5

Я непереносила вигляду крові, тому старалась не дивитись на рану, коли Артем з професіоналізмом аса, чаклував над раною, скурпульозно обробляючи її спиртом. Як виявилось, він мав медичну освіту, тому я почувалась піддослідною, а Артем підбадьорював мене, як міг, коли я вчерговий раз засичала від дії спирту.

- Щоб тобі! Пече, пече!- мовила я.

- Терпи, ти ж не хочеш, щоб почалося зараження і в тебе почали лізти мікроби..- відповів хлопець.

По-моєму не тільки я гепнулась, а й цей здоровило,- подумала я.

- Я таке в одному фільмі бачив.Там був нереальний треш, так що не смикайся- додав він.

- А, тобто я маю заспокоїтися від цього?- промовила і моє обличчя скорчились в подобі посмішки.

- А я все бачив! Ти посміхнулась! - переможно промовив Артем.

- Трішечки.- відповіла я, показуючи наскільки трішки здоровою рукою.

Коли моя рука була надійно забинтована і ніякі зловісні мікроби не могли прорватися з моєї рани, як мене завірив Артем. А потім зробив жест, який мене вибив з колії поцілував мою забинтовану руку. Щоб швидше ручка заживала таким було пояснення Артема. Та невинний дотик до моєї руки викликав неочікуванну бурю емоцій. Мене злякав цей милий Артем, який зачаровував мене своїми словами і я зрозуміла, що можливо він не такий поганець тадобре засвоїла урок з минулого проте, що все не таке яким здається , а мені набридло займатися самообманом.

- Спасибі!- промовила я різко, зірвавшись на рівні ноги і гордо випнувши підборіддя, додала, - твоя місія виконана, містер наглядач може йти,- випалила я, хотіла зробити це якомога драматичніше, та раптом в голові запаморочилось, і я за ледве не впала назад заточившись. Та, за традицією, чорнявий мене підхопив. Я опинилась в його обіймах, від чого мені ставало дивно, так ніби це все відбувалось не зі мною.

- Мабуть зашвидко встала.- промовила я, зустрівши його погляд.

- В тебе очі небесної ьблакиті, а коли ти дивишся на сонце вони стають майже зеленими  мій улюблений колір, - промовив він, все ще тримаючи мене в своїх руках. Наші погляди зустрілися, а за хвилину я відчула, як губи зухвальця накрили мої. Це було так несподівано і пристрасно, що шкіра вкрилась дрібними мурашками, а серце вибивало барабанну дріб, відповідаючи на на цілунок чорнявого, що ніжно покушував мою нижню губку, трохи відтягнувши її зубами. Я була в ейфорії, відчувши себе бажаною і привабливою , а все інше не існувало .Так минуло кілька хвилин, та повернувшись до реальності  я поглянула на Артема, і мої руки його відштовхнули . Я тихо промовила:

- Більше цього не роби! Це неправильно!

- Ой які ми грозні, аж прямо мороз поза шкірою! А в самої щічки червоні. Сподобалось?- промовив Артем, а його очі несамовито палали, ніби він вже знав відповідь на своє запитання.

- Ще чого? Губу закатай, а то вона в тебе по підлозі волочиться.- промовила я зрозумівши, що не хочу піддаватись на "гачечки" Артема, на які попадалась не одна рибка..

- Знаєш що, ці свої штучки залиш для наступної дурепи! І взагалі, ти не мій тип.- мовила я.

 Мої слова боляче зачепили хлопця, на його смаглявому обличчі грала суміш подиву і розчерування .

- Навзаєм, ти теж не мій, закладаюся твоє ж спілкування з хлопцями тримається рівня онлайн чату, а варто тобі спробувати чогось справжнього і ти ховаєшся у свою нірку, як те мишеня перелякане! З цими словами він грюкнувши дверима  вийшов.

- Ти нічого про мене не знаєш... - прошепотіла я. Та Артем не чув цих слів, його кроки віддалялися коридором. На моїх очах з'явились непрохані сльози, та я відразу змусила залізти їх назад. Слова якогось самовпевненного мудака більше нічого для мене не важать.

Як добре, що прийшла Макс, яка безумолку розповідала про те, як вона готується до змагань і мені треба побачитти її тренування, а я зрадістю відволіклась від думок про Артема.

Друга половина дня минула, як ніби на автоматі, я старалась себе чимось зайняти, та насправді нічого не хотілося. Артема я старалась уникати і це було взаємно. Навіть гра у мафію мене не розвеселила. Зраділа дзвінку Марі. Сестричка розпитувала про те, як мені в центрі і дала чітку установку нафотати з півсотні селфі з видом на гори, а ще знайти собі там якогось симпатяжку для різноманіття.

 Так і хотілося розповісти про Артема, та я стрималась. Не тому, що не хотіла розповідати, просто не знала, що скажу. Ми попрощалися, сказавши одна одній "люблю", а я пообіцяла Марі, що обов язково подумаю, над пошуком симпатяжки. Надвечір я сподівалась на те, що зможу заснути, та з голови не йшли образливі слова Артема. Можливо, він правий, назвавши мене мишою в нірці, за ці два роки я робила все щоб розчинитись в улюбленій справі, створюючи тексти, я повністю забувала про все на світі. І це просто чудово, займатися тим, що любиш. Про справи сердечні згадувала мимохідь, вдовольняючись кількома побаченнями з одного сайту знайомств. Та на таких побаченнях відчувала себе серветкою, для підтирання шмарклів. Згадуючи цей клінічний випадок, я навіть імені хлопця не запам'ятала, та точно запам'ятала, що бідолаха сумує за колишньою, не то Марго, не то Лідією, оскільки той, як заведенний повторював, що не може без неї жити. Пам'ятаю, коли офіціант спитав про замовлення, так і кортіло відповісти: "Гільйотину в студію!". 

Я посміхнулась, згадуючи це фіаско, мені навіть шкода було бідолаху, захотілося йому допомогти. Загалом роль мишки в нірці мене влаштовувала, а пристрасті мені ні до чого. Пальці торкнулися губ, що здавалося, ще горіли розпалені цілунком . А все ж як іноді  хотілося забути про минуле, та віддатися сердечним переживанням  трішки солоденького ще нікому не завадило.та пам'ять знов підкидала жару у вогонь спогадів, відносячи мене в той вечір два роки тому.

Дякую!!!Вам!!!

що

Читаєте!!

https://www.facebook.com/profile.php?id=100017269028019