Глава 11

Владислав

Мілана вже давно пішла, але я все ще сиджу в своїй машині. Я дуже рідко покладаюся на інтуїцію, але зараз той рідкісний момент, коли хочеться до неї прислухатися. Щось мені підказує, що Мілані потрібна моя допомога. Не треба було залишати її саму... Вона певно хоче поговорити з Андрієм Олеговичем, але він може грубо з нею обійтися.
Я зрозумів, що рішення вже прийнято і  потрібно зайти до будинку.
Мене доволі люб'язно впустили в дім і дворецький шанобливо провів до вітальні.
— Вибачте за те, що турбую, але щойно прийшов гість, пан Владислав Вільямс, — повідомив він.
Я зайшов у дуже напружений момент. Всі мовчали, а Сергій грізно стояв біля Мілани міцно стискаючи її руку. До мене люб'язно підійшов Артур.
— Друже, добре, що ти прийшов, — посміхнувся він — То що, може сядемо трохи поспілкуємося? Я знаю декілька цікавих історій і тем, які можна обговорити! Можемо трохи розслабитися! То що, згодні?
Він намагався розрядити обстановку, але це зовсім не вийшло. Сергій з лютим поглядом підійшов до мене, повівши Мілану за собою, і тицьнув мені майже під носа екран свого телефону.
— Що ти на це скажеш?! — прогарчав він. Я поглянув на екран і побачив фото. Наше з Міланою... На якому я цілую її в саду Наталі. Спогади прокотились приємною хвилею, але в даній ситуації — це не дуже добре, тому що доведеться виправдовуватися перед тим, чию жінку я цілував. Головне, щоб Мілана не постраждала.
— Сергію, я... — нажаль, він не дав мені договорити. Дуже швидко його кулак вдарив по моєму обличчю. Мене трохи відхилило назад. Єдине, що стримувало мене нанести удар у відповідь це те, що Сергій правий в цій ситуації, так як я поцілував його дружину. Певно, сталося б це зі мною, я б реагував так само.
— Сергію, це була повністю моя ініціатива — сказав я — Не злись на Мілану. Моя чоловіча солідарність зазнала краху.
— Ви давно крутите у мене за спиною! Хотіли зробити з мене дурня?! Думали, я нічого не помічаю?! — заволав Сергій. До нього підійшли Артур та Андрій Олегович.
— Сину, заспокойся, — його батько взяв Сергія за плече — Владиславе, як би я тебе не поважав, але тут твого вчинку зовсім не розумію! Мілана одружена жінка! Як ти міг так вчинити?! Постарайся пояснити, будь ласка!
— Я не шкодую про те, що сталося! — вступила Мілана — Сергію, вибач, але я тебе зовсім не кохаю. Мені напряжно знаходитися з тобою і твоїм оточенням поряд! І ще мене вже дістало, бажання кожного з вас керувати мною! І ці нескінченні бійки між вами... Дайте мені пожити для себе! — ці слова звучали як крик душі. Мілана була на грані сліз, та по реакції присутніх, схоже, нікому не було до цього діла.
— Замовкни! — Сергій оскаженів! Він щосили замахнувся і дав своїй жінці гучного ляпаса, від якого вона упала на підлогу, схопившись за щоку. Всі охнули від здивування і переляку. Не можна це просто так залишити! Я схопив Сергія за комір та врізав йому по обличчю! Потім ще раз, і ще... Він намагався мені відповідати ударами, але я зовсім не давав йому цього зробити. Мене неначе підмінили! Я відчував себе вкрай жорстоким... Але думка про те, що він дійсно на це заслуговує підбадьорювала мене. 
Після серії ударів по обличчю, я жбурнув Сергія в стіну і продовжив добивати його притиснувши до стіни. Через мить, я відчув, як хтось намагається мене відтягнути — це був Артур. Андрій Олегович підійшов до Сергія, який рвався в бій і тримав його.
— Не смій піднімати руку на Мілану! — кричав я — Не смій піднімати руку на жінок! 
— Все, друже, заспокоємось, він своє отримав, — говорив Артур, тримаючи мене.
