Глава 7

Всі різко встали з-за столу, після вчинку Сергія. Я відчувала, що зараз буде бійка, але нічого не могла зробити. Мій чоловік аж кипів від люті! Влад стояв із абсолютно спокійним обличчям. Мені б таку витримку! 
— Як ти посмів навіть подивитися на мою дружину?! — заволав Сергій.
— У нас лише спільний бізнес-проєкт! — сказала я йому прямо у вухо. Гадаю це краще, ніж фраза: «це не те, про що ти подумав».
Як я і припускала, Сергій навіть не глянув на мене. Ну так, справді, навіщо це робити? Якщо можна нічого крім свого носа не бачити.
— Сергію, не варто влаштовувати погром. У тебе недостатньо інформації. Якщо хочеш, можемо поговорити про це — сказав Влад із непорушним обличчям.
Я була б дуже наївною, якби повірила, що мій чоловік зараз заспокоїться. Сергій широким кроком підійшов до Владислава і замахнувся на нього. Але несподівано, руку сина схопив мій свекор. 
— Досить! — прогарчав він — Ми не нападаємо на гостей! Заспокойся! 
— Батьку, не втручайся! — Сергій намагався звільнитися від захвату своєї руки, але Андрій Олегович тримав його міцно. Артур підійшов до мого чоловіка і почав тримати його з іншого боку.

— Брате, опануй себе! — заспокоював він — Ти ж розумієш, що потрібно спочатку все з'ясувати? До чого це?!
— Скільки можна продовжувати це неподобство?! — Любов Василівна розгнівано підійшла до епіцентру події. 
— Я думаю, це можна вирішити мирно, — мовив Влад, опустивши руку Сергія — Пані Мілана і я вирішили створити спільний творчий проєкт. Вся причина нашої зустрічі у обговоренні ділових питань.
Я із завмиранням серця дивилася на обличчя кожного із присутніх: мама кивала головою кожному слову, сказане Сергієм, свекор із свекрухою поєднували в собі два бажання — провалитися крізь землю та заспокоїти сина, Артур остерігався, що брат зараз тут все рознесе і схоже, найбільше переживав за дядька з тіткою, яким потім доведеться відновлювати підбиту репутацію, Влад почував себе спокійно, а його батько лише спостерігав за ситуацією, так як він взагалі не в курсі цієї справи, Валерія поводилась так само, а от Наталі була б не собою, якби не підлила масла у вогонь.
— Владиславе, але чи варто зустрічатися у тебе вдома? — з'язвила вона. 
— Наталі, я не розумію навіщо ти розпочала розвивати цю тему, це не твоя справа, — сердився Влад — Сергію, прошу зрозуміти нас правильно. Це бізнес. Розвиток.
— Любий, ми справді лише працюємо разом, — втрутилася я. Фу, я його так ще ніколи не називала.
Здається, це не допомогло. Сергій зовсім не зважав на слова, які чув. Він замахнувся ще раз і врізав Владу по обличчю. Той зробив півкроку назад, але дуже швидко наніс удар у відповідь.
— Та що ж ви робите! — закричав мій свекор. Ми всі кинулися розтягувати чоловіків. На щастя, нас було достатньо, щоб зробити це швидко.
— Мілано, це все через тебе! — верещала Наталі, тримаючи Влада за плече — Якби ти не була такою шльондрою, не було б цих неприємностей! 
Ну все. Моє терпіння до цієї особи вичерпалося вкрай. Я підійшла до Наталі і широко посміхнулася їй в обличчя.
— Я не буду це терпіти від тебе, — мовила я. Тут мені здалося, що метод Сергія буде доречним по відношенню до цієї жінки. Я підняла свою руку і вмастила їй смачного ляпаса. 

— Що ти робиш?! — Наталі так пищала, я вже думала, що ненароком десь наступила на мишу, але ні. 
— Владе... — вона майже задихалась від шоку — Владе, вона навіжена... Забери мене звідси...
— Я думаю, нам варто піти, — делікатно сказав Герберт.
— Прошу вибачення, за ситуацію, що склалася, — мовив Андрій Олегович — Зазвичай ми мирні люди, але сьогодні з Сергієм щось не так.
