Глава 9

Мілана

Я неначе знаходжуся в якійсь іншій реальності... Губи Влада ласкаво цілували мої... Він поводився зі мною обережно, але впевнено. Кожен рух його вуст приносив мені насолоду, а в цих сильних руках я готова розтанути. Він відпустив мене, але продовжував міцно тримати за талію.
— Чому перервався? — вирвалося з мене. Я побачила здивування в його очах. Чесно? Мене теж здивувало, що я це сказала. Я почала відчувати себе розслабленою і мені було так добре, що це здавалося дуже неприродним. Неначе щось перемкнулося в моєму організмі. 
Я подивилася на Влада і зрозуміла, що бачу невеликий туман, який то з'являється, то зникає. Але найцікавіше те, що на плечі Влада я побачила величезного, волохатого павука! На щастя, я не боюся павуків, тому можу без вагань прибрати його. Я потягнулася до щоки Влада, на яку ліз цей маленький, і намагалася взяти його рукою. Чомусь не виходить. Він неначе зроблений з води.
— Мілано, щось не так? — запитав Влад.
— Так, — спокійно відповіла я — Просто у тебе тут павук, якого треба прибрати. Я не можу його схопити.
— Мілано, тут немає ніякого павука, — Влад обережно взяв мою руку і подивився в очі. Але тут же мені здалося, що його очі перетворилися на два сапфіри. Довелося зажмуритись... Здається, допомогло. І павук, і сапфіри зникли.
— Що зі мною..? — питаю я у Влада. А він потроху почав відпускати руку з моєї талії — Ні, не треба. Поцілуй мене ще раз, мені дуже сподобалося.
— Мілано, ти не в собі, — проговорив Влад, взявши мене за підборіддя — Твої зіниці... Ох-х, Наталі!
Мені захотілося повиснути на шиї у Влада, тому я, не вагаючись, вчепилася обома руками за його потилицю, підскочила і обхопила Влада ногами.
— Покатай мене!
Несподівано, я побачила декілька поні, що паслися на газоні.
— Покатай мене! — вимагала я — Я хочу кататися, разом з тими поні!
— Я думаю, що для нас вечірку завершено — стурбувався Влад. Він зняв мене з себе і взяв за руку — Ходімо зі мною.
— Ти мене покатаєш?
— Покатаю, обов'язково покатаю, — Влад ввічливо проговорив ці слова і плавно вів мене за собою. Схоже, це якийсь задній вихід з цього двору.
— Не хочу йти звідси! — кричала я, але Влад вже підвів мене до машини і відкрив дверцята. Я стою і дивлюся на сидіння авто.
— Мілано, сідай і ми поїдемо, — спокійно сказав Влад.
— Не хочу, — відрізала я. Через мить, я побачила, що сидіння, в яке я маю сісти, мокре. Тобто там реально калюжа води! Звідки ж вона там?
— Ми не повернемося назад. Наталі хоче, щоб ти осоромилася перед величезною кількістю людей, я не дозволю цього.
— Владе, там калюжа, не хочу туди сідати... — розгубилася я. Влад взяв мене за плечі і заспокійливо погладив пальцями.
— Слухай, це лише галюцинації, — говорив він — Давай зробимо от що: ти закриєш очі і відкриєш, коли я тебе попрошу. Домовилися?
— Мене оточують різні тварини... — я поділилася своїми переживаннями, тому що мені і справді здавалося, що абсолютно скрізь є тварини і не всі вони налаштовані дружелюбно.
— Я тебе буду захищати від них, — запевняв чоловік — Ти головне не бійся, закрий очі.
Довірившись Владу, я зробила те, що він просив. Я відчула, як чоловік посадив мене в машину і кудись повіз.   
Не відкривати очі! Ох-х, мені здається, що в машині є ще хтось... Влад обіцяв, він захистить..!
Через деякий час, Владислав попросив мене відкрити очі.
Я побачила, що він привіз мене до свого будинку. 
— Тобі не можна у такому стані показуватися перед близькими, — пояснив Влад. Він провів мене всередину.
Я не розумію, що зі мною відбувається. Мені хочеться сміятися але водночас трохи тривожно, постійно бачу якісь дивні фігури, які рухаються... Ох-х... 
Господар будинку привів мене у вітальню. Тут дуже затишно! Як і по всьому будинку. Трохи темна кімната із шкіряними чорними диванами. Я присіла.
— Почекай тут, зараз принесу тобі води, — Влад пішов на кухню, а я сиділа собі на дивані, захоплено роздивляючись стіни. Мені так захотілося пострибати! Ні в чому собі не відмовлятиму! Я зняла своє взуття і почала розважатися. Диван такий м'який та пружний! Все довкола крутилось, а мені хотілося співати і кричати, що є сили! Але раптом, мою увагу привернув камін, якого я раніше, чомусь не помічала. Всередині красувався милий біленький кролик. Але щойно мені захотілося його спіймати, як він поскакав вгору по каміну.