— Сергію, що ти виробляєш?! — волав Андрій Олегович — Я тебе сам зараз поб'ю! Невже тебе так виховували?! Ми з матір'ю хіба так тебе виховували?!
— Не треба ставитися до мене як до малої дитини! — кричав Сергій. У нього почалося щось на кшталт істерики — Як же ви мене всі дістали! Я хочу, щоб мене поважали, не хочу більше ніяких принижень! Хочу жити з Міланою! Хочу, щоб вона кохала мене! Це все ви винні! Ти винен, батьку! Постійно принижуєш мене і часто на людях! Я вже виріс, ясно?! Я виріс вже давно! 
— Брате, ти вже не перший раз підіймаєш руку на Мілану! — прокоментував Артур. 
— Що?! — всі в один голос задали одне і те саме питання.
Сергій заревів як звір і вибіг з будинку. Я почав шукати очима Мілану, але вона кудись зникла. Де її тепер можна знайти? 
— Прошу вибачення, за свою поведінку, — сказав я. Думаю, що варто піти. Власне, я не зволікаючи, зробив це, щоб не давати комусь зайвий привід для істерики. 
Присутнім потрібно охолонути.
Швидше за все, Мілана пішла кудись на подвір'я. Та як її знайти у такій темряві? Сподіваюся, вона не побігла в ліс, що поблизу дому... Треба піти в машину по телефон і подзвонити їй. Коли я підійшов до автомобіля побачив, що там на мене чекає сюрприз — Мілана. Я сів у машину і вона відразу звернулася до мене, дивлячись кудись у далечінь:
— Забери мене звідси. Я не хочу більше тут знаходитися, — її слова були надзвичайно холодними. Будь-яка інша дівчина на місці Мілани залилася  б слізьми, але це справді особливий випадок. Я не став ставити лишніх запитань, просто мовчки відвіз її до себе додому. Всю дорогу Мілана мовчала. Я зробив для неї заспокійливого чаю. Деякий час ми сиділи за столом в тиші. Ця тиша не була незручною, але я відчував напружені хвилі в атмосфері, які надходили від дівчини. Нарешті, Мілана порушила мовчанку.
— Дякую тобі. За все. Ти допоміг мені, — вона все ще була дещо холодною — Сьогодні я зрозуміла, що так більше жити не хочу.
Мої брови піднялися від здивування. У мене подібні слова зазвичай асоціюються з... Та ні, Мілана не зможе цього зробити.
— Що ти маєш на увазі? — про всякий випадок перепитав я.
— Я хочу розлучитися з Сергієм. Хочу переїхати в свій дім і жити там для себе. Хочу вгамувати свого батька і жити нарешті спокійно! 
— А-а, ну це добре, — полегшено видихнув я — Якщо потрібна допомога, звертайся до мене. Я завжди радий бути корисним для тебе.
— А ти про що подумав? Невже..? Ні, ти що. Я не така, — вона посміхнулася краєчками губ.
— Чому ти вийшла заміж за Сергія? Відразу видно, що ти його не любиш.
Мілана дещо опустила очі, але на запитання відповіла.
— Це все через маму... Батько нас давно покинув і вона робила все для того, щоб я росла хорошою дитиною. Ми жили в достатку і все було добре у цьому плані. Але чоловіка в сім'ї не було. Його заміняла мама. Я дуже її люблю, тому коли вона сказала мені, що Сергій хороша партія і за нього ТРЕБА вийти заміж, я погодилася. Хоча, все життя я жила за правилами, що чоловіки нічого хорошого не приносять. Мама сама ж і нав'язала мені цю думку. Спочатку, я мирилася з тим, що тепер в шлюбі, але потім це почало мене повільно їсти з середини.
— Чому твоя мама так просто відмовилася від своїх упереджень і видала тебе заміж за Сергія? — поцікавився я. Мілана подивилася на мене так, неначе я просвітив її в чомусь.
— Хороше запитання... Чому я раніше про це не подумала? — вона дещо замислилася.
— Може це все не просто так? Твоя мати сильна жінка, я не думаю, що вона просто побачила перспективу хорошого зятя. 
— Владе, треба швидше це розплутати. І я почну з того, що допитаю Андрія Олеговича з приводу цеху. 
— Не хочеш поговорити з матір'ю? — запропонував я.
