Глава 12

Мілана

Не дивлячись на останні події, я абсолютно спокійно працювала у себе в магазині і навіть надихнулася на створення нового аромату, для нашого з Владом проєкту. 
Захоплена своєю улюбленою роботою, я навіть не помічала нічого навколо. Але важко було не помітити, як хтось вривається в мою особисту лабораторію. Та це ж Наталі!
— Дуже смішно! — розгнівано прокоментувала вона, кинувши якийсь журнал на мій стіл. Я спокійно взяла і розгорнула видання.
— Тобто краще підсипати в напої наркотики? — запитала я. Наталі дивилася на мене вогняним поглядом.
— Як ти могла розмістити мої фото в журналі? — шипіла вона — Коли ти встигла розставити камери по моєму будинку?! Тепер всі бачать, з якими чоловіками я вечеряю на одинці!
— Наталі, ти мене недооцінюєш, — посміхнулася я.
— Хочеш бути моєю суперницею? Будеш! 
— Не кидайся порожніми словами. Ти хоча б знаєш, за що борешся? Що ти отримаєш, якщо виграєш?
— Я не хочу, щоб ти плуталася у мене під ногами! Мені потрібен Владислав!
— Якщо ти думаєш, що він тебе полюбить, після твоїх жахливих вчинків, то дуже помиляєшся. Ти б сама любила людину, яке таке робить? Скажу тобі по-секрету, люба Наталі, Влад дуже розізлився на тебе, коли дізнався, що ти підсипала мені наркотик. Думаєш від цього у нього прокинулися почуття до тебе? Звичайно ні. І фото Сергію саме ти відправила, я знаю. 
Наталі промовчала. Вона нервово дивилася по боках, намагаючись підібрати якісь слова, та схоже їй це не вдалося, тому що дуже швидко, вона залишила мене саму. Як шкода. Думала з нею подискутувати ще. Але я і подумати не могла, що мої слова можуть так на неї подіяти. Ну що ж, продовжу свою роботу.
Зізнатися чесно, працювала я не довго. Постійно дзвінки не в підходящий момент! Але я маю деякі успіхи, цього разу це не прихований номер, а всього лише просто невідомий.
— Алло. Дайте сама здогадаюсь, з ким маю справу. Валентин, правильно?
— Моя розумна донечко! — почула я радісний чоловічий голос.
— Не важко було здогадатися, що це ти. Ну-у, я тебе слухаю. 
— Це я тебе слухаю. Ти погоджуєшся на мою пропозицію?
— П-ф-ф, звичайно ні, — засміялася я.
— Ти впевнена? Будеш ризикувати матір'ю, втратиш всі привілеї, які б могла мати.
— Абсолютно впевнена. І хочу тобі сказати, що можеш навіть не намагатися зачіпати матір. Ти цим не покращиш ситуацію. Якби ти дійсно хотів мене, як свою «спадкоємицю», то знайшов би до мене підхід і налагодив би контакт. Погрозами ти нічого не вирішиш.
— Люба, я із своїх боржників тільки так гроші і вибиваю назад, — насмішливо сказав він.
— Але я ж не твоя боржниця. І ніколи нею не була. Хочеш якогось позитивного результату, поговори зі мною нормально, як батько з донькою, а не як бандит із заручницею.
Я почула тишу по той бік слухавки. Вже навіть подумала, що зв'язок обірвався, але Валентин продовжив:
— Хочеш розповім цікаву історію?
— Ну давай, спробуй мене здивувати. Останні події у моєму житті потурбувалися про те, щоб це було зробити складно.
— Я готовий тебе здивувати. Твій Владислав Вільямс. Знаєш що він зробив? Це я прислав його до тебе. Я хотів, щоб він познайомився з тобою і розповідав мені деякі деталі з твого життя. Потім я почав тобі дзвонити, щоб ми зустрілися. Ось такі справи. Владислав був для мене невеликим шпіоном.
— Ти мені брешеш! — розгнівалась я.
— Брешу? Думаєш, брешу? А ти запитай у самого Влада. Та віддам належне. Як тільки я почав тебе турбувати дзвінками, Влад відмовився мені допомагати.
Я кинула слухавку. Не може бути..! Та ні, може. Нікому не можна вірити! Владислав — єдиний, про кого я могла сказати, що цю людину я можливо полюбила, але ще не впевнена. А він виявився шпіоном! Та-ак, спокійно... Валентин, звичайно, зміг здивувати, але якщо я зараз на емоціях зателефоную Владу, можу наговорити зайвого. Краще не треба. Почекаю трохи.
Я працювала до самого вечору над парфумами, не викидаючи Влада з голови ні на мить. Ця інформація про нього мене дизорієнтувала. Але всеодно, з'ясовувати стосунки з Владом я сьогодні не хотіла. 