— Я теж прошу вибачення за недорозуміння, — сказав Влад — Особливо у вас, пані Мілано. Я сподіваюся, не буде проблем.
— Авжеж не буде, — посміхнувся свекор — Все нормально. До зустрічі. 
Гості потихеньку розходилися, але Андрій Олегович в останню хвилину покликав Валерію. 
— Люба, піди-но в мій кабінет і чекай мене там. Потрібно обговорити деякі важливі справи.
— Я взяла матеріали, які вам потрібні, — кивнула вона — Здогадалася, що ви захочете переглянути.
— Добре, — свекор посміхнувся і коли Валерія зникла він різко повернувся до нас.
Я дивилася в його очі, які оглядали мене з ніг до голови, але не бачила в них осуду. Потім він перевів погляд на сина. Тут Андрій Олегович значно посуворішав.
— Сергію, ти осоромив мене! — прогарчав він — Ти змушуєш мене карати тебе як неслухняного підлітка! 
— Батьку, я відстоював себе! Свою гідність!
— Тобто тебе не хвилювало, що у нас за столом гості?! — продовжував свекор — Ти начхав на нас, на гостей! А особливо ти принизив Мілану!
— Мілана сама себе принизила! — таким же тоном відповідав Сергій — Я давно помітив її зв'язок з Владом! 
— Я взагалі-то ще тут! — я схопила чоловіка за руку і повернула його до себе — Можливо я і не та, яка оточує тебе любов'ю і турботою, але зраджувати тобі не буду! 
— Мілано! — моя мама як завжди намагається закрити мені рота — Твій чоловік правий! Ти винна у всьому, що відбулося! 
— Аміно, не варто звинувачувати доньку, — сказав Андрій Олегович.
— А кого тоді звинувачувати? — втрутилася свекруха — Якби Мілана не давала приводу, то нічого і не сталося б. Їй негайно потрібно розірвати всі зв'язки з Владиславом!
— Мілана заплатить за те, що зробила! — заявив мій чоловік.
— Брате, — Артур підійшов до Сергія і взяв його за обличчя — Поглянь на мене! На кого ти схожий! За що заплатить Мілана?! У чому вона винна?!
— Досить вже!!! — не стрималася я — Досить говорити так, наче мене тут немає! Я не збираюся звітуватися за свої ділові стосунки! Те, що хтось мене неправильно зрозумів це особисто його проблеми! А зараз я хочу піти звідси і не бачити нікого до завтрашнього ранку! Я не буду терпіти ці крики і звинувачення! І з Владом я продовжу працювати! Тому що це робота! Робота, яка приносить мені задоволення! 
Я виплеснула всі свої емоції на присутніх і пішла якомога далі від них.
Вийшовши на подвір'я, я захотіла взяти машину і поїхати куди дивляться очі. Власне, я б так і зробила, якби не почула кроки позаду себе. 
— Ну і куди ти зібралася? — спокійно запитав Артур — Я ж сподіваюся, ти не  будеш в гніві кудись їхати?
Чесно, я була здивована, що хтось вийшов за мною. У цій сім'ї я почуваю себе чужою, самотньою... Навіть, нікому не потрібною. Можливо хтось і скаже, що мене любить мама. Так, вона мене любить. Але часто відноситься, неначе у мене немає навіть права голосу. А Сергій сприймає мене як свою особисту річ. Раніше я ще могла думати, що він не обмежує мене ні в чому, але... Спілкуватися з іншими чоловіками для мене, схоже, заборонено.
— Чому ти пішов за мною? 
— Я не хотів, щоб ти знайшла проблеми на свою голову, — Артур підійшов ближче — Ходімо зі мною.
— Оце вже ні, — заперечила я — Хочу побути сама. 
— Я покажу тобі чудове місце, — посміхнувся він — Думаю, тобі сподобається. Обіцяю, що після цього не буду тебе тривожити, якщо побажаєш.
Артур простягнув мені свою руку. Я подивилася на нього і побачила цю добродушну посмішку. Не хочеться йому вірити, але все ж я спробую.
— Ходімо, — я не поклала свою долоню в його руку, але натомість видавила з себе посмішку очима.
