Глава 10

Мілана

Я дивилася на свого татуся і дивувалася кожному його слову. Щойно він закінчив, я розпочала свою промову.
— Як ти, чоловік, що покинув свою сім'ю, може висувати мені такі вимоги?! — ледь не кричала я — Скільки років ти не з'являвся у моєму житті?! Не пам'ятаєш?! Занадто багато, чи не так?! І ти ще смієш просити мене стати твоєю принцесою?! Знаєш, що я тобі скажу?! Звичайно знаєш! Я відмовлю тобі та із задоволенням плюну в обличчя! Я тебе почула і не збираюся виконувати ці дурнуваті вимоги! І якщо чіпатимеш матір, я з тобою розберуся особисто! І ти ще пошкодуєш, що прийшов до мене! А зараз я забираю свою маму і ми йдемо звідси! Я не хочу більше бачити навіть твого обличчя! Ходімо, мамо!
Валентин кивнув своїм хлопцям і вони розв'язали матір.
— Доню, я попередив. Це було твоє рішення, — сказав він нам вслід. Ми вийшли з кабінету і відразу побачили Влада.
— Як ви? — стурбовано запитав він — Він нічого вам не заподіяв? 
— Все нормально, просто висунув свої вимоги, які я не збираюся виконувати. Як він, цікаво, привіз сюди маму так швидко, якщо я ще недавно розмовляла з нею по телефону? 
Влад забрав нас і відвіз додому. По дорозі я розповіла все, що наговорив нам Валентин. З кожним словом, почутим від мене Влад неначе скаженів, але дуже старався цього не показувати. 
Ми попрощалися з ним біля воріт нашого будинку, я щиро подякувала йому за все. Та щойно ми зайшли в дім, як я відразу почула нарікання з боку матері.
— Ти чула Сергія? Тобі заборонено спілкуватися з Владиславом, — прошипіла вона.
— Але ж він нам допоміг. І Влад чудово відноситься до мене. Чому б не спілкуватися з ним, як з другом?
— Я бачу, які ви друзі. Припини це негайно! 
Для мене дещо образливо чути такі слова. Але я не розумію, чому моя мати не бажає мені щастя? 
— Мамо, я не кохаю Сергія, — зізналася я — До того ж, він дозволяє собі виходити за рамки. Не раз чоловік підіймав на мене руку.
— Сергій зять, якого можна ставити в приклад! — заперечувала мати — Ти звикнеш до нього і будеш жити щасливо!
— Якщо ти мені не віриш, то запитай Артура! Одного разу він захистив мене від руки Сергія!
— Нехай навіть так! Якщо я почую від тебе слова про розлучення, то так і знай, цьому не бути! 
Я на мить притихла.
— Мамо, чому ти не сказала мені, що тебе турбує батько?
— Тому що я до останнього не хотіла, щоб він з'явився у нашому житті. Я кричала на нього, погрожувала... Але він і сам може погрожувати. Виходить у нього це набагато краще, ніж у мене, — мовила матір.
— Він не зможе нашкодити комусь із нас. 
— Зможе! Мені так точно! Слухай, Мілано, твій батько дуже багатий і надзвичайно впливовий. Хоча і здається часом легковажним, насправді від вкрай жорстокий. Тому подумай, над його пропозицією.
— Що?! — я не впевнена, що правильно почула мамині слова. Вона хоче, щоб я працювала з ним? 
— Доню, подумай. Не став під загрозу моє життя! Ти станеш поважною особою!
— І хто мене поважатиме?! Чоловіки, які відсиділи строк у тюрмі?! 
— Мілано, я це кажу не через гроші і не через авторитет! Мова йде про моє життя! Ти повинна потурбуватися про мою безпеку! Пожертвуй своїми парфумами заради мене! Я жертвувала багатьма речами заради тебе! 
— Ми зможемо знайти інший вихід! Не обов'язково вв'язуватися в це. Мамо, я не вірю, що ти штовхаєш мене на таку слизьку дорогу!
— Ти думаєш тільки про себе! Коли ти робила останній раз те, що хочу я?! — кричала мати.
— Я вийшла заміж за Сергія! І це лише тому, що так хочеш ти!
— Значить, цього не достатньо, щоб відплатити мені за все добро, що я для тебе зробила! 
Мама витягла свій смартфон і почала набирати якийсь номер.
— Алло, Валентине, Мілана подумає над твоєю пропозицією. Зачекай, будь ласка, ще трохи. Так. Дякую.
Вона поклала слухавку і я обурено запитала:
— Ти серйозно?!
— Мілано, я серйозно. Ти погодишся на цю пропозицію і крапка! — мама пішла в свою кімнату, а я так і залишилася стояти посеред вітальні і усвідомлювала все, що мені щойно сказали. 
