Різ 25.01.1796 рік від Розділення

Це ж треба було! Влітаю в каюту, крило зачіпає одвірок і лишає подряпини. Чому він такий вузький? Але зараз це найменша з проблем. Замикаю двері й сідаю на ліжко. Що ж робити?

Варто мені було на секунду втратити контроль, і все — я розпочала війну. Наслідки будуть жахливими. Встаю і розглядаю каюту. Від шафи до ліжка заледве влізуть мої крила. В  цілому це й усе. За ілюмінатором тихо хлюпоче море. Так само, як і тоді.

17.07.1790 рік від Розділення

Вперше пливу морем. Воно хлюпоче і сяє на сонці, як діаманти на сукні Серафіни. Корабель з червоного дерева плавно розрізає носом хвилі. Яскраво-червоні вітрила колихаються на вітру. Перехиляюсь за борт в спробі побачити рибу.

 - Ідо! Впадеш! — чую оклик матері. Сміюсь і перехиляюсь сильніше. — Скажи їй щось, Ігнісе! 

 - Ідаліє, слухай матір, — неохоче каже батько, дивлячись кудись далеко за обрій.

Починає визирати земля, тож біжу до носа. Там і сідаю звісивши ноги й хвіст. 

 - Ігнісе! — мати знов займає батька. 

Цього разу він таки звертає увагу на мене:

 - Ідаліє, злізь звідти. І йди перевдягнися, скоро сходитимемо. 

Суворий погляд його очей, каже, що сперечатись не варто. Йду до каюти, похиливши голову.

 - І слідкуй за поставою. Ти донька імператора, а не служниця.

Вирівнююсь. 

Заходжу в каюту. Слуги допомагають одягнути мідні шати. Корсет застібнутий на всі гачки й дихати стає важко. Що вже казати про ігри. Корона теж мідна і майже зливається з волоссям. Але спадкоємиця трону — Серафіна, тож про іншу можна навіть не мріяти. Що я і роблю. З мене й обов’язків члена імператорської родини вистачає.

Повертаюсь на палубу. Саме вчасно — корабель тільки-но причалив. Елегантно сходжу і схиляю голову слідом за батьками.

Після довгих промов і церемоній нас нарешті пустили до будинку. Ми житимемо у південному кварталі, біля центру, бо у земних немає палаців. Будинок невеликий, навіть менший за прибудову з бальною залою і залом засідань, тож нам з Серафіною виділили одну кімнату. Наразі вона з батьками пішла на якусь дипломатичну зустріч, “вчитися”. А я сиджу і “вчуся” тут, на підвіконні.

Раптом чиясь рука забирає корону з моєї голови.

 - Агов! Віддай! — гукаю до хлопця за вікном.

 -  Вийди й забери, — сміється він.

 - Я не можу, мене батько сваритимуть.

 - То будеш без корони! — він посміхається і тікає.

Сторожко озираюсь і вилажу з вікна. Хлопець стоїть за рогом будинку й розмахує моєю короною. Лечу за ним. В корсеті летіти важко, але за корону мене також сваритимуть. 

Хтось смикає мене за хвіст. Моментально падаю вниз, просто в багнюку. Дивлюсь на сукню. Їй кінець. Як і мені. Обтрушую крила і лечу далі за хлопцем. Він звертає і я за ним. Просто під ноги моєму батьку. 

В погляді його звужених очей читаю здивування і невдоволення. Опускаю очі. Хлопець сторожко зиркнувши на корону, кинув її та побіг у невідомому напрямі. Рвучкий змах його крила — і охорона переслідує невдалого крадія. 

 - Здається, я велів зоставатися у будинку, — його холодний тон знаменує купу неприємностей.

 - Так, батьку, — погоджуюсь, не підводячи очей.

 - А зараз ти?.. 

 - На вулиці, батьку.

 - І чому?..

 - Бо в мене вкрали корону…

 - Поговоримо про це, коли я повернусь. А зараз, будь ласка, приведи себе до ладу. 

Киваю і повертаюсь. Ще б знати куди йти. Але під суворим поглядом батька повертаюсь в провулок. Звідки ж я прийшла?

***

Повертаюся до будинку вже ввечері. Батько чекає на мене в коридорі.

 - І де ти була? — цікавість в його голосі лякає.

 - Заблукала.

 - Добре, що хоч повернулась. А тепер поясни мені принцип судової системи Сизокрилих.

 - Сизокрилі увійшли в імперію, зберігши право на збереження власного внутрішнього устрою. Через це втручання в їхні внутрішні справи є дуже складним процесом, — розказую завчену фразу. Погляд крижаних очей трохи м’якшає:

 - Справді. Але я питав про судову систему.

- Я не дочитала цієї частини.

 - Так, ти мала важливіші справи, — погляд знову став колючим. — Чому ти не покликала охорону, а полетіла сама?

А й справді, чому?

 - Не знаю, — опускаю очі.

Він важко видихає й обводить поглядом сукню:

 - Це можеш викинути. Перевдягайся і сідай за навчання. Завтра мусиш повністю розповісти про внутрішній устрій Сизокрилих. І допоки не закінчиш книги про розваги можеш навіть не мріяти. 

Мовчки киваю. Могло б бути куди гірше.

Повертаюся до кімнати, ігнорую кпини Серафіни та сідаю до книги. Мені лишилися лише Сизокрилі, Кароокі й Північне графство. Я встигну вивчити все до ранку.

***

Перегортаю останню сторінку і вдоволено всміхаюсь. Закінчила. Щоправда, дочитувати довелось вже зранку. Разом з книгою йду до батька. Він сидить поруч з якоюсь іншою гарпією. Напевно, це пані Ноелані, імператриця Водяного клану. Чи хто там у них? Голова парламенту, здається.

Він помітив мене. Поспішаю піти, аби не заважати. Але він коротко махає крилом, мовляв,  підходь. 

Підходжу і виконую реверанс до водяної. Вловлюю схвальний погляд батька.

 - Я вивчила, батьку, — кладу книгу на стіл.

 - Все? Тобі вчора лишалось не менше ніж пів книги, — тонкі нотки здивування прозвучали в його голосі.

 - Більша частина — це звичаєве право Жовтокрилих і Рудодзьобих. Ви скасували його місяць тому, тож мені можна його вчити?

 - Можна й не вчити, — луною повторює він. — Але однаково почитай на дозвіллі. Досить цікаво.

Киваю.

 - Тож, коли ти закінчила навчання, можеш провести час з дітьми пані Ноелані, — спокійним тоном, що не передбачає заперечень, продовжує імператор. 

Киваю і йду у вказаному напрямі. Однаково, моя думка нікого не цікавить.