13

Сніжний день, купався в чашці вранішньої кави, що я повільно допивала, намагаючись відтягнути момент прощання з Карпатами Прощання з Артемом, який за ці сім днів став для мене таким рідним, ніби своїм. Я потягнулася до шухляди з зошитом,  як я завжди роблю, щоб закарбувати в пам'яті важливі миті свого життяі  на папері з'являються мої думки, що пронизують.ранкову тишу , порушену тільки вранішнім співом птахів. Я всміхаюся: як добре знову писати про те, що відчуваєш! Чесно і деякою мірою навіть зухвало, букви знову і знову стрибають на папір, що уже зачекався нових історій та вражень. Звук будильника порушує мій релакс. Я здригаюсь від несподіванки, а Макс продирає очі, та питається:

- Чого ти не спиш?

- Та от, кави захотілося, а тут Муза вирішила завітати,- відказую я, дописуючи речення.

- Круто, то в твоєї Музи немає вихідних.- засміялася подруга.

- Щось таке,- відказала я, усміхнувшись у відповідь. 

Після зарядки та сніданку, ми з Макс розбрелись хто куди: вона на стрільбу, а я направилась на моє останнє тренування з підкорення саней.

Гори стояли укриті шапкою снігу, велетами простягаючись до неба. А я вирішила погратися у фотографа і  зробити фото, так би мовити для архіву.  Зробивши кілька фото, я залишилася задоволеною та готова була підкорювати свій власний "Еверест", який щоразу піддавався мені все краще і тепер, коли я нарешті навчилася повертати , то відчувала себе справжнім Асом.

Мій помічник додав ще прапорці, які я мала об'їхати не зачепивши. Справившись з цим непростим завданням, я задоволено запитала:

- Ну як тобі мої успіхи?- мовила я. - Чудово! Я ж казав, що ти це зможеш, - посміхався хлопець, відв'язавши мене, простягаючи руку.

- Так, це завдяки твоїй підтримці,- відповідаю я.

- Але і ти теж дуже наполегливо працювала над собою, ось тобі і винагорода- додав він.

А я, несподівано для себе, його обійняла, так сильно, виявляючи свою вдячність.

- Ти чудова,- промовив Артем,- і я упевнений, що ти порвеш там всіх разом з своїми " Скаженими жабами" - промовив Артем, погладивши моє волосся.

- Я хотів дещо тебе запитати?- мовив хлопець.

- Питай, - мовила я.

 І раптом я почула: "Вперед, Скажені жаби!"- говорив Сергій, коли проходив повз нас, піднявши руку доверху.

- Так, завтра ми переможемо!- вигукнула я у відповідь.

- То що ти хотів спитати?- мовила я до Артема.

 Хлопець задумався.

- Не повіриш, вже й забув, - відповів він, - ну, що ходімо? Щоб ти не замерзла.

- Добре, - кивнула я, відчуваючи, що Артем хотів запитати щось дуже важливе. Та потім передумав.

Наступного дня, бойового настрою у нашої команди- "Скажені жаби" було не відняти. Ми вправно продемонстрували свій девіз та танець суддям, нашим кураторам.

 І навіть виграли в команди суперників перший конкурс. А далі спостерігали за цілеспрямованою Макс, що штурмувала мішені з силою воїтельки. Хоча і програла Сергієві, який потис їй руку в знак хорошої гри, а мені підморгнув.

 Мені так хотілося принести своїй команді перемогу навіть у жартівливому змаганні, що тепер мене охопило хвилювання. Я стояла і просила гори подарувати мені перемогу а потім важко ковтнула поглянувши на свою команду , що стояла неподалік , та вболівала за мене. А попереду був сніг з маленькими перепонами у вигляді крижаних скульптур.

 І раптом я відчула руку Артема на своєму плечі.

- Все буде добре! Я вірю в тебе!- промовив він.

І як у нього виходило сказати завжди те, що мені потрібно, подумала я , заряджаючись його упевненістю.

 Не знаю, чи то слова Артема так на мене поділяли, Але в той момент я сказала собі: в тебе все вийде! І з неймовірним запалом долала усі перешкоди, що чекали на шляху , обходячи суперників, і таки прийшла до фінішу перша, подарувавши своїй команді перемогу у "Карпатських іграх". 

Моєму щастю не було меж. Команда мене обіймала, як свого талісмана, та очима я шукала Артема, хотіла ще раз подякувати за підтримку  Та й просто перемовитись кількома словами, відчуваючи неймовірне тепло при згадці про зеленоокого.

 Та раптом почула голос Сергія.

- Вітаю Ти молодчинка, - промовив він, - я вважаю, що ваша перемога справедлива.- додав він. 

- Дякую, Сергійко.- відказала я. А ще я хотів сказати.. __протягнув він.

- Ти подобаєшся мені - додав він. І перш ніж я встигла перетравити цю інформацію, Сергій цьомнув мене у щоку.

Між нами запанувала тиша. Я зрозуміла, що ми стоїмо і дивимося один на одного уже мабуть цілу хвилину. Нарешті мовчання зважився порушити Сергій.

- Ти підеш зі мною на побачення?- спитав він

Любі читачі! Нові глави  вже з понеділка ! Дякую вам за увагу до моєї книги! Ви сууупеер!! Всім міцні обнімашки від мене!;))