Для того, щоб прийти до тями після сьогоднішнього, мені потрібно відволіктися. Я зрозуміла, що зараз в домі тільки наші помічники та моя мама. Здається, можна перевірити кабінет мого люб'язного свекра. Можливо у нього є щось цікаве, зв'язане з нападами на дівчат. Але якщо це і справді він, то для чого було нападати на мою маму? Вони ж... кхм... Відчувають симпатію один до одного. Не вагаючись, я зайшла до кабінету. Дуже добре, що він не зачинений! Я оглянула кімнату і твердо вирішила — розпочинати треба з столу. 
Звичайно, Андрій Олегович забрав ноутбук з собою, але в його шухлядах можна знайти деякі цікаві папери. Я обшукала першу — лише теки зв'язані з рекламою, у другій теж нічого... А от третя... Я знайшла документ, який підтверджує купівлю якоїсь будівлі. Написано, що це цех... Х-м-м... Для чого йому цех? Він таким не займається. А волосся тоді для чого? Певно, щось з нього виготовляється. Але що може виготовлятися з волосся? Перуки? І все-таки одне не вкладається в голові: якщо це Андрій Олегович, то чому він напав на мою маму?! Чи щось пішло не за планом??! Треба з'ясувати. 
Я сфотографувала документ, після чого обшукала ще декілька шухляд і шаф. Нічого. Але і це добре, тепер є від чого відштовхуватися.
Я пішла в свою кімнату, відправила фото Владу і зателефонувала йому.
— Як ти думаєш, навіщо йому цех? — запитую я.
— Не раджу тобі так рубати з плеча. Я думаю, що причина може бути далеко не такою, як ти думаєш. Можемо поїхати туди, якщо хочеш.
— Хочу. Сьогодні ввечері.
— Якщо ти плануєш поспілкуватися з людьми, що там працюють, якщо такі є, то варто б поїхати вдень, тому що ввечері робота може закінчитися — запропонував Влад.
— Так, ти правий. Давай десь о третій поїдемо, ти не проти? У тебе немає чогось занадто важливого?
— Є. Занадто важливе для мене — це ти, тому ми обов'язково поїдемо, навіть не сумнівайся, — ласкаво сказав Влад.
— Супер! Тоді буду чекати! Цілую!
— Цілую тебе, в твої чарівні губи.
Ми попрощалися і я зрозуміла, що забула про нашу невеличку справу з Антоніо. Я подзвонила і йому.
— О-о-о, моя пташечко! — зрадів він — Куди ти зникла??? У тебе все нормально? Рибонька моя!
— Все нормально, Антоніо, дякую. Мені довелося піти вчора з Владом, тому я...
— З Владом??? — ледь не запищав Антоніо — О-о, крихітко, він тобі ідеально підходить! Кидай ти того Сергія, він тебе не вартий і ти його не любиш. А от Владислав..! — мій друг наче замріявся — Мілано, бери його! Забирай і не віддавай нікому! Такі чоловіки раз в століття трапляються! Він навіть краще, ніж я! Ой, ні, це вже я, мабуть, загнув... Але не важливо. Ти говорила, що між вами нічого немає, але я просто не вірю! Не вірю, що ви ще не зрозуміли, як підходите один одному!
— Ч-ш-ш, Антоніо, забагато емоцій, — посміхнулася я.
— Вибач, зіронько, але я не можу стримуватися! 
— Наталі вчора дала мені наркотик, щоб я почала поводитися як навіжена і осоромилася перед гостями, — зізналася я.
— Що?! От куриця! Треба негайно дати їй відповідь! Але те, що ми зробили не достатньо! 
— Я знаю. Але ми ж не очікували, що від неї надійде такий удар.
— Ми придумаємо ще щось! — впевнено заявив Антоніо.
— Так, але не зараз, бо у мене трохи додалося інших проблем.
Я коротко розповіла Антону все, що пов'язане з батьком, а також мою знахідку у кабінеті свекра.
— Рибко, — схвильовано розпочав він — поговори з мамою. Краще знайдіть інший шлях, що дозволить вам захиститися від Валентина. Але не лізь в ту сферу, я тебе благаю! Це небезпечно і бридко!
— Я знаю, Антоніо... Але ж розумієш, я ставлю під загрозу життя матері. Не можу так ризикувати.
— Ні! Невже ти вирішила погодитися?! Крихітко, подумай ще десять разів, а потім ще разів двадцять переглянь це рішення. Не можна таким займатися! Тобі буде неприємно і взагалі... Завжди можна знайти якийсь вихід!
— Я ще подумаю, Антоніо. Звичайно, не хочу погоджуватися, але така ситуація, що ... Я не знаю.
— Я в тебе вірю. Якщо потрібна допомога, звертайся до мене, я завжди допоможу.
