Глава 6

Я прокинулася від різкого запаху, який відчувала прямо біля свого носа. Повільно відкрила очі і навіть не відразу зрозуміла, що відбувається. Як же у мене болить голова! Я лежала на дивані і побачила перед собою чоловіка у білому халаті. 
— Як вас звати? — запитав він.
— Мілана... — пробурмотіла я і почала помалу підводитись. Лікар зупинив мене і поклав назад на подушку.
— Ким ви працюєте? — продовжував він.
— Я парфумер... Що за дурні питання?
— З нею все нормально, — відповів лікар тим, хто стояв за його спиною. Але я нікого, крім нього не бачила. Він зайняв все моє поле зору.
— У мене болить голова, — вимовила я — Дуже болить. 
Я відчула, як із-заду підійшов ще хтось, припідняв мене і приклав до потилиці щось холодне. Мені захотілося обернутися, але чоловік, який сидів з-заду, не дав цього зробити.
— Ч-ш-ш... — почула я — Я тебе тримаю. Полеж спокійно, лікар тобі введе знеболююче, головне не роби різких рухів — заворожуючий голос. Це ж Влад! Що він тут робить і як тут опинився?!
— Як ти сюди потрапив? — запитала я, виконуючи вказівки Влада. 
— Ти виглядала зляканою, коли говорила по телефону, але від моєї допомоги відмовилася. Я вирішив проконтролювати, чи все гаразд. Прошу, вибач мене. Я не встиг буквально на хвилину. Якби я з'явився раніше, він би тебе не вдарив,
— говорив Влад тихо, спокійно, я навіть знайшла в цьому голосі невелику знеболюючу дію.
— Ти жартуєш? — у мені вирували емоції, але поводила себе я дуже стримано, адже будь-яке хвилювання або сильний шум завдавали мені болю — Якби ти не прийшов, не відомо що б зі мною зробив цей Руслан. Владе, ти дуже часто з'являєшся у моєму житті. Це якось неприродно, тобі не здається? — раптом, я згадала, з якої причини опинилася тут — Де Лара?! — я різко підвелася, але Влад, пригорнув мене до себе.
— Все нормально, вона на кухні дає показання поліції. Прошу, не вставай, ляж на місце, — чоловік поклав мене назад. Нарешті, я побачила, хто там був за спиною у лікаря — його помічники. Один з них підійшов до мене, тримаючи шприц у руках.
— Пані, ви не проти, якщо ми введемо вам знеболююче? Так набагато легше перенести травму. Вас ударили тупою стороною стільця, немає серйозних травм чи ран. Але на рентген варто б з'їздити. Може бути струс мозку. Вас не нудить?
— Ні, не нудить. Просто болить голова. Можете колоти знеболююче, — я була в'ялою, але це повною мірою не зупиняло емоцій всередині, мені надзвичайно кортіло побачити Лару і переконатися, що з нею все добре.
Влад вийшов на час, доки мені роблять ін'єкцію, а потім дуже швидко повернувся назад і продовжив прикладати лід до моєї потилиці. Цей холод був таким приємним, я хотіла спати, але ситуація цього не дозволяла.
Уже через кілька хвилин я побачила Лару, яка стурбовано підбігла до мене і взяла за руку.
— Міло, я така рада що ти прийшла мені на допомогу! Але хто ж знав, що все обернеться ось так... Вибач, мене прошу. І дякую, за те, що прийшла, — Лара підняла погляд на Влада — Дякую вам, за порятунок. Ви врятували і мене, і Мілану.
— Головне, що ви тепер у безпеці, — відповів чоловік.
Лікар підійшов до Лариси і обережно запитав:
— А вас щось турбує? Вам нічого не заподіяли? Потребуєте медичної допомоги?
— Ні, дякую, але якщо можна, заспокійливого, — Лара трусилася. Бідолаха вся на нервах. Вона теж ледь не постраждала від удару по голові, та ще й винуватить себе у тому, що сталося зі мною. Лікар дав їй заспокійливого, а потім поїхав разом із своїми колегами. До нас вийшов поліцейський і повідомив:
— Руслана Ігоровича затримано. Він зізнався, що є одним із тих, хто займається викраденням волосся.
— Одним із? — в один голос перепитали ми з Ларою.