Натомість, поїхала додому. У мене важлива розмова з мамою, тому я зайшла в її кімнату, щоб поговорити.
— Ти повернулася. Які сцени будуть цього разу? Мені навіть іноді здається, що ти їх завчасно репетируєш, — саме цими словами зустріла мене мама, навіть не дивлячись в мій бік.
— Я дізналася про те, що за нападами на жінок і дівчат стоїть Сергій. Він використовує давно придбаний цех для того, щоб робити там шуби з волосся. Ти уявляєш? Це жахливо! І він ще пишається своїми діями! Його потрібно лікувати!
— Я знаю. Ми з ним разом займаємося цим. Щось і ще? — холодно відказала мати. Я спочатку подумала, що Наталі, коли приходила, знову застосувала якийсь галюциногенний наркотик і мені щось не те чується, але потім зрозуміла, що мама мала на увазі саме те, що я почула.
— Мамо..? Це правда? Навіщо тобі це?!
— А ти думаєш чому ми тут? — мама посуворішала. Зараз буде кричати — Я хочу прибрати до рук багатство цих людей! Тому і закрутила з твоїм свекром, бо бачу, що з тебе діла не буде!
— Навіщо тобі гроші?! У нас їх і так купа!
— Мені цього мало! — мати підвелася з дивану, на якому сиділа, і підійшла прямо до мене — Мені за-ма-ло! Я хочу купатися в грошах! А у цих людей їх повно! Все, що потрібно, це позбутися їх всіх! У них з родичів тільки Артур та його батьки, відсудити багатство якщо не все, то значну частину можна!
— Я не вірю, що це мені кажеш ти! То з самого початку вся справа була в грошах?! Ми б всеодно не змогли щось відсудити, ти розумієш? А як же мої почуття? Тобі не шкода мене?
— Ти моє дитя і не підеш проти матері! Чого я маю думати про твої почуття, якщо у нас попереду може бути розкішне життя! Ти мені ще подякуєш.
— У нас і так розкішне життя! У тебе свій бізнес, у мене свій бренд парфумів! Невже ти така жадібна?!
— Так! Я жадібна і егоїстична, якщо ти цього ще не зрозуміла!
— Я прийняла рішення розлучитися з Сергієм. Він вже знає про це, Андрій Олегович теж.
— Як ти посміла?
— Вибач, мамо, але я більше не хочу приймати участь у цій виставі. Якщо хочеш — у тебе є Андрій Олегович. Роби, що заманеться. А мене більше не чіпай! — я попрямувала до дверей.
— Куди ти зібралася? — вигукнула матір.
— А ти думаєш я залишусь з тобою, щоб втілити у життя твій огидний план? Я йду! І з батьком вести його бізнес теж не буду!
— Будеш! Я сказала, що ти погодишся на його умови, значить так і буде! Можеш прямо зараз зателефонувати йому і сказати, що ти дуже хочеш скласти йому компанію! — скомандувала матір.
— Він сам мені вже дзвонив. І сказала, що нізащо не піду на таке! Тому я йду звідси і більше не слухатиму ваші вказівки, мамо! 
— Тоді ти мені більше не дочка! 
Ці слова стрілою потрапили в серце. Я подивилася на свою матір, у її очі, що були наповнені гнівом... Невже це моя мати? Чи може я просто не помічала довгий час того, що було під носом..? Довгий час... Все життя! Я попрямувала у свою кімнату, зібрала всі речі і поставила валізи в одну купу. А куди ж я піду..? До Влада, звичайно, не можу. До Лари чи Антоніо? Не хочу когось обтяжувати. Поїду в готель. Я попросила нашого дворецького допомогти мені погрузити всі валізи у мою машину. Кажуть, що якщо оглянутися, то ще повернешся в те місце, з якого йдеш. Я старалася цього не робити. Дивилася лише прямо.
Дуже скоро я приїхала в хороший готель і поселилася в номер. Я прийняла душ, щоб змити з себе весь негатив, що вивалився сьогодні на мене. Сіла на ліжко, дивлячись на вже нічний вид з вікна. Можливо, саме зараз я і зрозуміла — я абсолютно сама. Нікому не можна вірити, виявляється, навіть матері! Як вона класно все провернула... Видала мене заміж і все заради грошей! Та ще й сама знесла дах свекру, щоб на всякий випадок точно залишитися у цій сім'ї. Батько покидьок... Я впевнена, що він не тільки хотів зробити мене своєю «спадкоємицею», думаю під цим є ще щось, в що я не хочу вникати. У той самий момент, коли я ледь не дійшла до стану відчаю і розчарування в житті, мені подзвонив Антоніо. Неначе здогадався, що я зараз почуваюся самотньою.
