1.

Коли ти на дні колодязя, ти бачиш тільки темний клапоть неба. 

Але це не означає, що навколо немає сонця.

Шенна спостерігала, як на нічному небі, що нагадувало найм’якіший оксамит, мерехтіли зірки. Вони здавалися вишитими срібною ниткою — тонкою, досконалою роботою, яку не зміг би повторити жоден станковий верстат їхньої сімейної фабрики.

Вона завжди почувалася самотньою там, де збиралося багато людей — знала, що серед них для неї місця не було. Нічна прохолода огортала її з голови до ніг, пробираючись крізь тонкий шовк кольору темного шоколаду. Довга сукня спадала м’якими складками до щиколоток, приховуючи фігуру. У ній не було нічого зайвого — жодного мережива, вишивки чи пишного оздоблення. Лише неглибокий округлий виріз відкривав шию та ключиці, а довгі широкі рукави ховали руки до самих зап’ястків. На талії вбрання перехоплював шкіряний ремінь з металевою пряжкою — деталь радше практична, ніж декоративна, яка дивним чином пасувала їй більше за будь-які коштовності. Єдиною прикрасою залишався тонкий золотий ланцюжок із маленькою підвіскою, що ледь помітно поблискував на грудях.

Зсередини, крізь відчинені двері бальної зали, долинав приглушений гул голосів, дзенькіт кришталю та ліниві акорди грамплатівки — модна європейська музика розливалася теплим повітрям, обіцяючи комусь легке, безтурботне щастя. Там, у яскравому світлі люстр, її молодші сестри кружляли у танці й ловили захоплені погляди кавалерів. А вона стояла тут, у затінку муру, спираючись на балюстраду, й мріяла якнайшвидше піти звідси.

Шенна не ховалася — кожен у Бонемі й так називав її калікою. І навіть якби батьки змушували відвідувати прийоми чи світські раути, ніхто не запросив би її на танець, а тим більше не захотів би познайомитися. Вона просто обрала найспокійніше місце й терпляче чекала, коли годинник проб’є опівніч.

— Кузино? — грубий, трохи скрипучий голос змусив її здригнутися від несподіванки.

Дівчина обернулася, продовжуючи однією рукою міцно спиратися на холодний кам'яний виступ балюстради, й зустрілася очима з Леоном. Він був молодшим на три роки, але в його присутності вона завжди почувалася не у своїй тарілці. Зовні бездоганний — у скроєному за останньою європейською модою смокінгу, з ідеально зачесаним волоссям і ледь вловимим шлейфом дорогих французьких парфумів, — насправді він мав жорстоку натуру.

— Леоне? — вона усміхнулася, відчуваючи, як усередині здіймається знайоме хвилювання. Серце забилося швидше, але на обличчі не здригнувся жоден м'яз — за роки насмішок і жалісливих поглядів вона навчилася приховувати справжні емоції.

— Чому ти тут? — поцікавився він.

— А де мені бути? 

— У залі. Зі всіма. Таке враження, що ти ніколи не дозволяєш собі розслабитися.

— Я чудово проводжу час, можеш не сумніватися.

Леон зневажливо хмикнув. Його погляд ковзнув по її обличчю, зупинившись на вперто випнутому підборідді та повних, чітко окреслених губах. Він знав, що люди вважають її некрасивою через блідий рубець, який розсікав праву щоку від вуха до рота, і що вона вже звикла до чужих поглядів, які затримувалися на ньому довше, ніж дозволяла пристойність. Та Леон дивився на неї інакше. Він не уникав рубця — навпаки, розглядав його так само уважно, як усю її, ніби той зовсім не змінював того, що він бачив перед собою. Для нього Шенна не була потворною. Ніколи не була. 

— Серйозно, Шенна? Поки твої сестри фліртують з кавалерами, батько обговорює нові закупівлі сировини, а мати в сусідній кімнаті вже хильнула зайвого вина, ти тут спостерігаєш за зірками, ніби це найцікавіше, що траплялося з тобою у житті.

Він зробив різкий крок уперед, порушуючи її особистий простір. Шенна відчула, як від нього війнуло жаром розігрітого тіла, шлейфом тютюну та спиртних напоїв, які він, вочевидь, щедро продегустував усередині.

— Я роблю те, що хочу, і не зобов’язана ні перед ким відчитуватися, — сухо відрізала вона.

Леон лише сардонічно посміхнувся, насолоджуючись моментом. У його очах промайнуло щось таке, від чого в грудях усе стислося ще до того, як він зробив наступний маневр. Він не думав відступати — навпаки, наблизився настільки, що їй довелося втиснутися спиною в огорожу. Відстані між ними майже не залишилося. 

Шенна напружилася, мов тятива. Вона вчепилася пальцями в край кам’яного виступу, аби втримати рівновагу — через покалічену ногу вона не могла просто відскочити чи дати йому відсіч так, як хотілося б. У такі миті вона особливо гостро ненавиділа власну безпорадність. Аби не її кульгавість, їй не довелося б терпіти його присутність.

Леон повільно схилив голову, розглядаючи її обличчя з тією самовпевненістю, яку вона так ненавиділа. Ніби сама близькість до неї була його правом.

— Ти так ніколи не вийдеш заміж. Лії вже двадцять три.

Вона питально вигнула брови, відчуваючи, як до обличчя приливає гаряча хвиля гніву. Подих перехопило, а в грудях затупотіло розлючене серце.

— І що з того?

— А те, що вона не може влаштувати власне життя, поки ти сидиш у батьківському домі старою дівою. 

Шенна здригнулася, мов від ляпаса. Вона чула подібні слова від усіх, хто її оточував. Та від Леона вони звучали особливо огидно. Бо він говорив про її життя так, наче мав право розпоряджатися ним.