— Саме так, — підтвердив правоохоронець — Дивує те, що він швидко зізнався. Зазвичай, таке потрібно дуже довго розслідувати, але він не забарився з відповіддю. Ми забираємо його у відділок, вам потрібно покинути житло Руслана.
— Якщо це група людей, значить повинен бути головний серед них, той, хто все це затіяв. Він назвав ім'я? — поцікавився Влад.
— Він більше нічого не сказав. Ми знаємо лише те, що це група людей. Допитаємо його у відділку, а зараз, будь ласка, покиньте приміщення.
Ми, звичайно, мусили виконати прохання поліцейського. Я почала підводитися з дивану, Влад мені в цьому допомагав. Я боялася, що у мене будуть невеликі проблеми з координацією, але виявилося, що все нормально.
— Я відвезу вас обох додому, — твердо вирішив Влад, тримаючи мене за плечі.
— Дякую, але я приїхала власною машиною, не хочеться залишати її тут, — відмовила я, відсторонившись від нього.
— Прошу, Мілано, хоча б зараз не треба відмовлятися від моєї допомоги.
Тверезо оцінивши ситуацію, я погодилася. Машину довелося залишити на парковці біля під'їзду. Ми з Ларою всілися на задньому сидінні. Подруга обійняла мене і коротко схлипувала, все ще тремтячи від стресу. Влад відвіз спочатку Лару, а потім і мене. Коли він під'їхав до мого будинку, був твердо налаштований провести мене до самих дверей, але я відмовилася.
— Владе, дякую за те, що врятував мене і за те, що привіз додому. Але в будинок я зайду сама. Якщо Сергій побачить мене з тобою це нічим хорошим не закінчиться, — зізналася я.
— Розумію, — кивнув Влад — Що ж тоді до зустрічі. Бережи себе, Мілано.
Ми попрощалися і розійшлися. Я з надією, що ніхто не бачив Влада зайшла в будинок. Всі були зайняті, до вечері ще є час. Мабуть я піду трохи відпочину. Вже підходжу до сходів і мрію, як вкладуся на м'яку постіль.
— Я думав, сонце вже давно зайшло, але я зараз його бачу! — почула я голос Артура. 
Він підійшов тихо і непомітно, але у мене ще боліла голова і я не реагувала занадто різко.
— Привіт, Артуре, — посміхнулася я.
Схоже, він помітив, що зі мною щось не так і підійшов ближче.
— Хтось тебе образив, щось сталося?
— Все нормально, просто трохи болить голова.
Артур обперся ліктем об перило сходів.
— Здається, ти виїхала з дому своєю машиною, але я бачив, що тебе хтось привіз, — Артур якось дивно мені підморгнув. У мене аж в животі похололо! Я так сподівалася, що мене ніхто не помітив на машині Влада, а тут Артур! Помітно, що у нього великі очі, такі ж вуха і довгий ніс! І я дуже сподіваюся, що у мене не буде від нього проблем. Але в цій ситуації, головне не показати, свого страху, що це дійде до чиїхось вух. 
— Так сталося, що мені довелося залишити машину. Артуре, я б із задоволенням поспілкувалася з тобою, але хочу трохи відпочити.
Я піднялася до себе, переодяглясь і лягла в ліжко. Дуже швидко заснула.
Крізь сон чую якийсь гуркіт. Сильний гуркіт! Може мені це сниться..? Але я відкрила очі і переконалася, що шум на яву. Уже пізня ніч, я проспала вечерю. Сергій біля мене теж прокинувся. Ми з переглянулися.
— Що це? — в один голос запитали ми в один одного. Але після того, як почули крик моєї матері, ми без роздумів встали з ліжка і побігли на звук. Він лунав з її спальні, яка знаходиться недалеко від нашої. Ми вбігли в кімнату і побачили розбите вікно. Мама сиділа на ліжку обхопивши руками коліна. Я сіла біля неї і пригорнула до себе.
Слідом за нами прийшли й всі інші мешканці будинку.
— Мамо, що сталося?! Хто тут був? Тобі не нашкодили? — запитала я.
Андрій Олегович настільки лютий, здавалося, що земля здригнеться, якщо він почне йти. Але свекор дістав телефон і подзвонив охоронцю.
— Швидко лови того, хто вломився до мого будинку! Я тебе скоро звільню!