— Крихітко, як ти? Бачила журнал з фотками Наталі? — Антоніо палав емоціями і я справді рада, що він у мене є і може відволікти від сумних думок і спогадів.
— Так, бачила, — посміхнулася я — Наталі сама приходила до мене і кинула на стіл той журнал. Говорила про те, що хоче бути з Владом і бажає прибрати мене з-під своїх ніг. А я їй сказала, що такими вчинками вона точно не отримає любов від людини. Вона і заткнулася! Ти уявляєш? 
— Так її! Моя розумничка! — похвалив Антоніо — А як там, до речі, твої успіхи з Владом? Розказуй, мені дуже кортить знати подробиці!
Я нервово видихнула в слухавку і схоже, це було дуже чутно.
— Що сталося, пташечко? Тебе хтось засмутив? Невже це Влад?
Я розповіла Антоніо все. І про те, як Сергій виявився винним у злочинах та втік, про те, як мама мене використовувала, про батька та його погрози і звичайно, про Владислава, який розчарував мене як і всі. Фу-х... Вилила душу по повній!
— Рибонько, у тебе є я, не треба думати, що всі люди погані! 
— Антоніо, знаєш, що я зрозуміла? Краще жити самій, ніж з тими людьми, які погано на тебе впливають. Я зараз відчуваю самотність, але чесно... Не повіриш, у мене неначе камінь звалився з душі! Тепер немає тих, хто впливає на мене як паразит. Єдине про що дійсно шкодую, так це про те, що моя мама виявилася такою... Ось це було дійсно боляче і просто знищило мене... Але я так просто не здамся. Буду жити і досягати успіхів. Дякую тобі, Антоне, за те, що ти є. Ти мій найкращий друг!
— Моя пташечко, я тебе дуже люблю! Але знаєш, що можу тобі сказати... Ти не поспішай викидати Влада з свого життя. Він же перестав допомагати Валентину мабуть тому, що зрозумів, що робить неправильно. Дай йому шанс, не втрачай такого чоловіка.
— Ні, Антоніо, я не буду витрачати свій час на того, хто так вчинив.
— Дивись в майбутнє, не варто так зациклюватися на минулому. Кожен заслуговує на другий шанс.
Все ж таки, я задумалася над цими словами, але твердо вирішила, що з Владом покінчено. Протягом цього дня він мені декілька разів дзвонив. Я, звичайно, свідомо не брала слухавки, тому що бачила ризик наговорити купу зайвих слів.
Ми говорили з Антоном ще до пізньої ночі, але врешті, я лягла спати.
Вранці, після сніданку, я зрозуміла, що вже готова до зустрічі з Владом. Саме тому я зібралася і поїхала в його офіс, сподіваючись, що він там. На щастя, не помилилася. Владислав зустрів мене так, неначе не бачив з місяць.
— Люба, де ти була? — він схвильовано підійшов до мене і обійняв — Я вчора зовсім не міг до тебе додзвонитися. У тебе все в порядку?
— Так. Тепер у мене все буде в порядку, — запевнила я. Влад, звичайно, не розумів про що я, тому перейшла відразу до справи.
— Владе, я посварилася з мамою і прийняла рішення жити сама. 
— Ти можеш переїхати до мене, якщо хочеш. 
Я сумно посміхнулася.
— Мені дзвонив Валентин. Розповів цікаві речі про тебе.
Владислав відразу змінився в обличчі.
— Мілано, дозволь все пояснити, — попросив він. Схоже, Влад очікував, що я зараз почну кричати на нього, але я уважно слухала, чоловік цьому трохи здивувався, я помітила це в його очах, але він впевнено продовжив:
— Мілано, Валентин друг мого батька. Він попросив мене познайомитися з тобою і розповісти йому як ти живеш. Тобто, хто чоловік, як твоя мама і про успіхи в кар'єрі, як взагалі проходить твоє життя. Це все. Нічого вкрай особистого я не говорив йому. Він з самого початку знав лише, що ти парфумер, йому кортіло дізнатися трохи більше. Але я розумів, що ти розізлишся, дізнавшись про це, тому я і не хотів ні розповідати, ні щоб ти дізналася від когось іншого. Я перестав йому допомагати, щойно він почав переходити межу. Клянуся, я не знав, що все так обернеться! Прошу, дай мені другий шанс. Я не розчарую тебе.
Його слова переконливі, але я налаштувала себе перед цим на те, що вірити не можна. Жодному слову! 
— Владе, я внесла тебе у список тих, кому хочу сказати «прощавай». Знаю, ти людина вихована, тому не станеш мене затримувати.
