Таллула 02.01.1796 рік від Розділення

Метушня. В останнє тут вона була… Та я взагалі не пам’ятаю коли! Зберігаю спокій і влітаю в центральну залу. Парламентарі вже зібрались. Сідаю на відведене мені місце. Гвінерва відкриває збори. Це вже радше традиція, що збори повинен відкривати заклинач. До того ж наразі Гвінерва — єдина заклиначка чи не в усьому місті. Це у вогняних кожен сьомий — заклинач, а в нас їх лише 100. На 13 мільйонів. Але статистика зачекає, а збори — ні. 

- Деміург не з’явилась. Що ви збираєтесь робити? — одразу ж починає хтось. 

Витримую ґречну паузу і починаю:

- Я…

 - А з фонтаном? — перебиває хтось з іншого краю зали.

 - З огляду на ситуацію… — намагаюся дати відповідь.

 - До чого тут це?! Що з виставкою?

 - Виставка? Виставка зараз — найменша з проблем! Так що з фонтаном?

 - А фонтан важливіший. Ви хоч чуєте?! Вперше від початку часів деміург не з’явилася!

 - Та кому ще треба твій деміург! Наразі найголовніша подія — то виставка!

 - Тиша, будь ласка, — намагаюся перервати суперечку. Та куди там. 

 - Шановне панство! Прошу тиші! — гучно закликала усіх Адрія. — Здається, пані Таллула хоче щось сказати.

Дві сотні пар очей впилися в мене. Ковтаю свою гордість і виголошую:

 - Усі названі вами проблеми важливі. Але на все свій час. Отож, фонтан. Його поки перекриємо на ремонт. Далі, виставка. Її проведемо повторно. До дня міста. 6 місяців, думаю вдосталь на підготовку. І нарешті, деміург. Вважаю, що треба вирушити на її острів і з’ясувати все там. З вашого дозволу, візьму це на себе. До того часу, мою посаду займе пані Адрія. Якщо немає заперечень, я почну збиратися в дорогу.

Зал схвально загудів, а Адрія здивовано поглянула на мене. 

Метушня. Схоже тепер її побільшає.