— Я викличу поліцію, — повідомив Артур.
— Не треба поліції! — нарешті заговорила мама — Я знаю, хто це зробив... здогадуюсь. Чоловік був замаскований, він розбив вікно і приставив мені ножа до горла. Сказав декілька слів. Це було попередження.
— Попередження від кого? — запитала я, але у відповідь отримала лише важкий погляд матері. До нас підійшов Андрій Олегович, сів біля матері з іншого боку і обійняв її. Мені стало трохи незручно, тому я підвелася і трохи відійшла від них.
— Аміно, якщо ви знаєте хто це, скажіть мені. Я зроблю все, щоб такого більше не повторилося.
Я згадала недавню сцену у вітальні, яку бачила на власні очі і мені стало трохи неприємно. Я подивилася в обличчя кожного, хто зараз спостерігав за тим, як Андрій Олегович обіймає мою маму. Звичайно, я звернула увагу на Любов Василівну, яка почервоніла від гніву.
— Андрію! — зірвалась вона — Чи не забагато уваги для нашої Аміни?! 
Свекор зрозумів, що справа пахне смаженим, тому швиденько припинив свою ласку.
— Добре, — сказав він — Я думаю, вам, Аміно, потрібно зараз перейти в іншу спальню, а вранці вже з'ясуємо всі деталі. 
Ми провели маму в іншу кімнату та дали їй заспокійливе. Вона швидко заснула. Не дивлячись на її слова про те, що злодій наврядчи повторить свій візит, мій свекор залишок ночі не спав: то з'ясовував щось з охороною будинку, то давав нові вказівки для посилення безпеки... 
Я дивлюся на Андрія Олеговича і думаю: якби я тоді не побачила, як він поводиться із своїм сином, то в ніколи б і не повірила, якщо мені б про це хтось розповів. Навіть шкода Сергія, я його поважала до того моменту, як він підняв на мене руку.
Я трохи пробула разом з мамою, почекала, доки вона засне, а потім і сама пішла в ліжко. Мене дуже непокоїла думка про того злодія. Що він хотів? Що це було за попередження і чому мама про нього не розповідає більше? Я ледве заснула десь під ранок.
Коли нарешті, ця тривожна ніч закінчилася, ми за сніданком мали змогу розпитати у мами, що це було за попередження. Але як ми не старалися, вона зовсім нічого не розповіла. А ще відмовилася заявляти в поліцію. Якщо чесно, мене бентежить її відношення до власної безпеки: коли на неї напали, то мама якось не дуже хотіла знайти винуватця, тепер та ж сама ситуація. Раніше такого не було. Мама завжди викопувала найдрібнішу деталь із самих глибин, не залишала справу просто так. А тут вже двічі так себе поводить. Якось це підозріло.
Врешті, ми зрозуміли, що нічого так і не випитаємо, тому розійшлися по своїх справах. Я дуже хвилююся за маму, а підсилює ці хвилювання її поведінка, яка їй не властива. Ну що ж, я дуже сподіваюся, що на мою маму більше ніхто не буде нападати. До речі про напади... Візьму з собою ноутбук і промоніторю першу підозрювану у справі з викраденням волосся. 
Я взяла таксі і поїхала до парковки на якій залишила свою машину. Зранку я почувала себе краще, готова болить лише якщо до неї торкатися, тому не бачу сенсу їхати в лікарню. Тож я вирушила у свою парфумерню.
Лара зустріла мене чашкою кави.
— Міло, як ти? Сподіваюся все добре, — схоже, вона не спала всю ніч, в її очах я побачила втому і почервоніння.
— Так, Ларо. Все добре, не турбуйся. Ти як?
— Я не можу повірити, що дала себе так обвести навколо пальця... Мені так соромно... Перед тобою. Тобі довелося пережити погані речі через мене, — Лара похнюпилася і опустила погляд. Я взяла її за підборіддя і припідняла на себе.
— Не накручуй себе. Все добре, всі ми помиляємося. Але завдяки тобі ми знайшли одного із злочинців. Тобі ж зателефонують, якщо щось дізнаються? Ти жертва, тому чекай на дзвінок від поліції. Я тебе дуже люблю і для мене важливо, щоб у тебе все було добре. А зараз спробуй забути цю історію і почни день з посмішкою. Все добре, — я чмокнула подругу в щічку. Вона аж поясніла поглядом.