— Це трохи пізніше... Ох-х... Мені аж стало легше. Владе, я така рада, що нарешті дійшла до цього! Ненавиджу, коли мене контролюють, це могла робити тільки моя мама. Та тепер ніхто, навіть вона не зможе. Більше взагалі ніхто не посміє!
Я був радий, що Мілана налаштована рішуче змінити своє життя. Тому наступного дня я пішов з нею в офіс Андрія Олеговича, щоб поставити йому декілька запитань.
Він зустрів нас досить спокійно, тому ми зрозуміли, що можна приступити безпосередньо до справи.
— Андрію Олеговичу, ви дуже хороший свекор, — розпочала Мілана, від таких теплих слів чоловік посміхнувся — Але я вас у дечому підозрюю. Я була б вам дуже вдячна, якби ви дали відповіді на деякі мої запитання.
— Я тебе слухаю, доню, — сказав він, трохи скоса поглядаючи на мене.
— Коли мене запросили до вас в офіс, я прогулювалася коридором і ненароком підслухала телефонну розмову вашої помічниці Валерії. Я чула від неї такі фрази, як «нам потрібні нові працівники, бос незадоволений», а також, доволі важлива деталь: Валерія сказала, що працівників потрібно навчити працювати інкогніто, для показухи вже все зроблено, тому зараз треба бути обережними і ніхто не має дізнатися, чиїх рук це справа. 
Ми спостерігали здивування на обличчі Андрія Олеговича, але він терпеливо слухав продовження.
— Звичайно, перше, що я могла подумати це те, що ви можете бути причетні до справи із зникненням волосся, — вела далі Мілана — Так як моя мати та деяким чином я, постраждали від цього, я вважаю за потрібне зробити все для того, щоб знайти того, хто за цим стоїть. Мені стало цікаво і вибачте, я вирішила обшукати ваш кабінет. Знайшла у вашому столі документ, що підтверджує купівлю вами цеху. Ми з Владиславом з'їздили у той цех і з'ясували, що в ньому виготовляють шуби із волосся. Я б хотіла почути від вас логічні пояснення. Для мене це важливо.
Деякий час Андрій Олегович просто мовчав. Трохи подумавши, він, врешті, сказав:
— З усього, що ти мені зараз сказала, я можу підтвердити, що я дійсно купив цех. Але я планував використати його для пошиву суконь для нашого модельного агентства. Тільки це було досить давно і ідея з сукнями давно зів'яла, а цех залишився. Те, що ти мені зараз сказала привело мене в шок, — чоловік надзвичайно спокійно і адекватно реагував на все, що відбувається, це не могло не тішити. Через мить, він покликав Валерію. Дівчина прийшла дуже швидко.
— Зізнавайся, Валеріє, які справи робляться за моєю спиною? — твердо спитав він. Дівчина почервоніла і явно сильно злякалася. 
— Я не розумію, про що ви говорите... — виправдовувалася вона. Андрій Олегович гучно стукнув по столу.
— Вилетиш звідси, не встигнеш і оком кліпнути! — прогарчав він. 
— Я думаю, що вже і так вилечу... — трусилася дівчина.
— Якщо хочеш менше проблем, то кажи все, що приховуєш! По тобі і так вже все видно!
— Добре... Але... Дозвольте мені, будь ласка, сісти, тому що від хвилювання я можу не встояти на ногах.
Андрій Олегович вказав їй на крісло і вона присіла.
— Сергій Андрійович змусив мене... Не  зовсім змусив... Запропонував кругленьку суму для того, щоб я працювала на нього. Він організував напади на жінок і дівчат. Просив декілька разів налякати пані Мілану, щоб вона не розслідувала цю справу. Але налякати її виявилося важко.
— Що з цехом? — запитав свекор Мілани.
— Цех... А, так... Цех... Сергій Андрійович сказав використати його, для виготовлення шуб. Він їх продаватиме закордон. Але ця справа доки нелегальна, він ще не все оформив. Тому продажів ще не відбувалося.
— Вільна, — відрізав Андрій Олегович. Він тієї ж хвилини взяв телефон і подзвонив Сергію, щоб той зайшов, а Валерія поспіхом покинула кабінет. Чоловік Мілани не змусив себе довго чекати.
