13 Розділ. Книжковий клуб, три тістечка і Варен зі списком

У «Місячному чорнилі» починався звичайний ранок.

Принаймні, Еліара дуже хотіла в це вірити.

Вона відчинила віконниці, впустила до книгарні свіже повітря й поставила на стіл вазу з польовими квітами. Сонячні промені ковзнули по дерев'яних полицях, затрималися на золотих літерах корінців і загубилися серед книжок.

Десь нагорі тихенько скрипнула підлога.

— Еліаро!

Голос Рейни не віщував нічого доброго.

— Що сталося?

— У мене ідея!

Еліара завмерла з вазою в руках.

— Наскільки небезпечна?

— Чому ти завжди так кажеш?

— Бо минулого разу твоя ідея закінчилася тим, що ми три години відмивали чорнило зі стелі.

— Воно було магічне! Я не знала, що воно розмножується!

— Саме тому я й питаю.

На сходах з'явилася Рейна. Вона тримала перед собою аркуш, на якому великими нерівними літерами було написано:

КНИЖКОВИЙ КЛУБ «МІСЯЧНОГО ЧОРНИЛА».

Під заголовком красувалися кілька малюнків: відкрита книжка, чашка чаю, три тістечка й щось схоже на кота з короною.

Еліара уважно розглянула аркуш.

— А чому кіт у короні?

— Він буде головним критиком.

— У нас немає кота.

— Поки що.

Еліара повільно поклала вазу на стіл.

— Рейно, поясни мені, що ти задумала.

— У нас уже були гості! Лілея, Морвен, ельфійка! Вони всі люблять книжки. А що, як запросити їх зібратися разом? Пити чай, їсти тістечка й обговорювати прочитане!

— І що саме вони обговорюватимуть?

— Усе!

— Це дуже конкретно.

— Добре. Лілея розповідатиме про магічні рослини, Морвен — про людей, ельфійка — про детективи. А я…

Рейна зробила урочисту паузу.

— Я відповідатиму за тістечка.

— Нарешті ти знайшла справу, до якої маєш справжній талант.

— Еліаро!

— Що? Я ж не заперечую.

Рейна примружилася, але за мить знову засяяла.

— То ти згодна?

Еліара подивилася на аркуш, потім на свою маленьку помічницю.

Вона могла б нагадати, що книгарня й без того вимагала багато роботи. Що потрібно розібрати нові замовлення, перевірити щоденник у прихованій кімнаті й нарешті з'ясувати, чому деякі книжки самостійно змінюють місце на полицях.

Але, якщо чесно, ідея їй подобалася.

— Згодна. Тільки спочатку треба запитати самих дівчат.

— Я вже придумала, як!

— Рейно…

— Я просто подумала про це!

Еліара вирішила не уточнювати.

Першою до книгарні завітала Лілея.

Вона принесла маленький кошик із квітами й обережно поставила його на прилавок.

— Це для вас! Мій сад сьогодні поводився майже пристойно.

— Майже? — перепитала Еліара.

— Одна троянда заспівала колискову сусідському гарбузу, але він заснув, тож я вирішила не втручатися.

Рейна захоплено притиснула долоні до щік.

— Я хочу побачити цей сад!

— Приходь! Тільки не годуй соняшники солодощами. Вони після цього починають танцювати.

Еліара вирішила, що колись обов'язково запитає, як саме це працює.

А поки що дістала з-під прилавка аркуш із планом книжкового клубу.

— Лілеє, ми з Рейною подумали, що було б цікаво зібрати наших читачів разом. Чай, тістечка, розмови про книжки. Можливо, навіть тематичні зустрічі.

— Ой, це чудово!

Лілея навіть підстрибнула від радості.

— Я можу розповісти про книжки, які читають феї! І принести пелюстки місячних квітів для прикрас!

— А вони не співатимуть? — обережно запитала Еліара.

— Залежить від того, як їх полити.

— Тоді, будь ласка, не поливай їх у приміщенні.

— Домовилися!

Рейна зробила першу позначку на аркуші.

Лілея — погодилася.

Потім вона обвела ім'я сердечком.

— Це не обов'язково, — зауважила Еліара.

— Обов'язково.

Морвен прийшла трохи пізніше.

Як завжди, її довге чорне волосся спадало по спині, червоні очі уважно оглядали приміщення, а чорні джинси й біла футболка робили її вигляд напрочуд невимушеним.

Вона зупинилася біля входу.

— Доброго дня. Я не надто рано?

— Ні! — відповіла Рейна. — Ти якраз вчасно. Ми організовуємо книжковий клуб!

Морвен моргнула.

— Книжковий… клуб?

— Так! Ми читатимемо книжки, обговорюватимемо їх і їстимемо тістечка.

— А якщо я не знатиму, що сказати?

Еліара лагідно всміхнулася.

— Тоді можна просто слухати. Ніхто не зобов'язаний говорити більше, ніж йому хочеться.

Морвен помітно розслабилася.

— Тоді… я хотіла б спробувати.

— Чудово! — Рейна записала її ім'я. — А ще ми можемо зробити тематичний вечір людської літератури. Ти ж цікавишся людським світом?

Очі Морвен засвітилися.

— Дуже. Особливо старими людськими звичаями. Я нещодавно прочитала про традицію дарувати книжки на свята…

І вона почала розповідати.

Спершу тихо, трохи невпевнено. Потім жвавіше, захоплено показуючи сторінки книжки, яку принесла із собою.

Еліара слухала з усмішкою.

А Рейна, поки ніхто не дивився, поставила біля Морвен тарілочку з шоколадним печивом.

Бо в її розумінні дружба починалася з того, що людині — або вампірці — пропонували щось смачне.

Ельфійка з'явилася за пів години.

Цього разу її сріблясте волосся було зібране в просту косу, а замість звичної сукні вона вдягла зручний зелений кардиган.

Вона одразу підійшла до полиці з детективами.

— Ви отримали продовження тієї історії?

— Отримали! — Рейна мало не побігла до стелажа. — Але спочатку є одна пропозиція.

Ельфійка підозріло примружилася.

— Якщо це знову книжка про те, як покращити зовнішність, то ні.

— Ні! Це набагато цікавіше. Книжковий клуб!

За кілька хвилин ельфійка вже сиділа за столиком із чашкою чаю.

— Я можу запропонувати першу тему для обговорення, — сказала вона, розгортаючи блокнот. — Ненадійний оповідач у детективній літературі.

Морвен зацікавлено нахилилася до неї.

— Це коли персонаж розповідає історію, але приховує правду?