— Я теж тебе люблю і дуже дорожу тобою, — зізналась вона — Дякую, за те, що ти є.
Ми випили з Ларою кави і врешті взялись до роботи.
Я зайшла у свій кабінет, розмістилася з ноутбуком і почала шукати інформацію про Наталі.
Виявилося, що це світська левиця. Скрізь розкішні вечірки, модні покази. Вона власниця модельного агентства. Сім'я мого чоловіка займається рекламою, але і у них теж є невелике модельне агенство. Хм... Навіщо їм тоді Наталі? Вони ж співпрацюють. Не подобаються власні моделі? Добре, шукаю далі. Багато інтерв'ю. Ой, стоп! А це що..? 
«Наталія Лихман була затримана через підозру підмішування наркотичних препаратів у келихи гостей на своїх вечірках». 
Дуже цікаво. Подія сталася три роки тому. Якщо вона зараз спокійно себе почуває, значить її виправдали. Якщо я її підозрюю у злочині, то який у неї мотив? Для чого може бути потрібне волосся..? Продаж перук і так далі... Якщо вона підсипала наркотики, то все можливо, а якщо це її оббрехала жовта преса, то можливо я дарма витрачаю на неї свій час. Але з іншого боку, вона мені погрожувала, тому прибирати її з ряду підозрюваних не варто.
Хтось постукав у двері. Я дозволила увійти і побачила на порозі свого друга — Антона. Він виглядав як завжди вишукано: його цікаво вкладене коротке русе волосся стирчало на всі боки, а невелика густа борода мала звичайний акуратний вигляд. Його світлі очі випромінювали радість, а повненькі щоки відображали посмішку. Він має неатлетичну середню фігуру, загалом його можна назвати струнким. І що б він не одягав, завжди має на шиї яскравий легенький шарфик.
— Оу-у, моя рибонько! — викрикнув він — Антоніо прийшов провідати тебе! Зовсім забула про мене, не заходиш, давно не дзвонила.
Я зраділа і побігла обійматися з другом. Ми поцілували щічки один одного і сіли за стіл. Я попросила Лару зробити нам чаю.
— Що нового, цукерочко? Я чув, у вас вдома недавно була вечірка! Мене чому не запросила? Антоніо був засмучений, — він ображено скривився, а потім засміявся і сьорбнув трохи чаю.
— Це була ділова вечірка, на якій я відчувала себе як та, яку примусили там бути. Власне, майже так і було. У мене не залишилося іншого варіанту.
— Ти розвернулася і пішла звідти? Скажи що так! Моя ж ти зірка! Я думаю, ти вчинила правильно! — як завжди емоційно викрикував Антоніо.
— Власне, я б так і зробила, але на вечірці був чоловік, на ім'я Влад. Мені довелося з ним трохи затриматися.
У Антона загорілися очі. Він вимагав подробиць. Довелося розповісти йому все ще з самого початку, включаючи напад на маму. Антоніо все уважно послухав і врешті сказав:
— Ця Наталі моя клієнтка, рибонько. Ох, яка стерво! Я давно шкодую, що зв'язався з нею! Ох-х!!! — погляд Антона став примруженим, а голос притишеним — Але та змія завтра прийде до мене, у неї запланована вечірка, будемо вибирати сукню. Хочеш зробимо авантюру?
Як же я люблю свого друга! В мені загорівся азарт!
— Антоніо, ти поставиш їй кілька каверзних запитань? — підмигнула я.
— А ти будеш сидіти під прикриттям у моїй студії і все будеш слухати! — засміявся він.
— Дістану диктофон і запишу все! 
— І я постараюсь випитати якнайбільше компромату для тебе, моя солоденька! 
Ми дали «п'ять» один одному в знак домовленості. Антоніо кращий друг, якого тільки можна уявити! Тепер у мене з'явився шанс розвідати щось більше.
Антоніо погостював у мене не дуже довго. Йому довелося поїхати у справах. А я, нарешті, взялася за парфум Влада.