— Куди? — я злізла з дивану і підійшла до каміну. Заглянувши всередину, зрозуміла, що потрібно ще лізти вгору. Ну що ж... Не встигла я туди поставити свою ногу, як мене схопив за руку Влад.
— Що там такого цікавого? — запитав він і подав мені склянку води. Я все випила.
— Владе, там кролик. У мене не вийшло його впіймати, — зізналася я.
— Все зрозуміло, — він ніжно взяв мене за руку і підвів назад до дивану.
І все... Я не пам'ятаю більше нічого. Все неначе провалилося у пітьму...
Я прокинулася від сильного головного болю. Здавалося, що моя голова зараз розлетиться на декілька уламків! Сонце світило прямо мені в очі, вікна, що займали всю стіну, запускали все проміння до кімнати. Недалеко від себе, я побачила Влада, який сидів на кріслі. Коли чоловік побачив, що я прокинулася, тієї ж хвилини приніс мені склянку води і таблетку від головного болю. Я прийняла ліки.
— Як ти себе почуваєш? — запитав він, присівши біля мене.
На мить я задумалася, намагалася згадати все, що було вчора... Пам'ятаю дещо.
— Владе, мені так соромно..! — ледь не кричала я, але головний біль заспокоїв мій голос.
— Мілано, головне, що нічого дуже страшного не сталося, — посміхнувся Влад і провів долонею по моїй щоці — Але Наталі ще відповість за скоєне!
— Вона дала мені якийсь наркотик?
— Так і нажаль, подібне вже траплялося і я ненароком про це дізнався. 
— Це все для того, щоб виставити мене посміховиськом? — обурилася я — Невже вона аж така тварина! Я їй ще покажу!
— Ти можеш заявити в поліцію.
— Ні, — відрізала я — По-перше, це лише нашкодить моїй репутації, а по-друге, я і сама можу з нею впоратися.
— Мілано, чому ти взагалі пішла на вечірку? Я ж тебе попереджав, — турбувався Влад.
— Ти справді думаєш, що я так легковажно просто пішла на вечірку? — я коротко всміхнулась — Ми з Антоніо вирішили зробити сюрприз для милої Наталі. І доки її відволікали, Антон дещо зробив.
Влад на хвилину звів брови, усвідомлюючи інформацію.
— Що саме ви хочете зробити? — врешті запитав він.
— Дізнаєшся потім.
Я почала підводитися з ліжка, з кожним рухом мені ставало все гірше.
— Може тобі не треба доки вставати? — Влад побачив, що я не можу стояти як слід, тому притримав мене за плечі.
— Все нормально, — зціпила зуби я — Котра година?
— Приблизно десята.
— Що??! Мені потрібно в магазин. І подзвонити мамі, вона певно хвилювалася. Страшно брати телефон, там, швидше за все, безліч пропущених.
Влад подав мені мій смартфон і я побачила декілька пропущених викликів від Артура та Сергія. А мама? Невже вона не хвилювалася? Чи може з нею щось сталося?! Я судорожно почала набирати її номер телефону.
— Так, Мілано, — спокійно відповіла вона.
— Мамо, у тебе все добре?
— Добре. Якби ти вийшла на сніданок, то можливо і помітила б, що я у піднесеному настрої. Але ж ні, ти рано вранці, ні світ, ні зоря, відправилася на роботу. Тебе навіть ніхто не бачив.
— Ем... Так, я рано встала і не хотіла снідати — розгубилася я — Ну що ж, тоді бережи себе.
Мама поклала слухавку, а я залишилася з скребучим відчуттям на душі.
— Ну що? Чи все добре? — поцікавився Влад.
— Схоже, мама не помітила моєї відсутності, — пробурмотіла я — Але може це і краще. 
Запала невелика тиша. Я подивилася на Влада і усвідомила, що він вчора турбувався про мене так, як ніхто.
— Дякую тобі. Ти дуже допоміг, але знай, що мені соромно за вчорашнє. То була не я.
— Мілано, ти пам'ятаєш коли я відвів тебе від Наталі? — запитав Влад.
— Так. Я пам'ятаю, що ти поцілував мене.
— Якщо це принесло тобі негативні відчуття, то прошу вибачити мене. Не знаю, що на мене найшло. 
Якби за декілька тижнів до цього моменту мені хтось сказав, що я так вчиню — я б точно розсміялася йому в обличчя. Але зараз я відчуваю щось таке, чого досі не було. Я дивилася на те, як вибачається Влад і неочікувано для себе підійшла до нього, дотягнулася до його обличчя і поцілувала вологі губи цього чоловіка. Тієї ж хвилини, я відчула його руки на своїй талії. Він відповів на мій поцілунок. Не знаю як це працює, але Влад трохи змінив моє відношення до романтики... Та що тут приховувати... Він сам ходяча романтика! 
