5.2

Після школи ми з Наомі вирішили прогулятися містом. Зайшли до кафе. Завітали до парочки магазинів.

- Що відбувається у вас із Алексом? - зацікавлено запитала Наомі.

- Нічого, - відповіла я.

- Так про що ви таки говорили?

- Та так. Не бери в голову.

– Між вами щось є? Ви таємно зустрічаєтесь? - здивувалася вона.

- Ні це не так. Ми навіть не друзі, - я почала нервувати і випадково зачепила плечем якусь жінку.

Вона різко схопила мене за рукав куртки і подивилася прямо мені у вічі:

- Стережися того, хто не дихає, чиє серце не б'ється, а шкіра як зимовий ранок холодна.

- Що ви маєте на увазі? - незрозуміло дивлюся на неї.

- Кохання тебе погубить, - сказала жінка відпускаючи мою руку, і пішла далі вулицею.

- Що це щойно було? - Наомі явно була в шоці.

- Сама не знаю, - із не меншим шоком відповідаю.

- Ходімо звідси, - знайома взяла мене під руку. - Вона, швидше за все, просто божевільна.

Наомі повела мене геть.

Алекс

Алекс зі своїм братом Нейтоном їздили містом на машині.

- Вона бачила мене вчора вночі.

- Хто, Ханна? - запитав Нейтон.

- Так. Про це ми й говорили у школі. Мабуть, вона переживає за мене.

- Це круто чувак, - Нейтон грюкнув рукою по керму. - Ми теж не хочемо, щоб тебе вбив маніяк. Хана цього не переживе.

- Пішов ти ... придурок, - Алекс стукнув брата в плече і той засміявся.

- Це дівчисько реально на тебе запало Алексе.

Алекс дивився прямо перед собою:

- Це Найджел.

– Хто? - не зрозумів Нейт.

- Найджел Форест – знайомий Ханни.

Нейтон обернувся до Алекса, той глянув на нього.

- У мене є ідея, - Нейт різко б'є по гальмах.

- Що ти робиш? - запитав Алекс.

- Зараз побачиш.

- Нейтон припиняй. Поїхали, – попросив Алекс.

- Не зараз, - сказав Нейтон. - Гей, Найджел! - він висунувся з вікна машини. - Іди сюди!

Алекс сидів мовчки.

Найджел на хвилину завмер, а потім рушив у їхній бік. Нейтон глянув на Алекса з легкою усмішкою на обличчі.

- Ти ідіот, - усміхнувся і покрутив головою з боку в бік Алекс.

- Так?.. - Найджел невпевнено підійшов до них.

- Ти ж Найджел, так? - запитав з кривою усмішкою Нейтон.

- Т-т-так, - Найджел почав заїкатися.

- Вже майже десята вечора. Чи не боїшся потрапити в лапи підступного вбивці? - Нейт явно знущався.

- Я… я… я лише на хвилинку з дому вийшов. Поки батько не бачить. Він думає, що я сплю. А ви ... катаєтеся?

- Як бачиш, - Нейтон навіть не приховував, що глузує з хлопця.

- Хіба ви не боїтеся? - Найджел не переставав нервувати.

- Ми не лякаємося ніяких маніяків Найджел. Я вірно кажу Алексе?

Алекс мовчав.

- Він не дуже балакучий, - усміхнувся Нейт. - Сідай до нас, покатаємося.

– Що? Ви хочете, щоб я тусив з вами? - не повірив Найджел.

- А чому б і ні, - незворушно промовив Нейт. - Сідай.

- Але ж ви Нейтон і Алекс Стоуни. Ви ж не спілкуєтеся з такими, як я.

- Яка різниця. Ми спілкуємося з тими, з ким самі захочемо, - Нейт був, нерушимий.

- Ну дійсно. Алекс же спілкується з Ханною, - повеселішав Найджел.

Нейтон підняв брову, а Алекс, мабуть, подавився слиною, бо сильно закашлявся.

- Ти маєш рацію, - Нейт миттю глянув на брата.

- Вибачте хлопці, я б з радістю, але батько нізащо мене не відпустить.

- А ти не кажи йому. Просто сядь у машину, і ми поїдемо.

- Але він мене шукатиме, - Найджел все ще нервував.

- Ну і нехай. Нам то, що? Ти реально настільки дурний, що готовий упустити такий шанс? Потусити із найкрутішими хлопцями цього міста? Не зли мене хлопче.

- Але батько зателефонує до поліції. Вирішить, що мене вбили.

- А потім ти раз і повертаєшся додому. Весь такий цілий і неушкоджений, - знущався Нейт. - Забий на правила хлопче.

Найджел пожував губами. Обернувся на будинок і відчинив задні дверцята машини Range Rover. Потім ще раз глянув на світло у вікнах і швидко сів у машину.

- Це був правильний вчинок, - посміхнувся Нейт, і автомобіль рушив з місця.