Здається, я зрозуміла його натуру. Нарешті! Взяла багату палітру ароматів і почала творити. Час минув так до самого вечора і я була дуже задоволена результатом! Мені вдалося за такий короткий проміжок часу розробити для Влада чотири аромати! Ось що означає поспілкуватися з людиною. А до цього я і одного аромату не могла для нього склеїти! Потрібно найближчим часом повідомити йому про це.
Ввечері я приїхала додому, але чомусь будинок виявився майже порожнім. Я помітила, що працівники дому метушаться і накривають на стіл. Але перед тим, як запитати, що змусило їх так спішити, я помітила у вітальні Артура. Він сидів на дивані і працював за ноутбуком. Люб'язно привітався до мене, на що я йому відповіла взаємністю. Все ж, я вирішила запитати що діється у будинку.
— Дядько приводить гостей, — посміхнувся він — Якась незапланована ділова вечеря. 
— А хто прийде? — я сіла біля нього, але на інший кінець дивану.
— Буквально декілька людей. Якщо не хочеш їх бачити, то присутність не обов'язкова. Я б не пішов та обіцяв дядькові. Уже закінчую втілювати свої задумки в життя на початкових етапах, потрібно показати і розказати про них. Завтра почну працювати в офісі. А ти, красуне, не хочеш вести бізнес разом з чоловіком? 
Я стараюся завжди тримати обличчя, але тут просто скривилася.
— Ой, ні. Це не для мене, я маю власний, дякую.
Артур криво посміхнувся, відклав ноутбук і підсунувся ближче, та все ж він тримав дистанцію.
— У тебе якісь прохолодні стосунки з Сергієм, — примруживши очі сказав він — Я думаю, у вас щось не так.
— Що у нас може бути не так? — різко відповіла я — Ти перебільшуєш. І з чого, взагалі, такі висновки?
— Ви молода пара. Зазвичай у цей період розпал кохання, поцілунків, пристрасті, — Артур був емоційним, але в один момент він трохи посерйознішав — А у вас цього немає. Ви мов чужі люди. Що скажеш?
Він мене вразив на повал. Я і не задумувалася, що це настільки помітно. Артур говорить правдиві речі, сама себе видаю... А заради чого я ховаю свої справжні почуття? Часом, якщо у мене є настрій задуматися над своїм життям, я дивуюся тому, як змогла послухати матір у цьому питанні і вийти заміж за нелюба. І це все заради того, щоб не засмутити маму. Я її більше життя люблю, але здається, що мене на довго не вистачить у цьому шлюбі. Я вчиняю неправильно... Та щось змінити у мене не вистачить духу. Я рішуча людина, але не в цій ситуації. Так хотіла моя мама, а перед нею я безсильна.
— Артуре, тобі не варто сконсентровувати свою увагу на цьому.
Він оглянув мене пливучим поглядом, а потім кивнув якимсь своїм думкам, коротко всміхнувся і відсторонився від мене.
— Мілано! — я почула голос матері. Цікаво, як давно вона прийшла?
— Так, мамо, — моментально відповіла я.
— Ходи-но сюди! 
Я підвелася і підійшла до матері. Вона відвела мене подалі від вітальні і пошепки прошипіла:
— Щоб я більше не бачила, що ти спілкуєшся з Артуром! Він дівчат змінює як рукавички, а ти заміжня! Якщо Сергій дізнається тобі буде не солодко!
— Але ж мамо, ми просто розмовляли.
— Він дивиться на тебе як на шматок ласої здобичі! Я це давно помітила! Тримайся від нього подалі.
— Добре, мамо, — видихнула я. Мама кинула на мене суворий погляд і пішла до себе.
Буквально через декілька хвилин повернулися мої свекор із свекрухою, Сергій, а також гості: Влад, Наталі, якась молода жінка, і чоловік, приблизно ровесник Андрія Олеговича. Ще я помітила, що на цього незнайомця дуже схожий Влад.
Ми всі сіли за стіл. Свекор сказав, що це неформальна ділова зустріч аби просто поспілкуватися і обговорити деякі плани та ідеї. Молода незнайома жінка, років тридцяти, виявилася помічницею Андрія Олеговича — Валерія. Вона доволі хороша собою: має непогані форми, пухкі губи і витончений макіяж. Її біла сорочка стильно заправлена у руду спідницю із завищеною талією, а декольте дещо оголене за рахунок незастібнутих ґудзиків.