— Що сталося з тією Міланою, з якою я познайомився? — пошепки запитав Влад. Я розсміялася у відповідь, але миттю притихла через головний біль.
— Ти стався. Змусив мене переглянути свої життєві переконання.
— Я приготую нам сніданок, — Влад чмокнув мене в носик і повів на кухню.
Чоловік виявився вправним хазяїном — дуже швидко він приготував нам смачний омлет. Наш сніданок проходив чудово. Я навіть не відчувала, що мені погано. Влад додає мені енергії, тому я не маю наміру кудись від нього зараз йти. Ми ввімкнули на фоні новини, а самі теревенили про своє. Але досить неочікувано, нашу увагу привернула деяка інформація: «Сьогодні вночі стався масовий напад на дівчат і жінок. У результаті, всі втратили своє волосся. Не вдалося впіймати жодного злодія, але ця проблема винесена як офіційна загроза місту. Сьогодні постраждало сто двадцять чотири дівчини і шістдесят п'ять жінок. Поліція активно працює над справою. Звичайно, правоохоронці вважають, що діє ціла організація. З якою метою у дівчат крадуть волосся — доки не відомо. Сподіваємося, скоро проблема вирішиться і по вулицях міста можна буде пересуватися абсолютно спокійно. А доки закликаємо всіх володарів шевелюр утриматися від зайвого виходу з дому. Побережіть себе і своїх рідних».
Ми з Владом переглянулися.
— Який жах, — прокоментувала я — Владе, я починала розслідувати цю справу. Думаю, що Наталі може бути причетна.
— Наталі? — здивувався чоловік — Мілано, Наталі, звичайно, не приклад для наслідування, але запевняю тебе: вона на таке не здатна. За цим стоїть хтось дійсно сильний. Такий, хто може підпорядкувати собі цілу організацію людей, що виконують такі замовлення.
— Такий як батько Сергія! — вигукнула я.
— Андрій Олегович? Навіщо йому це?
— Звідки я знаю... Але я чула цікаву розмову його асистентки. Вона говорила, що бос не задоволений, потрібні нові працівники, яких треба навчити працювати інкогніто.
— Як ми можемо це перевірити..? — задумався він.
— «Ми»? — перепитала я.
— Сподіваюся, ти ж не думаєш, що я залишу тебе саму. Хочу допомагати тобі у всьому.
— Владе, я дуже ціную тебе і твою допомогу. Але... Ти ж знаєш, я одружена жінка. Сергій дуже злиться, коли я спілкуюся з тобою.
— Але ж ти тоді пішла зі мною, чому зараз боїшся?
Я б дала відповідь на це питання, але у мене її немає. Сама не знаю, що зі мною... Мене неначе тягне до Влада, але водночас я розумію, що не можу бути з ним, так як вже одружена. Владислав взяв мене за руку:
— Мілано, я знаю, що ти не кохаєш Сергія. Це видно неозброєним оком. Чому ти продовжуєш бути з ним?
— Я... — несподівано, мій телефон задзвонив. Знову прихований номер! Це вже як традиція. Цікаво, що цього разу.
— Мілано, нарешті, ми побачимося, — пролунав вже знайомий голос.
— Хто ти і чого хочеш від мене?! — нервувала я.
— Ч-ш-ш, спокійно. Я надішлю тобі адресу. Твоя мама у мене. Вона розкаже тобі хто я. І все, що я можу тобі сказати зараз — до зустрічі!
Перед тим, як перервався зв'язок, я почула самовдоволений сміх. Буквально через декілька секунд надійшло повідомлення із адресою. Я показала отримане Владу.
— Ти знаєш де це? Цього разу мені сказали, що моя мама у них, — спокійно запитала я.
— Я знаю де це... — повідомив Влад, уважно вдивляючись в повідомлення.
— Мене вже дістали ці дзвінки! — обурювалась я, набираючи номер мами — Я впевнена, що якщо зараз зателефоную мамі, вона візьме слухавку і скаже, що все добре. Алло!
Та цього разу я почула знайомий чоловічий голос:
— Не довіряєш мені? — засміявся він — Твоя мама у мене. Я чекаю на тебе, Мілано. Маємо поговорити. Гадаю, тобі буде цікаво.
— Хто ти?! Що ти зробив з моєю матір'ю?! Вона в порядку?!
— Дізнаєшся згодом. Все залежить від того, як швидко ти приїдеш до мене.
Я кинула слухавку. Це просто нестерпно! 
— Владе, прошу, відвези мене за цією адресою.
