Глава 4. Евелорія та книги, яких не мало існувати

Евелорія ніколи не вважала себе легковажною.

Принаймні до того ранку, коли вирішила вирушити в паралельний всесвіт за книжками.

Не за звичайними книжками, звісно. Заради них вона не стала б ризикувати власною шкурою, витрачати рідкісні магічні компоненти й відкривати портал у світ, про який більшість розсудливих людей воліла навіть не згадувати.

Її цікавили особливі видання.

Старовинні. Рідкісні. Майже недосяжні.

Деякі з них вважалися втраченими, інші нібито згоріли разом зі своїми власниками, а про існування кількох останніх знали лише колекціонери, готові продати душу за можливість хоча б торкнутися їхніх обкладинок.

Евелорія не збиралася продавати душу.

Вона збиралася торгуватися.

А це, на її думку, було значно вигідніше.

— Отже, Волтерія, — промовила вона, розгортаючи старовинну карту.

На столі перед нею лежали кілька записів, захисні амулети, невеличкий мішечок із монетами та список видань, які вона сподівалася відшукати.

Волтерія.

Світ, у якому магія була не просто частиною повсякденного життя, а силою, здатною змінювати долі цілих родин. Там існували відьми, феї, істоти, про які в інших світах залишилися тільки легенди, та речі, чиї властивості не завжди можна було пояснити навіть найосвіченішим магам.

І, звісно, книги.

У Волтерії зберігалися видання, яких не було більше ніде.

Деякі містили знання, давно забуті іншими світами. Інші приховували історії, які їхні автори воліли б забрати із собою в могилу.

А ще ходили чутки про книги, що самі обирали собі читачів.

Евелорія не надто вірила в останнє.

Книжка могла мати магічний захист, прокляття або надзвичайно вередливого власника. Але обирати читача?

Ні, це вже скидалося на спробу продавця підняти ціну.

Вона склала карту, сховала її до сумки й перевірила амулети.

— Зайду, знайду потрібні видання, домовлюся про купівлю й повернуся, — підсумувала Евелорія. — Нічого складного.

Саме так зазвичай починалися найскладніші пригоди.

Портал відкрився з тихим потріскуванням.

За його поверхнею виднілося чуже небо, вкрите важкими фіолетовими хмарами. Удалині здіймалися темні гори, а над ними кружляли якісь крилаті створіння.

Евелорія затрималася лише на мить.

Потім поправила ремінь сумки й ступила вперед.

Повітря змінилося миттєво.

Воно пахло вологою землею, димом і чимось солодким, незнайомим. Десь неподалік дзвонили дзвони, а з вузької вулички долинали голоси торговців.

Евелорія озирнулася.

Місто жило своїм життям. Повз неї проходили люди в довгих плащах, дівчина з прозорими крилами сперечалася з продавцем фруктів, а біля кам'яної стіни старий чоловік продавав маленькі скляні флакони, усередині яких плавали крихітні вогники.

Волтерія.

Вона справді була тут.

Евелорія дістала список.

— Тепер знайдемо книгарню.

І рушила вперед, ще не здогадуючись, що перша ж книга, яку вона спробує придбати в цьому світі, може обійтися їй значно дорожче, ніж усі монети в її сумці.

Адже у Волтерії навіть найдавніші історії не завжди залишалися на сторінках.

Іноді вони чекали, поки хтось необережний відчинить для них двері.