Канікули

Настало літо і кінець першого курсу, рік пролетів непомітно. Нарешті сесія закрита і тепер з легкістю можна вдихнути подих свободи, хоча і не на довго. Врешті решт, можна трішки відпочити від пар та підзаробити грошенят. Так, я вирішила поїхати на море, трішки попрацювати і заодно по можливості відпочити. По крайній мірі моральний відпочинок мені б точно не завадив би.  Звичайно, перед цим я була пару тижнів вдома з рідними, а потім поїхала в Скайд - чудове місто-курорт з морським узбережжям, в яке що літа приїздили сотні курортників з усієї країни, бувало навіть із-за кордону, аби відпочити.  Ще будучи вдома, я знайшла по оголошенню собі кімнату, аби мені було де жити, здебільшого так робили гості міста, винаймаючи  повністю житло або кімнати для комфортного відпочинку, що зробила і я. Плюсом було те, що мені не довелось багато платити за кімнату, це давало можливість нормально підзаробити. Через своїх знайомих, я влаштувалась продавцем морозива та літніх холодних напоїв, де до речі була непогана зарплатня і саме те, що треба для студента. Робота мені подобалась, адже можна було із людьми поспілкуватись, і поплавати в морі у вільний час. Це непогано мене відволікало, на мить я навіть забувала, що маю незрозумілі зв'язки з хлопцем, які все не давали спокою, бо я не знала, що взагалі між нами, коли це нарешті закінчиться, точніше відносини Діни і Денні.  Іноді Денні мені дзвонив, коли виходив сам сином на прогулянку, поки Діна ходила по своїм жіночим справам. Решту часу він писав з лівої сторінки, як же мене дратували ці таємні переписки, але для мене, це було хоч щось, я не хотіла його втрачати назавжди, так як жила надією, що врешті решт, настане диво. 
Минулого тижня в них відбулись христини, я нічого йому не нагадувала і не питала, але і він мовчав за свою обіцянку. Це мене дуже тривожило, я боялась, що Денні не наважиться порвати з Діною ради дитини і продовжуватиме жити з нею без почуттів, але і давити на нього я не хотіла, не мала права.  Я не хотіла бути стервозною розлучницею,  а лиш хотіла, щоб все сталось само собою.  На роботі я знайомилась з багатьма хлопцями, адже серед відпочивальників було багато молоді, які неодноразово просили в мене номер телефону або кликали на побачення, який я звичайно не давала і у відповідь щодо побачення відповідала, що у мене є хлопець, ось така я правильна, а може просто дурна. Ну про правильність мабуть можна вже посумніватись, якщо я спілкуюсь з хлопцем, який живе з іншою. Як же мені було соромно і гидко від самої себе. Виправдовувала я себе лише тільки тим, що дуже його кохала і нічого не могла зробити з своїми почуттями.   
За всі ситуації з хлопцями я розповідала Денні, не знаю навіщо, мабуть тому,  що просто хотіла бути з ним чесною, іноді я відчувала ревнощі з його сторони, от тільки я не знала, чи так само він чесний зі мною? Чесно кажучи я дуже переживала, чи не спить він з Діною!? Хоча звичайно, він говорив, що сплять вони по різних кімнатах, але в моїй голові краялися сумніви. Іноді я просто намагалася про це не думати, аби ще більше не завдавати собі болю. Його ревнощі мене дуже тішили, цим він давав зрозуміти, що я йому не байдужа, але мені так хотілось більшого, почути з його вуст, що я йому потрібна не просто для розваг та втіхи, що я для нього більше, ніж будь-хто інший, мені так хотілось почути "Я тебе кохаю" .   
Минуло два тижня, я продовжувала чекати , сама не знаючи чого, але не втрималась і коли Денні подзвонив я запитала в нього : "Денні , ти пам'ятаєш , що ти обіцяв? Я втомилась, я не можу чекати вічно, ти знаєш про мої почуття до тебе, але благаю, не треба цим користуватись, мені дуже важко, тим паче не знаючи, хто я для тебе врешті решт?  Я більше так не можу, давай покінчимо з усім цим, я почну жити своїм життям, почну з кимось зустрічатись, я хочу нормальних чесних відносин, бути коханою, розумієш, а ти живи своїм життям, відпусти мене, не дзвони мені, якщо ніяк не можеш вирішити все з Діною!"
- Я не можу тебе відпустити, розумієш?  Мені важко без наших розмов, я завжди відчуваю від тебе підтримку, яку не відчував ні від однієї дівчини, ти важлива для мене, не просто як друг, але поки сказати , що кохаю тебе я теж не можу, ти мені не байдужа, це я знаю точно. Вибач! Дай мені ще трішки часу, я розійдусь, хай тільки малого вилікуємо, він зараз хворіє, я не можу піти в такий момент, це моя дитина. Але із іншим ти не будеш, я цього не допущу! 
 Я не знала , що мені робити, я була втомлена, і його відповідь мене зовсім вибила з колії. Я так і не зрозуміла, хто я для нього і що він відчуває до мене, якщо це не кохання, тоді що?  Просто я для нього зручна, звісно! Та, яка завжди його підтримає, щоб не сталося, вислухає, завжди буде на його стороні, звичайно, так було і з Діною теж, і чим це закінчилося?  Цікаво, а хто підтримає мене, коли мені погано? Поруч нікого! А він... Він просто егоїст! Чекати? Знову? Хіба я не заслуговую на щастя? Ще й сказав, що не допусте, щоб я з кимось зустрічалась! Ну, а про почуття взагалі, я мовчу, що це було? Що за невизначеність?  Ну точно егоїст.  Я тобі ще покажу. Тоді мене розривала невимовна злість, але згодом трішки  охолонувши,  я вирішила просто лягти спати, думати не було сил.