Артур провів мене за межі нашого двору. Наш будинок розташований недалеко від невеликого лісу. Мені це дуже подобалося, так як я завжди мала можливість насолодитися лісним повітрям. Артур йшов в цей ліс, а я за ним. По дорозі вже декілька разів шкодувала про це і думала, що зробила неправильний вибір. Вже стемніло, нас оточували дерева, а єдиним джерелом світла був місяць, не рахуючи освітленого будинку, який залишився позаду.
— Куди ми йдемо? — обережно запитала я.
— Ти мене боїшся? — всміхнувся чоловік.
— Якби боялася, то не пішла б з тобою, — запевняла я, оглядаючись на всі боки — То ти скажеш?
— Уже недовго. Зараз сама все побачиш.
Ми вийшли на невелику галявину. Схоже на місце, яке призначене спеціально для пікніка.
— Бачиш те дерево? — Артур вказав мені на потрібну точку — На ньому є будиночок. Ми з Сергієм в дитинстві часто тут гралися. Зараз сюди не ходимо, але коли я останнього разу приїздив, то попіклувався про те, щоб його відреставрували, бо за багато років будиночок трохи осів. Та зараз він як новенький і абсолютно безпечний. Можеш сюди приходити. Хочеш зайти?
Я дивилася на цей будинок і згадувала, що в дитинстві мріяла про такий. Але мама обмежувала мене в таких розвагах, бо вважала, що вони лише для хлопців та хуліганів. Що за стереотипи?
— Звичайно хочу! — я навіть трохи зраділа такій пропозиції. Недавня сварка з родичами почала розвіюватися в пам'яті. Натомість, мене переповнювали нові емоції. Артур показав мені драбину, з її допомогою ми потрапили всередину. Для будиночка на дереві цей був завеликий. У тому плані, що я могла ставати у повний зріст. Саме дерево, на якому розміщений будинок, змушувало всім своїм виглядом довіряти міцності конструкції, адже ми мали справу з дубом. Він величезний, широкий, стійкий. У будиночку абсолютно все зроблене з дерева, навіть меблі. Ми з Артуром сіли на невеликий диванчик. Виявилося, що так набагато зручніше. Я відчувала всім своїм тілом атмосферу лісу. Аромат дерева вирував скрізь і це дуже розслабляло. Мене вразила продуманість цього місця — тут навіть є спеціальна лампа, яка працює на батареї.
— Для мене це особливе місце, — говорив Артур — У дитинстві ми з Сергієм дуже багато спілкувалися, гралися разом. Я з теплом згадую ті часи. Зараз все зовсім не так.
— Чому ваші стосунки погіршилися? — поцікавилася я.
— Сергій дуже ревнивий і не впевнений у собі. Ти ж помітила, правда? Коли ми подорослішали, то обидва закохалися в одну дівчину. Я приїздив сюди часто, але на декілька днів, тому Жанна спілкувалася більше з Сергієм. Вона була його хорошою подругою. Та схоже, я підкорив її серце більше, — Артур засміявся — Я знав, що Сергій її кохає, але нічого не міг зробити. Ми з Жанною захопилися один одним. Далі сама розумієш, стосунки з братом не складалися. 
— Де зараз Жанна?
— Я не знаю. Ми з нею зустрічалися два роки, а потім розійшлися. Та живе вона десь в Києві. Знаю, що має свій автомобільний салон.
Що робить із людьми так зване «кохання»? Не думаю, що воно існує, але стосунки між людьми таки псує. Лише одне цікаво:
— Чому ви розійшлися з Жанною?
— Ситуація проста. Чула ж вислів, що життя — це бумеранг? Я дуже швидко у цьому переконався. Жанна пішла до іншого. До речі, я сподіваюся, що у тебе не буде проблем із Сергієм. Я пішов за тобою, але відчував, як він встромляє мені ножі в спину. Думаю, брат злиться. Якщо матимеш неприємності, клич мене, я все владнаю.
— Мабуть, ти правий, краще піти. Дякую, що показав це місце, — цього разу я справді щиро посміхнулася — Тепер знатиму, де можна побути наодинці. Щоправда, тут трохи моторошно самій.
— Якщо хочеш, можу складати тобі компанію. Тоді ходімо?
