24.01.1796 рік від Розділення

Авані

Фух. Нарешті дісталась до переправи. Шажок обертається якоюсь мухою, а я простою до старої хати Харона. 

- Фу, Цербер, — долинає з хати, згодом чую шурхіт. — Кого там нечиста принесла?

Сам Харон виходить на поріг. Сивий і бородатий, за гребінь він не брався років сто. Він колись був високим, але вік нагнув його до землі. Крил у нього не було. За легендою, Праматір розгнівалась на нього і забрала їх, а він, аби спокутувати провину став перевізником. Не знаю, правда то чи ні.

Шанобливо схиляюсь:

 - Старий Хароне, вибачте, що потурбувала ваш спокій, та мушу потрапити на той бік. Я Авані, головна жриця Земного Клану.

 - Мусиш, то залазь у човен, — на його вустах заграла усмішка.

Так легко?

Таллула

Хочеться просто скласти крила. Але ось і будинок перевізника. Старий, страшенно пошарпаний, здається ніби зараз упаде у море. Бачу перевізника і земну гарпію. Впізнаю Авані, голову Земного Клану. Схоже вона теж пливтиме. Нарешті долітаю.

- Добридень, шановні Авані та Хароне. Чи дозволите дістатися іншого боку з вами?

 - Я ж вже сказав: залазьте в човен, — він пішов ладнатися в подорож.

Всміхаюсь до Авані. Сподіваюся, подорож ніщо не зіпсує.

Різ

Нарешті. Без криваво-червоної пір’їни навіть дихалося вільніше. Але тягар не зник. Золотаво-каштанова пір’їна нікуди не зникла. І коли пристрасть поступилась розуму, розумію, що треба щось вигадати. Але що? Я не можу просто піти й лишити все на Серафіну. А якщо я притягну Фелікса в палац як імператора… Ні, це геть не варіант.

Рене знижується і перериває мої думки. Бачу будинок перевізника. Злажу і притискаюсь до Рене. Побачимося вже не скоро. 

Підходжу ближче. Земна і водяна гарпії про щось перемовляються з перевізником. Це дещо ускладнює все, але я не проти компанії.

Харон повертається до мене:

- Тобі теж треба на той берег? Що ж там такого сталось, що вперше за сто років всім туди треба? Менше з тим, мені треба підготувати човен. Зачекай тут,  — він розвернувся і пішов в бік хижки.

- Це що жарт? Я не плистиму в одному човні з вогняною! — водяна гарпія рвучко змахує крилами. І ні, це зовсім мене не зачепило. 

- А я не плистиму двічі, — не повертаючись каже Харон. — Мені абсолютно байдуже кого везти тож самі розбирайтесь.

 - Йди геть! Від вашого роду вічно одні проблеми! — водяна підлітає до мене.

 - Я маю повне право тут бути. А ви? — ядуче посміхаюся. Хоч десь придворний етикет здався.

 - Згідно з Надтріснутим миром, я теж, — згадує останню війну. Ми тоді програли й мусили поступитися кількома островами. Там було багато пунктів, яких я не пам’ятаю. Атож, підписали його майже 70 років тому, але один з них я таки згадала.

 - Тріснув той мир. Ви відкликали співпрацю над флотом. Його умови було офіційно скасовано 2 січня. Думаю, ви мали б вже знати про це, пані Таллуло, — впізнаю широке синє пасмо, що вказує на політичний статус власниці. Посміхаюсь.

 - Бо ви посилили тиск на дослідників у Північному графстві, пані імператрице, — Відколи водяні дослідники з’явились у Північному графстві? Воно ж славиться постійними бійками між Жовтокрилими й Рябодзьобими. Туди й сам граф поткнутись боїться: він же бо з Карооких.

- Не розумію, про що ви кажете. Я лиш нещодавно бачилась з графом Гемантом. Упевнена, якби ви звернулись, а не одразу вдавались до радикальних заходів, ми могли б розв'язати цю проблему.

 - То ви навіть не знаєте, що відбувається в вашій імперії? Звісно, ти ж лише дитина. Бали, принци… Коли ж тобі?

Рвучко розправляю крила:

 - А знаєте що? Вам не треба керувати країною з сорока трьома племенами, що ворогують вже більше кількох тисячоліть. У вас поїзд запізнився — це вже катастрофа. А мені треба вислуховувати скарги сто тридцяти одного міністра і сподіватися, що вони не поб’ються просто таки на нараді. 

 - Кажу ж, ти ще дитина. 

Складаю крила, бо сталеві пір’їни так і тягнуться до неї.

Я не просила свого прадіда об’єднувати племена, чому ж я повинна розбиратися з цим усім? 

Авані

Як кішка з собакою… Саме так слід описати зустріч Таллули й Різ. Не лізу в їхню сварку, що менше людей то краще. Натомість Харон вже витяг з грота човен. Власне, краще сказати прекрасний вітрильник. На відміну від моїх уявлень, це був не пошарпаний дуб, а просторий легкий корабель. Вітер напинав білосніжні вітрила, а ніс був оздоблений чудовою різьбою. Куди до нього тим залізним чортопхайкам водяних.  Сам перевізник щось робить з вітрилами. Не розумію тож відводжу погляд.  Боковим зором помічаю тінь що наближається. Це мусить бути Зеру.

Нефела

Мала добре поскубла і поплутала моє пір’я, та й фарба неабияк тягла крила, тож летіла я довгенько. Мушу знов бути як Зеру. Звісно, перевізник не має ані найменшого стосунку до Повітряного клану. Але…

Бачу Авані, Різ, та водяну гарпію. Думаю, вона має бути Таллулою, головою їхнього парламенту. Вона про щось жваво сперечається з імператрицею, яка стримується з усіх сил, щоб не пустити в хід крила.

Спускаюсь. Моя поява перериває їхню суперечку.

Таллула кілька секунд свердлить мене очима, а тоді зривається:

 - Ні, ну це вже знущання! Ще й Зеру тут! Що, Таї припинив відповідати на ваші заклики, то ви згадали про деміурга?

Вклякаю. Відповім як Зеру — незручне положення для себе і клану, як Нефела — викриття, міжнародний скандал і війна. На щастя, відповів Харон:

 - Всі, хто пливе, на борт!

Гордо піднявши чоло, першою влітає Різ. За нею спокійно чвалає Авані. Змахую крилами й теж опиняюсь на човні. Роздратована Таллула теж підіймається на човен.

Це буде довга подорож.