— А ти що тут робиш?! — сказав Сергій, щойно побачив мене.
— Сергію, залиш свої емоції на потім, — відповів я — Якщо хочеш, поговоримо пізніше. Я тут, щоб підтримати Мілану. Вона поставить тобі декілька запитань.
— Сину, для чого ти виготовляєш шуби із волосся?! — прямо запитав Андрій Олегович. Сергій аж побліднів і це видно неозброєним оком.
— Що ти говориш? — зам'явся він — Я нічого не знаю. Ти, певно, щось наплутав.
— Немає сенсу зараз щось приховувати! — грюкнув по столу батько Сергія — Кажи, навіщо ти це робиш! 
Сергій не знайшов відповіді на запитання, він просто скористався дверима і втік. Я миттю вибіг за ним. На щастя, Сергій не такий швидкий, яким міг бути. Тому для того, щоб його схопити на знадобилося багато часу. Не зволікаючи, я привів його назад до кабінету. Зачинив двері на ключ, які стирчали у замковій щілині.
— Ми чекаємо на відповідь! — підвелася Мілана — Ти напав на мою матір! Нападав на мене! На Лару! Розтрощив мій магазин! Я вимагаю відповіді!
Декілька секунд Сергій мовчав. На мить, нам здалося, що у нього може початися панічна атака. Останнім часом, його нерви справді розхитані. Але все ж, він почав говорити.
— Ти весь час принижував мене, батьку. У мене ніхто ніколи не вірив, я був маленьким синочком, який сам нічого не зможе зробити і точно не досягнув би кар'єрних вершин без тебе. Але я зміг! — Сергій зараз скидався на якогось навіженого — Я зміг навести страх на все місто! Про мене говорять по телебаченню, радіо, пишуть в газетах та журналах! Мої шуби купуватимуть закордоном!
— Що за маячня?! — заперечив Андрій Олегович — Ти справді вважаєш, що це вершина кар'єри?! Ти думаєш, що це успіх?! Тебе потрібно пролікувати у психіатричній клініці! От це для тебе буде успіхом!
— Я найняв людей, які спочатку зробили картинку страху, а потім просто продовжували робити свою роботу, — вів далі Сергій — Навіть якщо ви здасте мене в поліцію, у тюрмі мене зустрінуть з почестями! Там мене поважатимуть! Я тримав у страху ціле місто!
— Ти ненормальний! — кричала Мілана — Я хочу розлучитися з тобою! І це потрібно зробити негайно!
— Я ще подумаю, що з тобою робити! — лютував Андрій Олегович — Хоча, що тут думати! Зараз я дзвоню своїм людям і вони везуть тебе у відділок. Зізнаєшся у всьому сам!
Він, звичайно, не жартував. За дві-три хвилини після дзвінка цього чоловіка, у кабінеті з'явилися двоє людей, які повели Сергія за собою. Ми з Міланою присіли.
— Дякуємо, що допомогли так швидко вирішити ситуацію, — сказав я.
— Не треба мені дякувати, — трохи схвильовано говорив Андрій Олегович — Це я маю робити. Ви відкрили мені очі на вчинки мого сина. Дякую вам... Хм. Я навіть уявити собі такого не міг..!
— Ми теж... — опустила очі Мілана.
Андрій Олегович оглянув нас своїм глибоким поглядом і запитав:
— То ви хочете бути разом? 
Ми з Міланою переглянулися.
— Вибачте, я наважився полюбити вашу невістку, — ввічливо мовив я — Але я не можу це контролювати. І дуже радий, що Мілана відповіла мені взаємністю.
— Справді, незручно вийшло, — зізналася дівчина — Звичайно, як невістка і дружина я вчинила погано... Але... Я не кохаю вашого сина. І шкода, що не зрозуміла цього раніше і не передбачила, що таке може статися. Я ще не розібралася, що відчуваю до Влада, але мені з ним добре.
— Доню, я б хотів, щоб ти була щаслива, — посміхнувся чоловік — Тому зовсім на тебе не серджуся. Будь з тим, кого хочеш бачити поруч. Роби так, як підказує серце і більше нікого не слухай.