— Добре. Дякую.
— Мілано, — я почула, що голос Антоніо знову виражає надмірну зацікавленість в тому питанні, що він зараз мені задасть — А куди повіз тебе Влад після вечірки? Невже до себе додому?
— Так, Антоніо, я ночувала в нього. В його ліжку.
— О-о-о!!! Мілано! Нарешті я чую від тебе радісні новини! Чому ти не розпочала розмову саме з цього?!
— Я тобі скажу більше, Влад мене навіть поцілував. І ми з ним... Відкрито почали проявляти симпатію один до одного.
— У мене зараз серце вискочить з грудей! — Антоніо так кричав на радощах, що мені довелося трохи відвести слухавку від вуха — Ох-х, де моє заспокійливе?! Мілано! Мілано!!! Правильно! Правильно ти все зробила!!! Кидай того Сергія і не шкодуй!!! Не шкодуй ні на мить! Влад чудовий чоловік, не впусти його!
— Я доки не збираюся кидати Сергія...
— Що??! Як це не збираєшся??! Мілано, тікай від нього! Не треба звикати до того, кого не кохаєш! Це не твоє!
— Я не можу кинути чоловіка через Влада. Ми з ним не так давно знайомі. Де гарантія, що він не покине мене через тиждень? І я так залишуся біля розбитого корита. Мама дуже засмутиться.
— Ти занадто багато і часто слухаєш свою маму. Ти проживаєш своє життя, тому роби так, щоб було комфортно саме тобі! Ти ж віриш у кохання? Звичайно віриш, бо воно є!
— Не вірю... — опустила очі я — Кохання немає, є лише симпатія, яка швидко зникає. 
— Просто ти не зустріла ще його, тому і говориш так! — запевняв Антоніо — Хоча ні, що я кажу..? Я думаю, Влад якраз і буде твоїм справжнім коханням! Просто ти цього ще не усвідомила.
— Немає людини, яка подарує мені справжнє кохання. Не можна подарувати те, чого не існує. Я впевнена, що з Владом у нас просто симпатія.
— Думаю, що ти мене колись зрозумієш. Я не бачу сенсу зараз сперечатися з тобою, серденько. Але ти моя краща подруга, яку я люблю. Вибач, якщо десь був грубий, але я бажаю тобі лише добра.
— Я розумію тебе. Дякую.
Ми ще трохи потеревенили з Антоніо і попрощалися. Сьогодні деякий час я вирішила залишитися вдома. Ми з мамою пообідали, я ще зателефонувала Ларі, дізналася, що у неї все добре і вона вже скоро планує вийти на роботу. А близько третьої години ми з Владом поїхали в цех, за адресою, яка була вказана у документі.
Це виявилася звичайна будівля, яка нічим не відрізняється від інших. Простий, середньостатистичний цех. Знаходиться він, правда, не в найкращому районі, але якщо нам з Владом пощастить, то ми дізнаємося, що ховається за дверима. Ввійти всередину виявилося складно — біля дверей стояли два охоронці, які не впускали нас в будівлю.
— Може, ви нам хоча б скажете, кому належить цех? — запитав Влад.
— Цех належить Андрію Олеговичу Роговенко, — відповів охоронець — Але нікого сюди запускати не можна, крім працівників. Суворе розпорядження. Нічим не можемо допомогти.
— Слухайте, я дружина Сергія Роговенка і невістка вашого боса! — заявила я. 
Зізнатися чесно, ніколи не думала, що так пафосно буду повідомляти цю інформацію 
— Не впустите мене, вас можуть звільнити!Охоронці переглянулися. Один з них сказав:
— Нам потрібен документ, що ви дійсно Мілана Роговенко. 
Я дістала із сумочки свій поспорт, показала його цим кримезним чоловікам. Вони уважно його роздивилися і впустили нас з Владом.
Цех виявився великим, але ми не могли зрозуміти, що тут виготовляють. Та ще й люди на нас дивилися досить дивно. До кого б ми не звернулися, всі неначе тікали від нас, як від привидів. Тому всі наші запитання, які ми планували поставити працівникам, так і залишилися без відповіді.
— Обстановка досить підозріла, нам потрібно знайти приміщення, де відбувається виробництво, — сказав Владислав, взявши мене за руку.
— Я думаю, треба пройти далі... 
Ми пройшли ще трохи по коридору і побачили розширення простору. Через хвилину ми опинилися в епіцентрі виробництва! Я витягла свій телефон і почала все фотографувати і знімати на камеру.
— Владе, подивись, тут купа волосся! Що вони з ним роблять?
— Здається... — чоловік оглянув приміщення детальніше — Шуби..? Вони роблять шуби, використовуючи волосся! 
Ми переглянулися.
— А це як??? — здивувалася я і почала вдивлятися туди, куди дивився Влад.
