- Ні, ні й ще раз, ні! Ти нікуди не йдеш! — розлючено кричу на Мінору. Дістала вже. Ніби я нічого без неї не можу. Я — очільниця Вогняного клану, імператриця! Я в змозі дістатися острову творчині й назад без її допомоги.
- О, привіт, сестричко, — Серафіна легко влітає в мою кімнату. Тільки її тут не вистачало. Натомість вона продовжує в такому ж натхненому тоні, ніби не бачить виразу мого обличчя. — Ми тут переговорили з міністрами й вирішили: раз ти вже летиш і там дійсно щось трапилось, може ти принесеш Пір’їну?
- Яку? — ну не може ж вона мати на увазі…
- Пір’їну творення.
А ні, може.
- Ну, ту чарівну штуку, яка дозволяє світу існувати, — пояснює далі. — Ти ж історію пам’ятаєш? Світ не зруйнується, допоки Пір’їна буде в ньому, але це допоможе Вогняному клану зайняти більш вигідну позицію.
Вигідну позицію?!
- Хіба Вогняний клан не займає вдосталь вигідної позиції?
- Я так і знала, що ти сперечатимешся. Тому ось, — Серафіна дістала зі свого крила пір’їну. Криваво-червону пір’їну, пір’їну імператора. І, полишивши її на столі, відлетіла.
Отож, ультиматум.
#3180 в Фентезі
#742 в Міське фентезі
#1287 в Детектив/Трилер
#556 в Детектив
Відредаговано: 31.10.2023