— Дякую, — посміхнулася Мілана — У такому випадку, я тепер офіційно можу сказати, що не проти ваших стосунків з моєю матір'ю. Але не обманюйте більше Любов Василівну. Це дуже низький вчинок. Я знаю, що ви чоловік сильний і рішучий, тому зробите все правильно.
Що..? Я може щось не так почув, але... Пані Аміна і Андрій Олегович..? Несподівано.
— Я візьму до уваги твої слова, — ласкаво посміхнувся він.
Ми з Міланою зібралися вже йти, але доки ми прощалися з Андрієм Олеговичем, йому хтось подзвонив.
— Що??! — прогарчав він — Дурні! Як ви могли це допустити?! Робіть все, але знайдіть його, зловіть і приведіть до мене! — чоловік кинув слухавку — Сергій втік! Ви уявляєте?! Дрібний боягуз! 
— Як так? Як він міг втекти?! — здивувалася Мілана.
— Побив охорону, викинув їх із машини і втік! Вони залишилися внизу, біля парковки! — обурився Андрій Олегович — Це просто в голові не влягається!
— Не хвилюйтеся, ми обов'язково знайдемо його. Або він сам десь засвітиться, — я намагався трохи заспокоїти обох.
— Так, ти правий, — погодився чоловік — Сергій необачний. Думаю, він довго не змусить нас чекати на свою помилку.
Все ж, ми зійшлися на думці про те, що  скоро Сергій знайдеться сам, тому не надавали такого великого значення його втечі.
Мілана попросила відвезти її в магазин. Я із задоволенням зробив це, а сам після цього поїхав до свого знайомого Валентина.
Він як зазвичай, був у своєму «логові», приймав клієнтів, які приходили до нього позичати гроші. Але людям доведеться почекати, так як у мене з Валентином серйозна розмова.
Я ввірвався до його кабінету, з якого виходила молода жінка і зачинив за собою двері.
— Владиславе, що тобі знову треба? — недбало запитав він.
Я підійшов до його столу і перейшов до справи.
— Мої попередження для тебе порожній звук?! Я просив не чіпати Мілану! 
— Ти говориш про мою доньку, — Валентин продовжував зберігати спокій — Я впевнений, що вона погодиться на мою вигідну пропозицію. Гадаю, тобі не треба пояснювати, бо підозрюю що ти і так все знаєш.
— Не втягуй її у свої брудні справи!
— Сказав би мені краще «спасибі» за те, що я не видав тебе Мілані, — криво посміхнувся він.
— Якщо ти не припиниш свої дії, я накрию твою бандитську організацію мідним тазом!
— Потихше, — нарешті Валентин зреагував і підвівся — Не гарячкуй. Чого ти хочеш? Щоб я не вплутував Мілану? Мені потрібна спадкоємиця. Кому я все це залишу? 
— Ти жартуєш?! Я не повірю, що причина в цьому! Говори! — я витягнув  із внутрішньої кишені свого піджака пістолет, який поклав туди спеціально для зустрічі з Валентином.
— Ох-х, вирішив говорити моєю мовою? — сказав Валентин, злегка піднімаючи руки в знак капітуляції.
— Я чекаю на відповідь!
— Так, я хочу вплутати Мілану в свої справи. Перепишу на доньку деякі свої об'єкти, покладу на неї відповідальність. А вона вже хай робить з цим добром що хоче, — розсміявся він.
— Ах ти, покидьок! Хочеш звалити свої брудні справи на дочку?! Який сміливець! Останній раз даю тобі попередження! Щоб я більше не бачив тебе поряд з Міланою.
Валентин натиснув на якусь кнопку, що приєднана до його столу і продовжив свої думки:
— Якби я любив свою доньку і хотів їй щастя, то бажав би такого чоловіка як ти. Але прийшовши сюди ти дещо не врахував.
— Що саме? 
— Ти на моїй території! І просто так прийти і погрожувати мені ти аж ніяк не можеш. За погрози потрібно заплатити, — Валентин криво посміхнувся і буквально через декілька секунд у кабінеті з'явилися кілька озброєних чоловіків з його банди. Всі вони націлили на мене свою вогнепальну зброю.