4.

Вечір тягнувся невимовно довго. Шенна не могла розслабитися ні на хвилину. Вона вже й забула, коли востаннє вечеряла в сімейному колі, та тепер перебування за одним столом із цими людьми здавалося справжньою мукою. Доводилося підтримувати розмову з містером Говардом, відповідати на його запитання й удавати зацікавленість, хоча думками вона вже була в батьковому кабінеті. Там, за зачиненими дверима, їм належало обговорити майбутній шлюб і, очевидно, остаточно домовитися про умови союзу.

Тож коли Френсіс відклав столові прибори й підвівся, у Шенни неприємно звело шлунок. Вона ледь стримала нудоту, що підступила до горла, і поклала серветку поруч із тарілкою. Здавалося, щойно він вимовить її ім’я, розвіється остання надія, що обставини якимось дивом зміняться.

— Містере Такеші, давайте продовжимо розмову в моєму кабінеті, — сказав Френсіс. — Шенно, принеси нам каву. 

— Звісно.

Він не просив, а наказував, і вона не наважилася заперечити перед усіма. Зрештою, вона чекала на цю розмову цілий день, намагаючись переконати себе, що зможе перетворити цей союз на вигідну для себе угоду.

Шенна встала, відчуваючи, як під столом затерпла нога. Її погляд затримався на сестрах. Анна-Ліза про щось весело перемовлялася з матір’ю, а Лія, відкинувшись на спинку стільця, сміялася з чергового жарту Леона. Вони здавалися такими безтурботними, такими щасливими, що в грудях запекло. Іноді їй особливо гостро бракувало тепла й любові — того простого відчуття, що її присутності раді й що вона теж комусь потрібна.

Відвернувшись від сестер, вона раптом завмерла, зустрівшись поглядом із племінником Такеші. Той сидів трохи осторонь від решти й, здавалося, зовсім не цікавився розмовою. Вона не відразу зрозуміла, що саме її збентежило: його пильна увага чи неприязнь, яку він навіть не намагався приховати. Хлопець дивився так, наче сама її присутність за цим столом була йому неприємна.

Вона мимоволі випросталася, стримуючи бажання першою відвести погляд. Прикро усвідомлювати, що людина, яка жодного разу не перекинулася з тобою словом, уже встигла винести тобі вирок. Але Шенна не збиралася пояснювати йому обставини, у яких опинилася. Бо такий, як він, ніколи б не одружився на ній. 

Дівчина звикла, що люди найчастіше помічають у ній лише зовнішні вади. Ніхто не намагався дізнатися, якою вона була насправді, що думала, чого прагнула, про що мріяла. Батько змусив її заплющити очі на різницю у віці та безглуздість цього шлюбу. І десь глибоко всередині вона вже знала, що погодиться. Адже, щоб вирватися з родинної клітки й здобути свободу, їй доведеться чимось пожертвувати.

— Шенно, — повторив Френсіс, повертаючи її до реальності. 

Вона рушила слідом за Френсісом і Такеші до коридору. Щойно двері зачинилися за її спиною, напівтемрява огорнула дівчину, дозволяючи перевести подих. Тут уже ніхто не бачив виразу її обличчя, не помітив, як напружилися губи чи як на мить затремтіло підборіддя. Вона так втомилася від цієї гри. Від необхідності добирати слова, приховувати слабкість й удавати, що нічого не відбувається. 

Зітхнувши, Шенна рушила на кухню. Там панувала абсолютна тиша. Уздовж стін тягнулися ряди лакованих шафок у стилі середини століття — світлих, кремових, із витонченими хромованими ручками. Біля панорамного вікна розташовувалася обідня зона, а на широкій стільниці з мармуровою поверхнею вишикувалися новенькі побутові прилади. Ідеально начищена підлога ледь помітно відбивала м’яке світло вечірніх ліхтарів, що пробивалося на кухню з подвір’я.

Увімкнувши світло, вона підійшла до стільниці й по черзі відчинила кілька шафок, шукаючи каву. Шенна так рідко бувала на кухні, що майже не орієнтувалася тут. Увесь її день минав на фабриці, а вечеряла вона здебільшого деінде — у невеличкій забігайлівці неподалік роботи або тим, що дорогою купувала собі на вечерю. Тож потреби розбиратися, де в цьому домі зберігається кухонне начиння чи продукти, у неї просто не виникало.

Відчинивши чергові дверцята, вона нарешті помітила на найвищій полиці скляну банку з меленою кавою. Дівчина потягнулася до неї, підвівшись навшпиньки, але кінчики пальців лише ковзнули по металевій кришці.

Довелося спробувати ще раз. Шенна сперлася долонею об стільницю, обережно ставши на здорову ногу. Тупий біль у нозі не давав забути про травму, але вона лише міцніше стиснула губи й витягнула руку, намагаючись дістати банку.

Щойно скляна посудина зрушила з місця, вона мимоволі подалася вперед, забувши про обережність. Невдалий рух відразу відгукнувся гострим болем у стегні, від якого перехопило подих. Шенна скривилася й судомно втягнула повітря, але втримати рівновагу вже не змогла. Долоня зісковзнула з гладкої стільниці, і вона відчайдушно спробувала вхопитися за її край іншою рукою. Та навіть не встигла злякатися падіння, як раптом чиїсь сильні руки підтримали її за талію, впевнено притиснувши до себе.

Усього на секунду вона завмерла. Терпкий аромат лаванди й мускусу огорнув її, змушуючи різко відсахнутися від того, хто стояв позаду. Вона обернулася й відчула, як серце глухо вдарилося об ребра. Перед нею стояв племінник Такеші.

— Ви в порядку? — запитав він.

Його поява настільки приголомшила її, що вона не спромоглася видавити з себе бодай слово. Він був вищим за неї майже на голову. І дуже вродливим: смоляне волосся недбало спадало на чоло; точені вилиці, прямий ніс із крихітною родимкою з лівого боку та чітко окреслені губи надавали обличчю майже скульптурної довершеності. Але найбільше привертали увагу очі — виразні, темні, мигдалеподібні, з видовженими зовнішніми кутиками.