до нас. На них були довгі червоні накидки з капюшонами. Виглядало естетично.

- Привіт, - привітався Алекс. Нейтон стояв мовчки.

- Привітики, - махнула Наомі.

- Я піду за морозивом, - кивнув Нейт Алексу, і розвернувшись зник у натовпі.

- Слухайте, ви не проти, якщо я відійду з Алексом? Скажу йому пару слів, - обернулася я до друзів. Ті згідно закивали.

Коли ми відійшли трохи осторонь, Алекс подивився на мене з очікуванням.

- Я згодна. На ритуал, – випалила я.

Алекс вдав, що дуже зрадів почутій новині, але він зовсім не був здивований. Адже, моя відповідь, йому була відома, вже не перший день.

– Я дуже цьому радий! - він обійняв мене, сяючи усмішкою. – Чому вирішила погодитись?

- Хочу допомогти тобі, - відповіла я.

- Дякую, - щиро подякував він.

- Ти не проти, провести час зі мною та моїми друзями? - я вказала в їхній бік.

Алекс подивився на них і засміявся. Якогось біса, Шон скакав навколо Наомі на одній нозі, а вона дико сміялася.

– Чому б і ні? – погодився Алекс.

І понеслось! Ми з'їли, мабуть, вагон різного виду морозива та всякої смакоти. Шон заспівав у караоке. Я не думала, що в нього такий приголомшливий голос. Наступна пісня була наша з Наомі. Хоч у ритм ми особливо й не потрапляли, а я взагалі взагалі слів пісні не знала, але було весело.

Діставшись колеса огляду, ми розбилися на пари: я і Алекс, Наомі та Шон. З висоти було чудово видно весь вечірній Рівервуд. Вже повинно було скоро сутеніти. Я побачила будинок Алекса як на долоні, це було чудово.