4

тепер

Сніжинки плуталися у волоссі, а вітер розігнався, відганяючи спогади з минулого. Довкола розстилялися у два ряди кабінки з лижним спорядженням, де уже зібралася зграйка охочих до розваг на снігу. Але мені не зрозуміло, як я можу кататися з моєю то координацією, іноді і просто на ногах важко втриматись, не те що на лижі встати, та запротестувати я невстигла, Артем вже підійшов до одного з будиночків і за хвилину повернувся з саньми і двома лижними палицями.- Карета подана, мадам!- промовив він.Я поглянула на цю чудасію зі скептицизмом. - Сани? Я що по твоєму полетіти в Лапландію маю? - засміялась я- якщо так, то де мої олені?- продовжувала я. А пізніше білявий інструктор мені пояснив, що сани з палицями називаються Боб- для катання параолімпійців, хоча це не могло стримати мого сарказму, що проявлявся в найбільш критичних моментах.- А де шолом? - поцікавилась я.Артем перепитав:- Навіщо шолом?Я всміхнулась- На випадок якщо мені захочеться з сосною поцілуватися. Безпека понад усе!Та коли я намагалася керувати цим агрегатом, то зрозуміла, що не варто було думати, що боб мені так легко здасться. Мої руки налились свинцем від натуги , несамовито впираючись на палиці та кляті сани не зрушили з містя, та не в моїх правилах було показувати свою слабкість. Тому я кивала "усе добре", а сама намагалась придумати якусь "абракадабру", щоб у мене все вийшло з першого разу.Його величність реабілітолог старався мене бідбадьорити у своїй манері. Пройшовши кілька метрів він промовив:- Ану, бабулька рухайся. Топ-топ-топ, - всміхнувся він, відходячи далі. Як же я хочу на тебе наїхати, містер Самовпевненість,- подумала я, а від злості аж зуби скрипіли, в соте опираючись на палки, з надією просунутись хоч на дюйм. На цей раз чи то завдяки моїй наполегливості, чи то тепер сани таки зрушилися з мертвої точки, по велінню тільки їм зрозумілої причини і я була на сьомому небі від щастя, почуваючи себе підкорювачкою Евересту не більше не менше. В кожного, як то кажуть своя гора. З-за гір показався  промінець сонця, що осяяв цей момент мого тріумфу і з гортанним "Юхуу" я зробила ще один проїзд, а потім зупинилася, оглядаючи все довкола.

_ А я знав, що тобі сподобається.- почула я поряд себе голос Артема.- Це кайфово, справді!- відповіла я.Є місця які наповнюють тебе упевненністю і дарують неймовірний заряд енергії. Думаю для мене це воно, мовила я вбираючи Карпати кожною клітинкою свого тіла.- Втомилась?- запитав він.- Та не так щоб дуже. Ще є трохи сил на один кружечок. - відповіла я і крикнула: "Наздоганяй!" - чим дуж набравши ходу, рвонула вперед. Та мене трохи занесло на повороті, а зупинятися ще не навчилась, тому запросто завалилась на один бік призимлившись на долоню. Я так часто роблю, та тепер маневр не вдався і я, чертихаючись, зрозуміла, що моя рука пече, а на білий сніг капають червоні краплинки крові. Труднощі були ще й в тому, що мої ноги були міцно зв'язані,  щоб не злетіла , тому швидко підвестись не вдавалось і тепер я силкуючись перенести вагу на правий бік, борсалась на снігу, як та риба об лід

.Моя мускулиста допомога саме вчасно примчала, поставивши мене разом з горе-саньми на місце, і розв'язавши мої пута.- Як же ж ти так! Ну не жінка, а тайфун їй бо. Не встиг відвернутися, а вона вже лапками доверху.- мовив він не то з сарказмом не то всерйоз.- В мене усе під контролем!- збрехала я, повертаючи голосу самоволодіння.- Я бачу!- всміхнувся той.- А це що?- спитав він, киваючи на кров на снігу.- Та поранилась.- відповіла я.- Нічого собі удар! Потрібно негайно перев'язати,- промовив Артем дивлячись, як посеред долоні красувалась довга смужка з якої раз пораз текла кров. Я хотіла зробити зауваження щодо цього, та розуміючи, що це нічого не дасть, швидше за все чорнявий закине мене на плече і на тому все. Єдиним правильним рішенням було скоритись лихій долі і йти в кімнату для подальших маніпуляцій.