Таллула 01.01.

Таллула

01.01.1796 рік від Розділення (ранок)

Сьогодні буде чудовий день. Саме з цієї думки, за порадами психологів, слід починати ранок. І я впевнена, що це працює. За весь період мого правління, ще не виникло жодної серйозної проблеми у всьому Водяному клані. І сьогодні разом  із Новим роком ми святкуватимемо і річницю мого вдалого правління. А завтра почнуться вибори, часу вже не буде, тож поки є слід провести його з користю.

Буджу дітей і спускаюся на кухню, де Рафферті вже приготував сніданок. Мій чоловік завжди прокидається раніше за мене. Що ж з них, жайворонків за хронотипом,  візьмеш?

Ні, то не грім. І не землетрус. То Зенебе та Іннес спускаються навипередки по сходах. А за ними ображена Бек. Їй не дозволили брати участь у перегонах. Щодня одне й те саме. І це чудово. Стабільність – ознака прогресу.

Хоча ні. Бек спустилася першою:

 - Мамо, там Зенебе та Іннес б’ються.

Швидко злітаю на другий поверх. І дійсно, Іннесу не вистачає пір’їни у хвості, а Зенебе кількох у крилі.

 - Що ви влаштували? Ніби двоє неосвічених вогняних!

Після порівняння з вогняними, вони перестають. Проте не перестаю:

 - Це вже друга бійка за тиждень! Сьогодні на свято не підете!

 - Але ж там усі будуть!

 - Окрім вас. Спускайтесь снідати.

Змахую крилами й спускаюсь. Снідати вже немає коли. За розкладом я вже маю поспішати на потяг у порти. Не можна сьогодні спізнюватися. Прибуде Земляний корабель, а для них Новий рік збігається з якимось релігійним святом. Навіть якийсь з наших етнографів поїхав досліджувати його. Тож корабель не стоятиме довше, ніж треба для розвантаження. А мені треба зустрітися з П’єрою, щодо постачання їжею на наступний місяць.

Потяг проїхав просто перед моїм носом. А летіти туди аж 600 метрів (майже в тисячу разів більше, ніж середній зріст, як жартує Рафферті). Його пір’їна красується в моєму крилі вже 14 років, а я й досі пам’ятаю своє хвилювання, коли мій (тоді майбутній) чоловік вручив мені її. Куди йому до того, що я відчуваю зараз. Лечу з усіх сил аби лиш встигнути.

***

Встигла. Вони саме закінчували. П’єра вже чекала на мене.

- Ой, панно Таллула! Ви вирішили змінити зачіску?

Ні, я не змінювала її вже 16 років. А те гніздо, що на моїй голові, результат перегонів з вітром.

- Так, треба ж деколи змінюватися, – віджартовуюся я. Що б там не казали психологи, та день не закінчиться в такому ж безладі як і почався.