Не зволікаючи ми спустились на землю та повернулися додому. Артур провів мене прямо до дверей моєї спальні. Я відчинила двері і зайшла в кімнату. Там на мене, сидячи на ліжку, вже чекав Сергій і схоже, він так і не зміг заспокоїтися.
— Не хочеш мені розповісти про свої справи з Владом? — гнівався чоловік. Як же я хочу, щоб він нарешті закрив свого рота.
— Я вже сказала все, що могла. Все інше — це твоє самонавіювання.
Сергій раптово підвівся і зовсім скоро опинився біля мене. 
— Ти не будеш з ним бачитися, — процідив він.
— Не втручайся в мої ділові справи, я такого не роблю по відношенню до тебе. 
Моїх слів вистачило, щоб розбудити звіра в чоловіка остаточно. Він, зовсім не вагаючись, нагородив мене гучним ляпасом. Я закричала. Не думала, що можу так кричати... Удар виявився настільки сильним що я впала на підлогу. Але схоже, Сергію цього було мало. Він присів біля мене і схопив за моє довге волосся.
— Ти будеш робити все, що я тобі скажу. І парфумерню ти свою зачиниш.
Я не встигла нічого відповісти. У кімнату хтось зайшов, до того ж, не постукавши. Обернувшись, я побачила Артура, який не втрачав часу і накинувся на Сергія. Він схопив мого чоловіка, вдарив його по обличчю і буквально відкинув в сторону.
— Що ти робиш із своєю дружиною?! — Артур опустився до мене і допоміг підвестися — Ти в порядку? 
— Брате, вийди звідси, — сказав Сергій. На диво, він навіть не кричав. Схоже, удар трохи поставив йому мозок на потрібне місце.
— Роби що хочеш зараз, але я заберу Мілану! — заявив Артур — Ти сиди тут сам і думай, над тим, що робиш і тим, що у тебе є! Навіть не смій мені зараз перешкоджати! Ти сам повинен розуміти, що занадто агресивний, щоб знаходитися поруч із адекватними людьми! Мілано, ти підеш зі мною?
У мене був шок від удару, та ще й так боліло обличчя, що я лише мовчки кивнула. Артур прийняв цей знак згоди і вивів мене із спальні. Через декілька хвилин я вже була в кімнаті Артура. Чоловік посадив мене на ліжко, приніс склянку води і трохи льоду.
— Тобі краще? Дуже болить? — питав він прикладаючи лід до моєї щоки.
— Так, краще, — я допила останні крапельки води — Дякую тобі. Але як ти зрозумів, що потрібно зайти?
— Важко не почути твій крик. Прийшов настільки швидко, як міг. Ти краще скажи мені, таке вже траплялося раніше?
— Траплялося, — зізналася я. 
— Мілано, ти будеш це терпіти? Людина заслуговує лише один шанс на виправлення своїх помилок і ти його вже дала. Не думала просто розлучитися? Я ж знаю, що любові ти не відчуваєш. У чому тоді причина цього шлюбу? 
Як же хочеться з кимось поділитися! Але не можна. Я цю людину знаю декілька днів. 
— Просто забуть про це, Артуре. Якось владнаю цю ситуацію.
— Скажи, як мені забути? Таке ще стоятиме перед очима десь тиждень! 
— Я тобі вдячна за турботу. Але мені доведеться піти. На добраніч.
Залишивши Артура з купою питань в голові, я пішла спати вже за звичним маршрутом. Я вдячна свекру за оперативність, бо тепер маю можливість знову спати в тій кімнаті із цілими вікнами.
Я була здивована, але ранок видався дуже приємним. Навіть не боліла щока, ну може лише зовсім трохи. Минуло трохи часу і я дочекалася, доки Сергій піде на сніданок. У спальні взяла свої речі і привела себе в порядок. Гадаю, буде краще перенести сюди більшість своїх речей на постійне перебування, або хоча б деякі з них. Адже повернутися в спальню Сергія ще доведеться, а от чи надовго — не ясно. Не хотілося б тинятися з речами з одного боку в інший. Я без вагань, зробила як задумала.
По дорозі до сімейного столу я почула десь в коридорі голос своєї мами. Цікаво, чому вона не з усіма внизу? Я підійшла ближче і почула уривок її розмови.
