Зрада

В той момент моє серце стислося  так сильно і наче опустилося десь низько в п'ятки.  В грудях давило, а в горлі стояв ком. Невже це все відбувається зі мною по-справжньому, чому я відчуваю цей нестерпний біль, вони всі мені брехали, він і вона разом, адже він говорив, що вони просто друзі, а Діна, та ще подруга, щей підколювала мене, вона ж знала про мої почуття до нього, як вона могла!? В моїй голові було більше запитань, ніж відповідей. В неї було все,  та вона ж будь-якого хлопця могла звабити, але ж тільки не цього, чому Діно? Чому? - я ж тобі довіряла. Мені хотілось кричати від болю, який обпікав мою душу. Мені хотілось зникнути, втікти кудись далеко, кричати на весь голос, але дарма, тікати було нікуди. В шокованому стані я дійшла до своєї кімнати, і наче мертва впала на ліжко, зжавши подушку руками, я гірко заплакала. Мене зрадили, та ще хто, моя найкраща подруга, яка була мені як сестра. А він!? Як він міг? Хіба його слова нічого не значили, нащо було пропонувати бути разом!? Я ж відкрила йому свою душу, я тільки хотіла , щоб я була для нього особливою, не наступною, а єдиною. Мої мрії розбились ущент. Я ніяк не могла у все це повірити, я тихо плакала в подушку, аби тільки мама не почула, бо почнуться запитання , на які я точно зараз не готова відповідати. 
Моє дівоче наївне серце сліпо вірило, що в нас щось вийде, мабуть я сама собі все це вигадала, а тепер мучаюся від нездійснених сподівань,  які  крають мою  закохану душу. Як же я хотіла поглянути їм обом у вічі. Ні, я б не задавала зайвих питань, тут і так все ясно, подруга мені зовсім не подруга, а для хлопця в якого я закохалася з першого погляду, якому я довіряла, я зовсім нічого для нього не значила. Все так швидко закінчилось, навіть не почавшись. Довго думаючи, мої очі непомітно закрились і я заснула. 
На ранок я прокинулась і мої очі пекли вогнем, здавалося , що мені приснився кошмар, але нажаль це був не сон. Усвідомивши, що мене зрадили, ті кого я так любила, на моїх очах знову з'явилися сльози.  Згодом прийнявши всю цю ситуацію, я собі сказала, що треба жити далі, і життя на цьому не закінчується. Ще вчора я хотіла поглянути їм у очі, а зараз не хочу бачити  їх більше , ніколи. Зібравши всі свої сили в кулак і зробивши вид , що нічого не сталося, я вийшла з кімнати, на кухні неймовірно пахло смачними маминими млинцями, привітавшись з мамою і міцно її обійнявши, я прийнялась до трапези поїдання млинців, хоча чесно кажучи, кусок в горло не ліз. Зараз в мене була лише одна думка, як найшвидше поїхати на навчання, аби відволіктись від усього цього і затамувати свій біль. Вихідні промайнули, і нарешті настав час їхати у Брестоль, мама як завжди наготувала мені купу смаколиків,  добре , що я живу з сусідками, з якими можу розділити всю їжу, аби не луснути. Взявши сумки, ми з мамою попрямували до автовокзалу, всю дорогу я майже мовчала, говорити хотілось не дуже, що насамперед було не схоже на мене, раптом мама звернулась до мене.
- Лея, доню, а хіба то не Діна зі своїм новим хлопцем? 
Озирнувшись, я справді побачила Діну із Денні, які йшли неподалік від нас. І раптом я занервувала, бо не знала як себе поводити. 
- Так мамо, це вони! 
- То може давай підійдемо до них, хоч привітаємось!? Автобус всеодно відправляється аж через п'ятнадцять хвилин. 
- Ні, мамо, будь ласка, ще більше занервувала я, не хочу!
- Сонечко, що сталося між тобою і Діною, я ж бачу, ти всі вихідні проходила наче у воду опущена, але не захотіла грузити тебе питаннями, розкажи мені і тобі стане легше, я ж теж була у твоєму віці і чудово тебе розумію!?
- Вибач мамо, я розповім, але не зараз, скажу одне, я закохалася і хочу поїхати зараз як найшвидше.
Здавалося, що мама все зрозуміла, але не стала завалювати мене питаннями.  
Дійшовши до автовокзалу і попрощавшись з мамою, я зайшла до автобуса, сівши на своє місце я вдягла навушники і включила свою улюблену мелодію. Піднявши очі, я дивилась у вікно, і раптом побачила як на мене дивився мимо проходивши Денні, але Діни поруч не було, я не могла відвести очей від нього, так само як і він. Наче благаючи,  поглядом , я питала в нього , чому? За що вони там зі мною? Адже я обом вам вірила! Невдовзі автобус почав рухатись, і я надіялась, що всю свою біль залишу тут, втечу від своїх думок, які не давали спокою.