— Ходімо.
Влад без зайвих розмов погодився відвезти мене до місця, яке внизу повідомлення було підписане як: «Моє логово». Мені всеодно, як називається те місце, нехай навіть «Моя берлога», якби тільки мама була в нормі і він їй нічого не заподіяв! 
Ми приїхали до поодинокої будівлі, яка справляла враження старої та занедбаної, хоча насправді все було в хорошому стані. Поблизу не було нічого, крім дерев і схоже, що ми десь на окраїні міста.
Видно, що на нас чекали. Коли ми зайшли всередину всіх, кого зустрічали дивилися на нас як на гостей, яких чіпати не можна. Але на нас ще чекав якийсь чоловік, який попросив йти за ним. Будівля схожа на місце перебування якогось кримінального авторитету. Цегляні стіни віддавали холодом, сірих відтінків начиння будівлі навіювали лише неприємне.
Ми зайшли до кабінету, де стояв один чоловік. Я бачила схожого колись, але не пам'ятаю де.
— Ласкаво прошу! — посміхаючись плеснув в долоні він — О-о, я бачу ти прийшла з... другом. Мила, ти ж одружена, навіщо тобі ці інтрижки?
— Де моя мати?! — твердо запитала я.
— Давай спочатку познайомимося. Я Валентин. Дуже близька тобі людина. Навіть не уявляєш, наскільки. Ходи обніму — чоловік розвів руками і підійшов до мене.
— Не смій, — погрозливо заперечив Влад. Валентин завбачливо відійшов від мого супутника, а потім єхидно посміхнувся.
— Мілано, а ти достатньо знаєш свого друга? Він завжди чесний з тобою?
Звучить підозріло, я б із задоволенням в цьому розібралася, але зараз мене цікавить тільки моя мама.
— Я задала тобі питання і чекаю на нього відповіді — продовжила я.
— Твою маму зараз приведуть, — посміхнувся Валентин — А ось і вона! — він зреагував на відкриті двері і за мить моя мама з'явилася в кімнаті із зв'язаними руками та двома супроводжуючими чоловіками.
— Мамо, з тобою все добре? — вона кивнула в знак згоди і я трохи заспокоїлася — Чого тобі треба?!
— Хлопці, приберіть лишнього, буде приватна розмова, — наказав Валентин. Чоловіки, що привели маму рушили до Влада, але щойно він на них поглянув, вони зупинилися. 
— Я не залишу жінок на одинці з тобою, — заявив Влад.
— Владиславе, з ними нічого не станеться... сьогодні. Але тобі варто постояти за дверима, — попросив Валентин. 
Звідки він знає ім'я Влада?
— Владе, будь ласка, — втрутилась я — Хочу дізнатися, що йому треба і забрати маму звідси.
У відповідь він оглянув усіх своїм уважним поглядом, сказавши врешті:
— Я буду чекати в коридорі. Якщо з ними щось станеться, Валентине, я не змушу довго чекати на покарання.
Влад вийшов з кабінету.
— Ну що ж, Аміно, розкажи доньці хто я, чи мені самому розповісти?
— Мілано, ти тільки не хвилюйся, — з небажанням розпочала мама — Валентин твій батько.
Я подивилася на цього чоловіка як на останнього покидька. Я росла без тата. А він так просто з'являється у моєму житті та ще й погрожує!
— Ну і чого тобі треба?! — випалила я.
— Все дуже просто, доню, — сказав Валентин — Я хочу, щоб ти займалася моєю справою. Разом зі мною. Будеш спадкоємицею мого бізнесу. Тебе поважатимуть високопоставлені люди нашого кола.
— І чим же ти займаєшся?
Батько засміявся.
— Ми маємо цікаве і захопливе життя, в яке я тебе введу, якщо погодишся на це. Деякі називають мене королем мафії, але я думаю, що вони перебільшують. Але ти можеш стати королевою, якщо будеш зі мною. Я хочу, щоб моя донька була зі мною. Так і не вийшло отримати сина спадкоємця, але ж у мене є прекрасна дівчинка. Запитаєш мене, навіщо знадобилося викрадати твою маму? Все просто. Показати тобі, що може бути, якщо відхилиш мою пропозицію. Твоїй матері буде не солодко, доки ти не приймеш врешті, правильне рішення. Захочеш заявити в поліцію — не вихід. Щойно я потраплю за ґрати, мої люди всеодно розправляться з твоєю матір'ю. І ти не знаєш скільки людей на мене працює. Ніхто не знає. Навіть я, — Валентин на декілька секунд залився реготом. Після цього він оглянув мене — Ти будеш відмінною королевою! Погоджуйся. Якщо зробиш вибір в мою користь, будеш в повній безпеці, а якщо ні — чекай пригод у своєму житті.