Глава 5. Коли старі друзі живуть в іншому світі

Евеліорія любила книжки.

Не просто читати їх, збирати чи милуватися красивими обкладинками. Вона любила знаходити те, чого не було в інших, — забуті видання, рідкісні історії, книги, про які більшість колекціонерів навіть не чула.

І заради таких скарбів могла вирушити хоч на край світу.

А якщо на краю світу ще й існував паралельний всесвіт із власною магією, незвичайними істотами та людьми, яких вона давно знала, то вибір був очевидний.

Волтерія чекала на неї.

— Перевіримо… — пробурмотіла Евеліорія, заглядаючи до своєї магічної сумки.

Усередині лежали кілька коробок із солодощами, загорнуті в папір сучасні романи, пакунки з печивом і ще чимало дрібниць, які вона приготувала для друзів.

Сумка не належала до найпотужніших магічних артефактів. Вона не могла похвалитися безмежним простором чи особливими захисними чарами. Проте мала одну чудову властивість: уміщувала значно більше, ніж дозволяли її зовнішні розміри.

Для подорожей між світами цього вистачало.

Тим паче Евеліорія вже бувала у Волтерії й знала, що саме варто прихопити із собою.

Вона поправила ремінець, перевірила список рідкісних видань і ступила в портал.

За мить знайомий світ розгорнувся перед нею.

Волтерія.

Над містом височіли вежі, на дахах мерехтіли захисні символи, а вдалині здіймалися гори, оповиті легкою серпанковою димкою. Повітря пахло вологою землею, травами й димом із домашніх вогнищ.

Евеліорія вдихнула на повні груди.

— Ну що ж. Спочатку Аврора, потім книги, а далі побачимо.

Вона усміхнулася й рушила до знайомого місця.

Аврора саме займалася своїми справами, коли двері відчинилися.

— Я вдома!

На кілька секунд запала тиша.

А потім із сусідньої кімнати долинув голос:

— Евеліорія?!

За мить перед нею з'явилася Аліса.

На її обличчі розквітла щира усмішка.

— Ти все-таки приїхала!

— А ти сумнівалася?

— Після того, як минулого разу ти пообіцяла повернутися швидше, а потім зникла на невідомо скільки часу? Так, трохи.

— У мене були поважні причини.

— Звичайно. Напевно, дуже поважні.

Евеліорія розсміялася й обійняла її.

— Я теж рада тебе бачити.

Аліса відступила, уважно оглянула гостю, а тоді перевела погляд на сумку.

— Скільки цього разу?

— Чого саме?

— Не прикидайся. Скільки книжок ти плануєш забрати з Волтерії?

Евеліорія притиснула сумку до себе.

— Я ще не вирішила.

— Тобто більше, ніж минулого разу.

— Ти мене чудово розумієш!

Аліса засміялася.

— Заходь. Інші будуть раді тебе побачити.

— Інші?

— Ти ж не думала, що я триматиму твоє повернення в таємниці?

Евеліорія насторожилася.

— Алісо, що ти зробила?

— Нічого поганого.

— Це звучить підозріло.

— Тоді ходімо й переконайся сама.

Першою до них вибігла Діана.

— Евеліоріє!

Дівчинка кинулася до гості, і та ледве встигла поставити сумку на підлогу, щоб обійняти її у відповідь.

— Діано! Як ти виросла!

— Я вже не маленька!

— Звичайно, ні. Ти стала справжньою панянкою.

Діана задоволено всміхнулася, але відразу ж поглянула на сумку.

— А ти щось привезла?

Евеліорія приклала руку до грудей, удаючи обурення.

— Невже ти думаєш, що я могла приїхати без подарунків?

— Ні! — швидко відповіла Діана. — Просто хотіла переконатися.

— Ось тепер я бачу, що ти справді подорослішала. Уже навчилася ставити правильні запитання.

Аліса похитала головою.

— Не заохочуй її.

— Чому? Дитина має знати, як працює світ.

— Особливо коли йдеться про солодощі, — серйозно додала Діана.

Евеліорія не витримала й розсміялася.

Вона дістала з сумки невеличку коробочку й передала дівчинці.

— Це тобі. Але не з'їдай усе відразу.

Діана обережно прийняла подарунок, ніби їй довірили королівську коштовність.

— Дякую!

— І покажи мені потім, які книжки ти читаєш. Може, я привезу тобі щось цікаве наступного разу.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

Діана притиснула коробочку до грудей і побігла показувати подарунок іншим.

— Ти щойно придбала собі прихильність на все життя, — зауважила Аліса.

— Ні, — відповіла Евеліорія. — Я просто знаю, як важливо вчасно підтримувати любов до читання.

— Звісно. Саме тому в коробочці солодощі.

— Вони чудово доповнюють читання!

Невдовзі до кімнати зайшла Гвінет.

Побачивши Евеліорію, вона на мить зупинилася, а потім усміхнулася.

— Невже це справді ти?

— Якщо тільки в мене немає таємного двійника.

Гвінет підійшла ближче й обійняла її.

— Як же давно тебе не було.

— Знаю. Але я виправлюся.

— Ти завжди так кажеш.

— І колись неодмінно виконаю обіцянку.

— Я чекатиму цього історичного дня.

Вони розсміялися.

Евеліорія витягла з сумки кілька сучасних романів.

— Це для тебе.

Гвінет узяла книжки й здивовано перегорнула перші сторінки.

— Я ніколи не бачила таких обкладинок.

— А історії там ще цікавіші. У моєму світі їх читають тисячі людей.

— І ти привезла їх сюди?

— Звичайно. Я ж знаю, як ти любиш історії.

Гвінет провела пальцями по обкладинці.

— Тоді доведеться знайти час, щоб усе прочитати.

— Тільки не звинувачуй мене, якщо засидишся до ранку.

— Після такого попередження я точно засиджуся.

Еліона з'явилася трохи пізніше.

Вона спочатку почула голоси, а потім помітила знайому постать серед друзів.

— Евеліорія?

— А ось і наша господиня книгарні!

Еліона засміялася й підійшла привітатися.

— Ти знову приїхала за книжками?

— А ти знову ставиш запитання, відповідь на яке й так знаєш.

— Тоді мені варто заздалегідь підготувати список видань, які ти ще не забрала.

— Оце вже діловий підхід!

Еліона оглянула сумку гості.

— І що цього разу привезла нам ти?