Загадковий чоловік зовсім не здивував мене після того, як його представив свекор — це Герберт, батько Владислава. У них дуже схожа зовнішність. Видно — Влад син свого батька. Герберт акуратно вкладав своє темне волосся назад, борода на його обличчі бездоганно доглянута. Одягнений він у стриманий темний костюм. А ще я помітила його надзвичайно виразні чудові манери. Він відразу звернув на мене увагу, але сказав про це свекру лише через кілька хвилин.
— Андрію, ваша донька чарівна красуня, — говорив Герберт трохи з англійським акцентом. Він люб'язно посміхнувся мені.
— Так, Мілана дійсно вродлива, — всміхнувся Андрій Олегович — Та вона моя невістка. Дружина Сергія.
— Оу, — Герберт розчаровано подивився на мого чоловіка. Мене це трохи насмішило.
— Дякую вам комплімент, — широко посміхнулася я.
— Мілана користується увагою серед представників сильної статі, — єхидно мовила Наталі — Я звернула увагу на те, як дивляться на неї чоловіки. Особливо не недавньому прийомі.
— Наталі, це було неввічливо з твого боку. Не варто так говорити про пані Мілану. Вона приклад неприступності і чесності, — заперечив Влад. Наталі лише відкрила рота, та слів у неї не знайшлося. Вона почала перебирати виделкою свій салат.
— До речі, батьку, пані Мілана виготовляє надчудові парфуми, — зауважив Влад —  Я і сам вирішив скористатися можливістю і замовити собі персональний аромат.
— Це так чудово! — схвалив Герберт.
— Так, але я думаю моя дружина скоро покине цю справу і буде займатися нашим сімейним бізнесом, — Сергій так втрутився у розмову, немов всім своїм виглядом кричав: «Моє! Не чіпайте!». 
Він подивився на мене в очікуванні, що я підтверджу його слова. Я була серйозна як ніколи.
— Ні, — твердо відказала я — Ні, я не буду кидати свою парфумерню, тим паче через ваш сімейний бізнес.
Здалося, що Сергій мене спопелить очима. За столом панувала тиша, а ми свердлили один одного поглядами. Сергій натягнув посмішку.
— Мила, ми з тобою потім про це поговоримо, — процідив він.
— Сумніваюсь, що ти отримаєш від мене якусь іншу відповідь.
Сергій не стримався і грюкнув кулаком по столу.
Ніхто такого не очікував, здається в тому числі і сам Сергій. 
— Мілано, я думаю тобі треба вибачитися перед чоловіком, — прокоментувала моя мама. Я все розумію, але тільки не це. У мене є гордість і свої власні бажання. Мама змусила вийти заміж, але покинути улюблену справу мене не змусить ніхто!
— Аміно, не варто за столом говорити про це, — втрутилася Любов Василівна — А ти, Сергію, май повагу до себе і до оточуючих! 
Оце так неочікувано. Свекруха ніколи не вступалася за мене. 
— Сину, ти сором на мою голову, — серйозним тоном висловився Андрій Олегович.
Не знаю як іншим, але мені стало дуже незручно перед гостями. Ніхто з моєї сім'ї навіть не звернув увагу на них!
— Ем-м... — посміхнувся Артур — Гадаю, в усіх бувають недорозуміння. Сергій у нас трохи запальний, а так хороший хлопець! — він підбадьорююче вдарив долонею брата по спині — Давайте обговоримо наш проєкт. Реклама ресторанів Вільямс буде чудовою! Дозвольте показати свої ідеї.
Артур взяв свій ноутбук і почав показувати свої роботи одна за одною. Влад і Герберт були в захваті, як і мої свекор із свекрухою. Чесно, я дуже вдячна Артуру за те, що він так вдало перевів розмову у правильне русло. Єдиний, хто весь вечір сидів максимально невдоволений — це Сергій. Та я старалася не звертати на нього уваги. У мене лише постало запитання: якщо справа йде про ресторани сім'ї Вільямс, то що тут робить Наталі? Вона ж має модельне агенство, чому вона зараз тут? І сидить біля Влада. Так, мені немає до неї ніякого діла. Вона теж мені за сьогоднішній вечір майже нічого не сказала, але дивиться на мене підозріло. Неначе чекає на слушний момент. 
