14 глава.Рідкісні книги та надто турботливі супутники

У «Місячному чорнилі» пахло свіжозавареним чаєм, старим папером і ваніллю.

За вікном повільно згущалися сутінки, а на полицях одна за одною спалахували маленькі золотаві вогники. Деякі книги тихенько перемовлялися між собою, інші сонно погортали сторінки, наче готувалися до нічного відпочинку.

Еліара саме розкладала нові надходження, коли почула кроки за спиною.

— Не чіпай ту полицю, — попередила вона, навіть не обернувшись.

— Я нічого не чіпаю!

Еліара всміхнулася.

— Рейно, ти стоїш біля полиці з книжками, які кусаються.

— Вони кусаються тільки тих, хто їм не подобається.

— А ти звідки знаєш?

— Перевірила.

Еліара повільно повернулася.

Перед нею стояла дівчинка років десяти. Темне волосся спадало їй на плечі, а в очах світилася та сама невичерпна цікавість, через яку в книгарні регулярно траплялися дивні речі.

Рейна знову подорослішала.

Це сталося вранці. Ніякого попередження, жодного магічного спалаху. Просто Еліара прокинулася, зайшла до кухні й побачила за столом старшу дівчинку, яка з цілком серйозним виглядом вимагала подвійної порції сніданку.

Мовляв, вона виросла, отже, їй потрібно більше їсти.

Еліара досі не вирішила, чи варто радіти, чи починати хвилюватися.

— Гаразд, доросла помічнице, — сказала вона. — Тоді допоможеш мені зустрічати відвідувачів.

— Нарешті! — Рейна гордо випросталася. — Я давно готова до відповідальної роботи.

У ту ж мить дверний дзвіночок мелодійно дзенькнув.

Рейна миттєво випрямила спину, поправила волосся й стала за прилавок із таким виглядом, ніби щойно отримала призначення керівницею найбільшої бібліотеки всіх світів.

До книгарні увійшла молода жінка з довгим чорним волоссям і сірими очима, що нагадували небо перед грозою.

Вона зупинилася біля входу, уважно оглянула приміщення й на мить затримала погляд на книгах, які самостійно пересувалися полицями.

Проте не здивувалася.

Лише ледь усміхнулася.

— Добрий вечір, — привіталася вона. — У вас тут дуже гарно.

— Добрий вечір! Ласкаво просимо до «Місячного чорнила»! — урочисто відповіла Рейна. — Я можу вам допомогти.

— Справді? Тоді, можливо, ти саме та, кого я шукаю.

Дівчинка насторожилася.

— Ви шукаєте мене?

— Не зовсім. Мені потрібні рідкісні книги. Такі, які непросто знайти в інших книгарнях.

Рейна повільно всміхнулася.

Ось воно.

Справжнє завдання для дорослої помічниці.

— Які саме?

— Книги, що мають особливу історію. Можливо, старі видання, яких більше не друкують. Або ті, що зберегли знання, втрачені іншими світами.

Рейна на мить замислилася.

Потім подивилася на Еліару.

Та вже спостерігала за гостею з неприхованою цікавістю.

— У нас є кілька таких видань, — відповіла господиня книгарні. — Але залежить від того, що саме ви шукаєте.

— Я хочу зробити подарунки близьким людям. Не просто подарувати їм щось гарне, а знайти книги, які справді їм підійдуть.

Жінка говорила спокійно, однак у її голосі відчувалася щира турбота.

— Для кожного окремо? — уточнила Рейна.

— Саме так.

— О, тоді це серйозна справа!

— Рейно, не лякай покупчиню, — м'яко зауважила Еліара.

— Я не лякаю. Я пояснюю важливість вибору!

Незнайомка тихо засміялася.

— Мені подобається твій підхід.

— Дякую. Я дуже відповідальна.

— Вона стала такою відповідальною лише сьогодні, — зауважила Еліара.

— Еліаро!

Жінка знову всміхнулася, і на мить її обличчя стало молодшим, безтурботнішим. Наче поруч із книгами вона дозволила собі забути про всі турботи.

А тоді двері відчинилися вдруге.

— Алісо, ти могла хоча б попередити, куди збираєшся!

Чоловічий голос пролунав так голосно, що одна з книжок на найближчій полиці обурено грюкнула обкладинкою.

Жінка заплющила очі.

— Тільки не це.

До книгарні зайшов темноволосий чоловік. Його погляд миттєво пробігся приміщенням, затримався на незнайомих полицях і зрештою зупинився на Алісі.

— Ти пішла вперед, навіть не дочекавшись нас.

— Каеле, я пішла до книгарні.

— Саме так. До невідомої книгарні, у невідомому місці, де повно невідомих магічних речей.

— Ти щойно описав будь-яку книгарню в нашому житті.

— Не будь-яку.

— Каеле.

— Алісо.

Вони подивилися одне на одного.

Рейна переводила погляд із чоловіка на жінку, дедалі більше зацікавлюючись розмовою.

— Ви посварилися? — нарешті запитала вона.

— Ні, — відповіла Аліса.

— Так, — одночасно сказав Каел.

На обличчі Еліари з'явилася усмішка.

Схоже, вечір обіцяв бути цікавим.

За Каелом до книгарні увійшла ще одна дівчина. Вона мала вигляд людини, яка вже давно звикла до подібних суперечок і не збиралася витрачати на них ані хвилини зайвого часу.

— Алісо, якщо ти вже знайшла книгарню, могла хоча б залишити нам знак, — сказала Ліліт. — Ми обійшли три вулиці.

— Я була за кілька кроків від вас!

— За кілька кроків у твоєму розумінні — це може бути інший світ.

— Не перебільшуй.

— Я? Ніколи.

Ліліт підійшла до полиць і провела пальцями по корінцях книг.

Її увагу відразу привернув том у темно-синій палітурці, прикрашеній срібними символами.

Книга тихо клацнула.

Ліліт прибрала руку.

— Вона щойно вкусила мене?

— Лише попередила, — пояснила Рейна з цілком серйозним виглядом.

— І це нормально?

— Для цієї полиці — так.

Ліліт повільно повернула голову до Каела.

— Мені подобається це місце.

— Ти щойно запитувала, чи тебе вкусила книга.

— І що? Тут цікаво.

Аліса тихо засміялася.

Еліара помітила, як змінився її погляд. На кілька секунд жінка забула про суперечки й просто насолоджувалася моментом.

Їй було добре поруч із цими двома, навіть коли вони поводилися так, ніби кожен її крок потребував окремого дозволу.

— Отже, — Еліара підійшла до них, — ви шукаєте рідкісні книги для подарунків?