Розділ 20

Нейтон стояв на кручі, невідривно дивлячись на полум'я, коли Алекс вибіг з нічного лісу і підбіг до брата.

- Що ти накоїв!? Ти вбив його, - дивлячись на зітліваючі останки, сказав Алекс.

– Ти? Як добре, що ви повернулися. Я планував розправитися з ним коли ви були в мандрівці світами, але мені не вдалося, тому що хтось зупинив всесвітній час. Так, Алексе? - Нейтон байдуже дивився на брата. - Я стежив за вами. Бачив, як ви перемістилися до арки. Тільки після того, як ви знову опинилися тут, я міг закінчити свою справу. Час запустився, і я зміг пересуватися. Мені треба було діяти вкрай швидко і як добре, що я встиг, - задоволено посміхнувся він.

- Навіщо ти так вчинив?

- Я лише зробив те, що мав зробити ти, коли він хотів напасти на Ханну. Мені знову довелося виконувати за тебе брудну роботу.

- Я не просив тебе про це. Хіба не можна було вирішити ситуацію мирним шляхом – поговорити з ним? – безнадійно спитав Алекс.

- Сенсу не було. Він хотів убити її, Алексе. І він би не зупинився. Цитую: "Мені сподобався її запах, а значить я не зупинюся ні перед чим поки не отримаю її на закуску". Ці слова належали Сету, мій любий брате. Я лише захищав Ханну. Я дбаю про неї, на відміну від тебе.

- Ти вже достатньо подбав про неї. Ханна тебе ненавидить. Через тебе її відрахували зі школи, – процідив крізь зуби Алекс.

- У тому, що її вигнали, винна лише вона сама. Тож не треба валити на мене провину. Ханна зачепила Маркуса, а його батьки вже про все подбали. Не чіпай вона його – навчалася б досі в Рівервудській старшій школі. Те, що зробив я, значення не мало, директорові було байдуже. Але родаки Маркуса наполягли на своєму, змусили його підняти справу Хани і сплести все до купи. Через мене їй навіть усунення від уроків не загрожувало.

- Але вона звинувачує тебе.

- Нехай звинувачує кого хоче, мені начхати, - лагідно кинув Нейтон. - Ти вже згадав Анжелію Нортон?

- Патрік тобі сказав?

- А як же. Ми все один одному розповідаємо. Це ти закрився від сім'ї, а не я, - знизав плечима Нейт.

- Спогади потихеньку повертаються до мене. Я починаю згадувати, – відповів Алекс.

- Ти наклав на себе заклинання на стирання пам'яті? Навіщо? – підняв ліву брову Нейтон.

- Я створив заклинання перед нашою карою. Хотів забути Анжелію. Адже батько вирішив після воскресіння покинути поселення і створити власне місто. Я не мав наміру продовжувати стосунки з нею. Тільки уяви, що було б якби я раптово з'явився у неї на порозі, після того як на її очах мене повісили. Тоді я не знав, що ритуал батька піде не так, і мої почуття зітруться не тільки до неї, а взагалі до всього. Якби знав, не промовляв би заклинання. Воно діяло доти, доки хтось не назве мені її ім'я. І ось Патрік зламав закляття. Я сам винен, бо нікому не сказав, що його створив.

- А ти не пам'ятаєш, що я теж її любив? – Нейтон дивився на брата з напів прикритих вій. - Вона теж любила мене, але тебе вона любила сильніше.

Алекс дивився на Нейтона впритул.

- Цього я поки що не згадав, - тихо промовив Алекс.

- Значить, незабаром згадаєш. Хана реінкарнація Анжелії. Я відразу впізнав її, але так і не зрозумів, чому не впізнав її ти. Але тепер я зрозумів.

– Я розповів Ханні про ритуал, – змінив тему Алекс.

- Вона згодна? - зацікавлено запитав Нейт.

- Поки що ні. Вона думає про це. Але вона погодиться. Міріїл бачив, що ритуал відбудеться.

- Чудово.

- Ти будеш заважати нам з Ханною, коли ми повернемо людське життя?

Нейтон задумливо дивився на палаюче дерево, яке так і не згасло.

– Ні. Я лишаю її тобі.

- Але ж ти теж любив її, - сказав Алекс.

Нейтон мовчки оглянув свій жахливий вигляд. Одяг був брудний і мокрий, а в деяких місцях розірваний.

- Мені треба привести себе впорядок, - сказав він і повів долонею перед собою. Одяг моментально став чистий, цілий і сухий. Сліди від бруду стерлися з обличчя та рук, а волосся стало сухим. - Так то краще.

- Це Сет тебе так? – Алекс вказав на три криваві подряпини на обличчі Нейтона.

- Ну, а хто ж іще. Не сам же я собі таке зробив. Слухай, з тобою все гаразд? А то виглядаєш ти якось кепсько, - подивившись на обличчя Алекса, зробив висновок він.

- Я в порядку, - Алекс витріщився в землю.

- Я піду. У мене є ще деякі справи, а тобі краще повернуться додому. Вигляд у тебе паршивий, - сказав Нейтон і попрямував у бік лісу.

Алекс подивився на палаюче дерево і догораючі останки перевертня.

- Нейтоне чому вогонь не гасне?! - крикнув йому вслід Алекс.

Нейт обернувся:

- Це чарівне полум'я, - Нейтон рушив далі.

- Загаси вогонь, - попросив Алекс.

- Погаси його сам! - прокричав на ходу Нейтон, не оглядаючись.

Алекс підняв руку у бік полум'я, збираючи всі свої сили, але... нічого не вийшло. Вогонь продовжував яскраво мерехтіти у темряві. Алекс безнадійно опустив руку.