Різ 01.01 вечір

Різ

01.01.1796 рік від Розділення (вечір)

Ну як так можна! Узагалі жодної поваги до особистості! Так я думала, простуючи до своєї кімнати. Архітектор, що будував наш замок, був якимось садистом,  і через це аби з зали мап потрапити до своєї кімнати я мусила спуститися спершу на перший поверх, а далі пройти через кухню (тепер пахло смаженою картоплею, яка звісно знову мені не світить), обідню залу (де Серафіна саме обговорювала чергового принца зі своїми подругами) та кімнату вітру, як чергове нагадування про те, що давно вже слід туди переїхати. І ніби всього цього недостатньо аби довести до божевілля я щойно, о десятій вечора, звільнилася з наради. І лише задля того аби перевдягтися і відкрити бал. І люб’язно посміхатися увесь вечір нібито то не мене увесь день діставали міністри зі своїми дурними законами. От, наприклад: цього річ заборонили святкування з’яви Творчині. Я вже бачу нову революцію в Земному клані, та й бунтів по Вогняному не бракуватиме. І питається навіщо? А просто так. Принаймні це все що я зрозуміла із півгодинного монологу. Хоча я думаю, вони стережуться заклику до миру. Адже попри те, що більшість населення не надто релігійна, заклик богині навряд чи проігнорують. Проте свято вже сьогодні, тож ніяк не можна встигнути реалізувати цю заборону. Доки гінці донесуть новини до південних областей мине десь тиждень. І я вже мовчу про Земний клан.

І це при тому, що є нагальніші  проблеми, як от все більший конфлікт з водяними. Два дні тому вони відкликали сумісну співпрацю над флотом. За це завтра Земному клану заборонять вести з ними  торгівлю. До відкритої війни навряд чи вдадуться: проти флоту водяних довго не протягнемо, а на суші вести війну не перепадає.

Але ж бал… Вдаю ніби болить голова і передаю обов’язки старшій сестрі – Серафіні. Сама ж крадуся на кухню нарешті нормально поїсти. Там це вже давно нікого не дивує. Окрім того, серед цього шарварку каструль, сковорідок, казанів і всього, що тільки може булькотіти, шипіти, клекотати й шкварчати, титул губився. Може він просто не влазив у це скупчення запахів, парів і пахощів. А може це завдяки земним, які не надто переймалися підлабузництвом. У цьому затишному місці я просиділа кілька годин.

- Добридень, Ваша Високосте, – привіталася Еня, одна з найбільш люб’язних гарпій, яких я знаю.

- Радше ніч, Ене. То як святкування? Що цього річ казала творчиня?

 - Не було її. І одвічне полум’я згасло, – лише зараз я помітила, що щось не так. Вічно усміхнена, зараз вона була бліда і налякана. Але відсутність творчині не можна ніяк пояснити. Вона з’являлася навіть коли її не кликали й давала поради, про які не просили. Невже вона розчарувалася у нас?