17 глава.Витівка Рейни

За дверима складу запанувала тиша.

Рейна притулилася спиною до дерев'яної поверхні й задоволено посміхнулася. Усередині, судячи з усього, все ще не відбувалося нічого цікавого.

Вона вже починала сумніватися, чи не переоцінила можливості замкнених дверей.

Тим часом Еліара стояла біля одного зі стелажів, розглядаючи старовинні книги. Морвен перебував навпроти, трохи далі від неї. Між ними знову утворилася та сама незручна відстань, яку жоден не поспішав скорочувати.

Рейна заплющила очі.

Її сила тихо відгукнулася, і на кілька секунд світ перед нею змінився. Вона побачила склад очима Еліари.

Морвен.

Просто навпроти.

Спокійний, зосереджений і, здається, абсолютно задоволений тим, що вони обоє можуть мовчати.

Рейна розплющила очі.

— Та ви знущаєтеся… — прошепотіла вона.

Вона знову подивилася на двері, а потім на власну долоню.

Можливо, трохи допомогти?

Зрештою, вона ж не збиралася робити нічого поганого. Просто невеличкий поштовх. Ледь відчутний.

Рейна спрямувала силу всередину приміщення.

Еліара саме збиралася зробити крок убік, коли раптовий імпульс порушив її рівновагу.

— Ой!

Вона мимоволі подалася вперед.

Морвен устиг лише повернутися на звук її голосу й виставити руки, перш ніж Еліара врізалася в нього. Від несподіванки він також утратив рівновагу.

За мить обоє опинилися на підлозі серед кількох книг, які необережно зачепили під час падіння.

Еліара приземлилася просто зверху на Морвена.

А їхні губи…

Зустрілися.

Тиша стала абсолютною.

Еліара завмерла, не одразу усвідомивши, що сталося. Морвен теж не поспішав рухатися, явно намагаючись осмислити несподіваний розвиток подій.

Кілька секунд минули в цілковитому заціпенінні.

Потім Еліара різко відсторонилася.

— Що це було?!

Морвен повільно перевів на неї погляд.

— Мені теж цікаво.

— Ти міг би хоча б попередити!

— Перепрошую, наступного разу обов'язково повідомлю, перш ніж ти впадеш на мене.

Еліара обурено відкрила рот, але відповіді не знайшла.

А за дверима Рейна затиснула долонею рот.

Її плечі здригалися від беззвучного сміху.

Вона щойно стала свідком найкращого результату своєї маленької витівки.

І, здається, тепер їй доведеться дуже переконливо пояснювати, чому вона так невинно стоїть біля дверей.

— Ну нарешті… — ледь чутно прошепотіла Рейна.

А всередині складу Еліара все ще намагалася підвестися, навіть не підозрюючи, кому саме завдячує таким незабутнім падінням.

Морвена ж, схоже, ця ситуація розважала значно більше, ніж він хотів показати.