Розділ 2. Маленька таємниця й дуже щедрий видавець

Еліора ніколи не вважала себе людиною, якій бракує уяви. Інакше вона навряд чи погодилася б узяти на себе книгарню, що більше нагадувала лабіринт із полиць, старих сходів і книжок, які, здавалося, розмножувалися вночі.

Але навіть її уява не могла підготуватися до того, що сталося того ранку.

Вона саме розставляла на прилавку коробку з новими закладками, коли повітря над відкритою сторінкою старої книги раптом засвітилося золотавим світлом.

— Ой…

Еліора відсахнулася, ледь не зачепивши ліктем чашку з чаєм.

Світло зібралося в маленьку кульку, закрутилося кілька разів, а тоді розсипалося іскрами. Посеред них з'явилася крихітна дівчинка.

Вона була завбільшки з долоню Еліори. Довге волосся спадало їй майже до п'ят, а за спиною ледь помітно мерехтіли прозорі крильця. На ній була сукня кольору нічного неба, оздоблена золотими нитками.

Маленька незнайомка позіхнула, потерла очі й озирнулася.

— Нарешті! — вигукнула вона.

Еліора мовчки дивилася на неї.

Дівчинка теж подивилася на Еліору.

Минуло кілька секунд.

— Ти не збираєшся кричати? — обережно запитала незнайомка.

— А варто?

— Зазвичай люди кричать, коли перед ними з'являється хтось на кшталт мене.

Еліора повільно поставила чашку на стіл.

— Знаєш, після того як моя бабуся залишила мені книгарню, я вже не впевнена, що маю право дивуватися чомусь у цьому житті.

Крихітка засміялася.

— О, мені подобається твій підхід!

Вона злетіла в повітря й покружляла над прилавком, розглядаючи книгарню. Потім приземлилася на відкриту книгу й гордо випросталася.

— Мене звати Рейна. Я твоя помічниця.

— Моя… хто?

— Помічниця. Наставниця. Провідниця. Залежить від того, наскільки складним буде твій характер.

— А якщо я скажу, що мені не потрібна помічниця?

— Тоді я скажу, що ти ще не знаєш, наскільки вона тобі потрібна.

Еліора прикрила очі долонею.

Чудово. Вона ще навіть не встигла відкрити книгарню для відвідувачів, а вже отримала магічну істоту з характером, який міг позмагатися з бабусиним.

— Гаразд, Рейно. Тоді поясни мені, будь ласка, що відбувається.

Рейна відразу стала серйознішою.

— Ти прийняла дар. Тепер він розвиватиметься разом із тобою. Спочатку ти зможеш чути думки інших людей, але не хвилюйся: навчишся контролювати це. Згодом зможеш проникати глибше у свідомість, бачити спогади й можливі варіанти майбутнього.

— Звучить так, ніби мені доведеться багато вчитися.

— Доведеться.

— А ти допоможеш?

— Саме для цього я тут!

Рейна всміхнулася так щиро, що Еліора мимоволі відповіла їй усмішкою.

— Тільки є одне запитання, — промовила вона. — Чому тебе ніхто не бачить?

Рейна озирнулася на власні крильця.

— Поки я маленька, мене бачить лише носій дару. Для інших я невидима.

— Тобто я можу розмовляти з тобою посеред книгарні, а люди думатимуть, що я розмовляю сама із собою?

— Саме так!

Еліора подивилася на неї з докором.

— Ти могла б хоча б удавати, що це не чудова новина.

— Але ж це чудова новина! Тепер ми зможемо обговорювати людей, не боячись, що вони почують.

— Рейно!

— Що? Я жартую!

Еліора похитала головою, але цього разу вже сміялася.

Можливо, до всього цього справді можна було звикнути.

За кілька годин книгарня знову занурилася в тишу.

Еліора сиділа за прилавком і переглядала список книжок, які хотіла придбати. Полиці потребували поповнення, а гроші, залишені бабусею на перший час, не були безмежними.

Саме тоді задзвонив телефон.

— Еліоро! — пролунало у слухавці. — Ти вже знайшла, де купити книжки?

— Поки що ні. Якщо купуватиму все нове, мені доведеться продавати власні нирки.

— Не драматизуй! Я знаю одне місце. Там сьогодні великий розпродаж книжок. Є і нові видання, і старі, і навіть ті, що вже давно не друкують. Кажуть, знижки просто неймовірні!

Еліора відразу випросталася.

— Чому ти мовчала раніше?

— Бо я тільки-но дізналася! Зараз надішлю адресу. Їдь, поки найкраще не розібрали.

— Якщо знайду щось цікаве, я тобі винна каву.

— Якщо знайдеш щось цікаве, купи мені книжку!

— Оце вже торгівля дружбою.

— Зате чесна!

Після розмови Еліора швидко зібралася. Рейна вмостилася в кишені її пальта, залишивши назовні лише голівку.

— Ти теж ідеш? — запитала Еліора.

— Звісно. Раптом тобі знадобиться моя мудра порада.

— А якщо хтось побачить, як я розмовляю з кишенею?

— Тоді скажеш, що в тебе там живе совість.

— Моя совість принаймні не сперечалася б зі мною з самого ранку.

— Ще не факт!

Еліора засміялася й зачинила двері книгарні.

Вона ще не знала, що за кілька годин зустріне людину, яка стане однією з найбільших загадок у її житті.

І що ця людина дуже хотітиме залишитися для неї незнайомцем.

Книжковий розпродаж проходив у просторому приміщенні на першому поверсі старої будівлі. Високі вікна пропускали осіннє сонце, а вздовж стін тягнулися столи, заставлені книжками.

Еліора відчула себе так, ніби потрапила до раю.

— Я померла й опинилася серед книжок, — прошепотіла вона.

— Якщо померла, то чому досі скаржишся на ціни? — відгукнулася Рейна з кишені.

— Тихіше!

— Я ж невидима.

— Це не означає, що ти нечутна.

Еліора взяла кошик і рушила між столами. Вона вже знайшла кілька чудових видань, коли помітила книжку з темно-синьою обкладинкою. Назва була надрукована срібними літерами, а на корінці красувався знак, схожий на півмісяць.

Вона простягнула руку.

І водночас до книжки потягнулася інша рука.

Їхні пальці торкнулися.

— Перепрошую, — сказав чоловічий голос.

Еліора підвела очі.

Перед нею стояв молодий чоловік із темним волоссям і виразними рисами обличчя. Його одяг був бездоганним, а в погляді ховалося щось дивно уважне. Він виглядав так, ніби звик помічати значно більше, ніж говорив уголос.