— Коли ти вже зникнеш з мого життя?! Я не хочу тебе знати! Провались крізь землю! Ти не зможеш заподіяти мені шкоди!... Так, впевнена! 
Все-таки я не стрималася і підійшла до матері.
— Мамо, хто це? 
Але вона не відповіла, лиш поглянула на мене трохи зляканими очима. Я вихватила телефон з її рук і почала діалог з незнайомцем:
— Алло! Хто це? Чого ти хочеш від моєї матері?! — чекати на відповідь було б безглуздо. Щойно я взяла слухавку, як абонент відключився.
— Мамо, хто це був? Чого хотів від тебе?
— Не надавай цьому значення, — відказала вона — Все, ходімо на сніданок. Мама забрала свій телефон і поспішно попрямувала снідати. Мене ж залишила із своїми переживаннями на одинці. Я трохи постояла на одному місці, а потім вийшла з будинку, сіла в свою машину і поїхала в студію Антоніо.
Студія мого друга надзвичайна! У ній є все! Антон прекрасний стилист, але також може пропонувати послуги візажиста і перукаря. Тому в його майстерні можна побачити різноманітні шафи з стильним одягом, розкішні ширми для переодягання, величезні дзеркала, що роблять світлішою і без того залите сонячним світлом приміщення, а панорамні вікна показували види Києва з сьомого поверху. Крім того, Антоніо обладнав куточок для обслуговування клієнтів з приводу макіяжу, та зачіски. Там знаходилося безліч косметичних засобів і всі систематично та акуратно розміщені. М'які яскраві дивани додавали свіжості в цю студію.
— Люба Мілано! Який я радий тебе бачити! — Антон підбіг до мене і ми поцілувались в щічки.
— Наталі не передумала приходити? Я ж прийшла вчасно? — запитую я, оглядаючи приміщення.
— Я знаю, що їй довелося перенести свою вечірку, але сьогодні вона прийде вибирати сукню, тому не хвилюйся, — Антоніо раптово сплеснув долонями — Я їй такі сукні приготував! Ва-ай! Якщо їй не сподобається, я намотаю їх всі на її голову! 
Ми випили з Антоніо гарячого шоколаду, після чого він заховав мене за ширмою до приходу Наталі.
Ця змія прийшла вчасно. Вона недбало кинула свою сумку на диван і навіть не привіталася.
— Антоніо, можеш приступати до роботи, — командувала жінка — Я маю сяяти на вечірці, немов відшліфований діамант.
Антон приніс сукні і розпочав примірку.
— Ваша вечірка переноситься? Як шкода, — мій друг зробив таке награне сумне обличчя, що якби Наталі дивилася на нього в той момент, нізащо б не повірила.
— Так, нажаль це потрібно. Але ти знаєш, так краще, — жінка побачила недалеко аксесуари, взяла кольє, що сподобалося найбільше і приміряла його на себе — На мою вечірку так прийде ще більше людей. Ти ж знаєш, коли я влаштовую свято, це стає сенсацією.
— У вас є якісь плани, зв'язані з цією вечіркою?
Я сиділа за однією з ширм і всеодно побачила, як Наталі багатозначно посміхнулася. У мене аж мурашки пробігли.
— Звичайно є, не просто ж так я її відклала — протягла вона — Це може налагодити моє особисте життя. Нарешті Влад буде моїм, я позбудуся однієї миші під ногами.
— Невже у вас є суперниця. О-о, та не може такого бути! Ваша краса засліплює мене кожного разу, коли бачу вас! — красномовно викрикнув Антоніо, подаючи наступну сукну для клієнтки.
— Знаю, я неперевершена, але навіть у мене можуть бути невеликі суперниці. Думаю треба розчавити її відразу, щоб вона не переросла у велику неприємність.
— І як же ви плануєте це зробити? Наталі різко озирнулася з напівобороту і оглянула Антона з голови до низу.
— Ти задаєш дуже багато питань. Продовжуємо.
Весь наступний проміжок часу Антоніо як не старався, але Наталі зовсім не піддавалася на провокацію. Коли, нарешті, вона пішла, Антоніо прийшов до мене з вибаченнями.
— Крихітко, вибач! — засмутився він — Ох, вибач, Антоніо не зміг дізнатися те, що треба!