— Ну-у, наскільки я зрозумів, то волосся тільки зверху. Всередині щось інше.
— Як можна було до такого додуматися? — докірливо запитала я.
— Не знаю. І якщо чесно, я не думаю, що цим займається Андрій Олегович. Його компанія має дохід набагато більший, ніж виготовлення сумнівних шуб.
— От у нього і запитаємо, що і до чого! Якщо мій свекор володіє цим цехом, значить повинен відповідати за те, що у ньому відбувається! Я тільки одного не можу зрозуміти... От, взагалі не в'яжеться! Напали на мою маму, але Андрій Олегович з нею в... достатньо хороших стосунках. Невже він не проконтролював, щоб напади не були здійснені на близьких людей?! На моє волосся теж зазіхали, тоді у парку. А ще, вдерлися в мій магазин і напали на Лару. Тут думаю, зрозуміло, що це не просто напад! Ходімо звідси, потрібно все з'ясувати у свекра! Я рішуче повернулася і покрокувала до виходу.
— Стій! — Влад наздогнав мене і взяв за руку.
— Владе, ми повинні з'ясувати це негайно! 
— Ні, зараз не повинні, послухай...
— А я хочу саме зараз знайти його і вимагати пояснень! — знову я пішла до виходу, але Влад наздогнав. І тут я відчула, як він потягнув мене до себе. Чоловік впився своїми губами в мої. Він пригорнув мене до себе і обійняв. Це неочікувано, але трохи пізніше подіяло як заспокійливе. Мені більше не хотілося робити таких рішучих кроків.
— Не треба діяти на емоціях, — шепотів він мені на вухо. Я не можу... Цей голос зводить з розуму..! Я була до Влада так близько, що чомусь почала відчувати... Ох-х... Як же це називається... Метелики в животі. То он як це...
— Добре... — неочікувано для себе, погодилася я.
— Заспокойся, ми потім спокійно все вирішимо, — Влад чмокнув мене в губи і відпустив. А і справді, я заспокоїлася. Доки ми вивчали цей цех, досить зголодніли. Владислав запросив мене до свого ресторану. За цікавою бесідою з ним я так захопилася, що повернулася додому тільки ввечері. Влад сам привіз мене додому.
Коли я зайшла в будинок, то помітила, що всі члени сім'ї у вітальні. Вони щось активно обговорювали.
Я зайшла до кімнати і на мене відразу звернули увагу.
— Люба, як добре, що ти прийшла, — посміхнувся Сергій. Мій чоловік підійшов до мене, чмокнув в щоку і запросив сісти поруч з ним.
— Ні, дякую, я піду до себе. Вечеряти не буду, — відказала я.
Сергій підійшов до мене занадто близько.
— Чому від тебе пахне чоловічими парфумами? — поцікавився він.
Ой... Здається, я занадто часто сьогодні обіймалася з Владом. Ну що ж, викрутитися з цієї ситуації не складно.
— Сергію, я парфумер. Сьогодні працювала над чоловічими парфумами, — впевнено сказала я.
— Де ти була вчора ввечері? — продовжував Сергій — Я телефонував тобі, але ти не брала слухавки.
— Сергію, чого ти причепився до жінки?! — вступився за мене мій свекор — У неї не може бути своїх справ?
— Можуть. Але вона повинна повідомляти мені! Про ВСЕ, що відбувається! — заявив Сергій.
Починається... Знову! Скільки можна?! Я вже втомилася від цих розмов і криків!
— Дозвольте мені піти, — я хотіла покинути цю веселу компанію, та мій чоловік не дав цього зробити, схопивши за передпліччя.
— Мілано, ми якраз обговорювали твою роль в рекламному агентстві Роговенків, — суворо повідомила мати — Не всі згодні, щоб ти мала там якийсь вплив, але Сергій наполягає на цьому. Я і Любов Василівна проти. Не дивлячись на те, що раніше, я хотіла, щоб ти займалася цим, зараз бачу для тебе інші перспективи, про які ми сьогодні говорили.
— Чому мене ніхто не запитує?! — вскипіла я — Я хочу продовжити займатися парфумами! Я відомий на всю країну парфумер! Навіть закордоном мене знають! І задля вашого бізнесу, я не буду кидати свою улюблену справу! Я все сказала! 
— Ти не знаєш, про що говориш! — Сергій все міцніше стискав мою руку. Може б він сказав ще щось, але йому надійшло повідомлення. Я дуже рада, що у нього, як в ділової людини, є звичка переглядати такі речі відразу. Він на хвилину відволікся і подивився на матеріали, які отримав. Спостерігаючи, як чоловік змінюється в обличчі я підглянула, що ж там йому надійшло. Те, що я там побачила, змусило мене завмерти..!