— Стану! — твердо заявив Влад — Мілано, прошу, вибач мене. Не йди! Ти будеш зі мною щаслива, я тобі це обіцяю, тільки не йди, прошу!
— Я сказала все! Не треба мене благати дати шанс, такого не буде! — я направилася до виходу. Та щойно відчинила двері, Владислав зачинив їх прямо переді мною. Він притиснув мене до стіни, і поцілував. Я вже вирішила відштовхнути його, але не можу перестати танути від його поцілунків. Його тепла рука поступово охоплювала мою талію. Я відчувала його жар, його дихання... Він зводить мене з розуму... Але потрібно тримати себе під контролем.
— Пам'ятаєш, наш перший поцілунок? — прошепотів він — Думаю, пам'ятаєш. Не дивлячись ні на що, пам'ятаєш.
Я заплющила очі і поринула в спогади. Не дивлячись на те, що я була тоді під дією наркотиків, не забула той казковий момент і точно пам'ятаю всі свої думки та відчуття...
Те, що Влад зараз біля мене, обійнявши стоїть і не хоче відпускати та мої спогади просто заполонили свідомість. Та все ж, я оговталася і заявила:
— Владе, все закінчилося! Чоловік нахилився до мене ще ближче... Куди вже ближче...!
— А пам'ятаєш той поцілунок у цеху? 
Він знову змусив мене провалитися у спогади...
Навіщо він це робить? Лише дурманить мені розум. 
— Мілано, — продовжував він — Згадай наш танець на прийомі твого чоловіка.
Та він знущається. Я вже просто мовчала. Владислав сьогодні відповідав за флешбеки у моїй голові.
— Пам'ятаєш наші уроки стрільби з лука? — продовжив він.Звичайно, я пам'ятаю. 
— А першу зустріч нашу пам'ятаєш? — продовжував Владислав.
Звичайно, пам'ятаю! Як же таке забудеш? Особливо ті емоції обурення, що я тоді відчувала.
— Владе, перестань! — зупинила його я.
— Згадуючи все це, ти пережила купу емоцій, — далі шепотів він мені на вухо — Невже ти відмовишся від цього? Я кохаю тебе! І тепер можу точно це сказати. Я впевнений, що ти відчуваєш те саме. Ти найкраща дівчина, яку я коли-небудь зустрічав у своєму житті. Ти заволоділа моєю симпатією відразу, щойно я побачив тебе! Я принесу тобі ще безліч хороших емоцій. Знаю, що ти не дуже віриш в кохання, але запевняю тебе — я подарую тобі справжнє. Прошу, дай мені шанс!
— Ні, — грубо відрізала я — Прощавай, Владе. Я не вірю в кохання. 
Тепер я мала змогу піти, тому рішуче відчинила двері і вийшла з кабінету. Йдучи на парковку, до своєї машини, я зрозуміла, що після того, як відштовхнула Владислава, зовсім не відчуваю полегшення. Я б сказала навіть, навпаки... Але чому? Це нелогічно. Я повинна була позбутися всіх своїх проблем і жити щасливо, але виходить по-іншому! Я дійшла до свого автомобіля, готова поїхати куди подалі. В цей час тут немає людей, всі працюють, тому я рада, що ніхто не бачить мого нахмурненого обличчя, бо дуже часто люди просто попадають під гарячу руку.
Але несподівано, я відчула, як хтось схопив мене з-заду і затулив носа якоюсь незрозумілою ганчіркою! Мене тримали міцно, тому я не могла так просто звільнитися, але відчуття раптової слабкості захоплювало мене все більше... Аж доки я не провалилася в сон...
Прокинулася я вже ввечері, у мене чомусь боліло все тіло. Я не могла зрозуміти де знаходжуся і як сюди потрапила. Мене хтось привіз у дерев'яний будиночок. Можна було б навіть сказати, що тут добре та затишно, якби я не відчувала, що мене, схоже, взяли в заручники. Я виглянула у вікно. Побачила неперевершений захід сонця, світло якого наповнювало кімнату. А біля будинку... Дерева? Я що, в якомусь лісі?! Хто мене сюди привіз і з якою метою?!
Я рвонула до дверей, але вони виявилися зачининеми. Довелося грюкати по них!
— Агов!!! — щосили кричала я — Хто тут?! Що вам від мене треба?! 
У відповідь я чула лише тишу. Двері були надзвичайно міцними, а вікно мало дерев'яні грати! Я не можу звідси вибратися! Коли побачу свого викрадача, точно огрію його по голові тією великою дерев'яною табуреткою! Я почала шукати щось, що допомогло б мені вибратися, але не знайшлося нічого..! ВЗАГАЛІ! Невже мені доводиться просто чекати на людину, яка викрала мене?