Поступово розмова за столом втратила діловий тон і теми стали найрізноманітнішими. Мені стало нудно і я почала думати як ввічливо покинути стіл. Бо я останнім часом, стаю причиною невеликих сварок. Це дуже неприємно, тому не варто давати зайвих приводів.
Я глянула на Влада, а він, неначе чекав цього, повільно кивнув мені в сторону дверей.
— Перепрошую, мені потрібно вийти, — сказав він і встав з-за столу. Коли йшов, багатозначно подивився на мене. Очевидно Влад хоче, щоб я пішла за ним. Що йому треба? Невдалі він вибрав місце і час. Та все ж, моя цікавість бере гору. Не можна виходити відразу після Влада. Хтось, по типу Сергія чи Наталі, може щось запідозрити. Я почекала декілька хвилин і вийшла теж. Влад чекав на мене в коридорі.
— Думаю буде краще, якщо ми підемо подалі від їдальні, — запропонував він.
— Можемо піти у вітальню, — я провела його до потрібного місця.
— Як ти себе почуваєш? — поцікавився він.
Мені кожного разу дуже приємно, коли отримую такі запитання від людей.
— Все добре, дякую. До лікарні вирішила не звертатися.
— Варто було б поїхати, — турбувався Влад.
— Все добре, справді, — посміхнулась я  — Ти покликав мене, щоб поцікавитися, як моє здоров'я?
— У мене було декілька причин це зробити, одна з яких, — Влад дістав маленьку коробочку із кишені піджака і простягнув мені — Це тобі.
Я стояла як зачарована і дивилась на простягнуту мені річ. Настільки це було інтригуюче, що я боялася брати подарунок до рук.
— Владе, що це? — я не зробила ні єдиного руху на зустріч, лише подивилася йому в очі — Якщо ти хочеш робити мені подарунки, то не варто. Я не бачу ніяких причин на це.
Влад мило посміхнувся і пояснив.
— Це не подарунок. Річ твоя, я просто тобі її приніс. Відкрий.
Я взяла коробочку, відкрила її і побачила там свою сережку. 
— Ого... — моє здивування таки було великим — А я навіть і не помітила... Але може і помітила, та не надала значення. У той вечір мені було не до сережок. Дякую. Це дуже мило з твого боку. Але де ти її знайшов?
— Ти загубила її у мене вдома. Я випадково побачив і вирішив, що краще віддати її своїй господарці.
Така дрібниця, але настільки приємно. Тут я згадала дещо...
— Владе, я розробила для тебе чотири нових аромати. Якщо хочеш, можеш завтра ознайомитися.
— Із величезним задоволенням, — я побачила, як рука Влада тягнеться до моєї. Він ніжно взяв мене за пальці і підніс до своїх губ. Я вчасно забрала руку.
— Не варто цього робити, — спокійно заперечила я — На нас чекають. Потрібно йти. 
Влад, у знак згоди, кивнув. Так як він виходив перший, то повернутися мав спочатку він. Коли Владислав вже розвернувся, я зупинила його.
— Владе, вибач, але що тут робить Наталі?Чоловік спокійно відповів.
— Вона прийшла у справах до Андрія Олеговича, в той час, як ми з батьком були у нього. Нас запросили на вечерю, а Наталі попросила дозволу піти зі мною. Не ввічливо відмовляти жінці у такій справі, тому я погодився, — після цих слів Влад, все ж, пішов.
Повернувшись до гостей, я помітила яким пожираючим поглядом дивиться на мене Наталі. Здається, вона знайшла що мені сказати сьогодні. І я не помилилася. Щойно я сіла за стіл, вона єхидно розпочала своє слово.
— Мілано, все таки я була права.
— Ти про що? — запитала я.
— Чоловіки будуть шикуватися в черги перед тобою, навіть не зважаючи на те, що твоє серце вже зайнято, — вона підмигнула Сергію — Але, здається, наш Владислав всеодно не встояв. Навіть приніс тобі сережку, яку ти загубила у нього вдома.
Вона що, вийшла за нами і підслухала розмову??! От вже ж змія!!!
— Мілано, поясни! — скипіла моя матір.
— Владиславе! — Сергій не просто прокричав це... Він заревів...! Це звучало так страшно, що я здригнулася. Мій чоловік різко підвівся і повалив рукою все, що стояло біля нього на столі.