Авані
01.01.1796 рік від Розділення (вечір)
Нарешті… Майже дев’ята. Ми перегризлися з вогняними й слід чекати наслідків. Але то буде завтра. Зараз дуб осяює світло каменецвіта і майже все місто зібралося на Центральній площі. Крила шурхотіли по траві коли ми з Афрою ішли від головного храму. У тиші, що залягла було чути шелестіння листя. Легкий вітерець грав між пір’ям. З року в рік роблю це, але кожного разу тремчу, наче вперше.
Зрештою, стоячи під самим дубом, я прошепотіла молитву. Тонкі зелені пагони мали б уже переплітатися між пальцями… Але цього не відбулося. Я розплющила очі, аби вжахнутися: з дуба відлітало жовте листя. Я почула скрик Афри: зав’яв каменецвіт. Ніколи ще на моїй пам’яті такого не було. Але не можна сіяти страх. Тож ховаючи за крилами тремтячі руки я виголосила:
- Люде Землі! Сьогодні спіткало нас горе – Праматір не відповідає на наш поклик. Чи є в тому наша вина, чи горе спіткало її… Та мусимо віднайти правду. Я, верховна жриця храму цього, відправляюся в подорож до острова її. Най допоможе мені всміхнеться доля і зможу я повернути її прихильність.
З цим я пішла в храм. Чим же ми тебе прогнівили, Праматір?
#3180 в Фентезі
#742 в Міське фентезі
#1287 в Детектив/Трилер
#556 в Детектив
Відредаговано: 31.10.2023