Глава 5

Стало моторошно. Я помітила, як виділяються вени не чолі мого свекра. Здавалося, першого, хто сюди зайде, він готовий розірвати на шматки.
— Хто посмів?! — закричав він, дістаючи з кишені телефон. Свекор набрав якийсь номер — Романе, куди ти дивишся??! Хто був на території мого будинку?! Зараз же відповідай!
Я не чула що відповідає Роман, але бачила як змінюються емоції на обличчі Андрія Олеговича. Він вислухав охоронця, сказав в кінці «Добре» і поклав слухавку.
— Ну що там? — запитала я.
— Доню, не хвилюйся, цього більше не повториться. Де ти плануєш ночувати сьогодні? — свекор поводив себе так, наче нічого не відбулося, але я помітила, щось його гризе з середини.
— Думаю, знайду іншу кімнату, наприклад... — я не встигла договорити, Андрій Олегович перебив мене.
— Повертайся до чоловіка, — спокійно сказав він — Я не знаю, що у вас там сталося, але досить вже. Іди у вашу спальню.
Я мовчки дивилася на свекра і думала як мені вчинити далі. Він був абсолютно спокійним, але щось мені підказувало, що варто прислухатися до його слів. От я і прислухалася. Підійшла до шафи, взяла все необхідне, і попрямувала до спальні чоловіка.
Не дуже хотілося сюди повертатися, але не можу ж я вічно спати окремо. Ох-х, мамо, як же я тебе сильно люблю. Я ввійшла в твоє положення, але чому ти не входиш в моє? Чому саме Сергій? Та і взагалі, мені без чоловіка жилося б дуже добре. Для чого тобі цей шлюб? Так. Це я тільки у своїх думках можу сказати. При розмові з мамою на таке язик не повернеться. Вона дала мені все. Якщо я взагалі не планувала виходити заміж, то можна виконати її прохання. Мені ж і так всеодно на шлюб, а то хоча б мама буде щаслива. Але хто ж знав, що заміжжя вийде мені таким боком? 
Я сіла на наше з Сергієм ліжко і обдумувала свій щасливий шлюб.
Незабаром, я почула, як обережно відкриваються двері і перше, що побачила — це величезний букет червоних троянд. Потім показався і Сергій. Чоловік підійшов до мене і став на одне коліно.
— Мілано, я знаю, що недостойний цього, але від щирого серця прошу вибачення за те, що робив тобі боляче, — чи може мені здалося, але в Сергія виступали сльози — Я стаю звірем, коли ревную, або коли злий. Ти потрапила під гарячу руку і ні в чому не винна. Обіцяю, що більше цього не повториться. Прийми цей букет в знак примирення.
Сергій дивився на мене очима, повних надії. А я сиділа і не вірила тому, що почула. Невже це Сергій? І що мені йому сказати? Так, думаємо тверезо. Кожен заслуговує на другий шанс, як би там не було. Тому...
— Добре, я сподіваюся, це було останній раз, — твердо відповіла я.
Сергій підвівся і ніжно поцілував мене в щоку.
— Мілано, я обіцяю, що ти в мені не розчаруєшся.
Я мовчки взяла квіти і поставила їх у воду. Все ще зла на Сергія, я старалася з ним занадто багато не спілкуватися. Потрібно звикнути до нього. Він щось бубонів про свої робочі справи, але я пропускала все повз вуха, лише час від часу щось мугикала. Коли Сергій пішов в душ до мене постукав наш дворецький Анатолій. Це чоловік тридцяти років. Один з небагатьох, до яких я відчуваю симпатію в цьому будинку. Він добрий до мене із перших хвилин мого перебування в цьому домі. Відповідальний та акуратний. Його густе чорне волосся завжди причесане, одяг виглажений і доглянутий, та й сам чоловік у хорошій формі.
— Пані Мілано, вам прийшов лист, — повідомив він.
— Так пізно? — я встала з дивану і відклала книгу, що читала — Від кого лист?
Анатолій легенько кашлянув, і зробив голос тихішим:
— Від пана Владислава Вільямса. Я швиденько взяла лист і заховала в кишеню. 
— Дуже добре, що Сергій зараз в душі. Молодець, що скористався інтуїцією і приніс лист саме в цей момент. Дякую, можеш іти.
Анатолій посміхнувся і покинув кімнату.
Цікаво, що він хоче. Ох, точно. Влад же говорив з приводу спільного проєкту. Можливо лист саме про це. Я розгорнула конверт і почала читати:

Шановна пані Мілано!
Я вдячний, що Ви погодились на мою пропозицію. Хочу обговорити з Вами деталі за чашкою англійського чаю у мене вдома. Окрім цього, я маю дещо приємне для Вас. Запевняю, це принесе Вам задоволення. Але дозвольте доки залишити це в секреті. Якщо вшануєте своєю присутністю, то про все дізнаєтеся.

P.S. Якщо не прийдете, я все зрозумію.

Внизу вказано адресу і час зустрічі, а також «З повагою, Владислав Вільямс».
Оце так. Ніколи не отримувала листів, якщо чесно. Та ще й такого характеру. Дивно в наш час отримувати листи, але це принесло мені приємні емоції. З цим добре, але що ж мені йому відповісти? Як би там не було, але ходити в дім до майже незнайомого чоловіка це трохи... нерозумно. Тим більше, мене можуть не так зрозуміти. Гаразд, подумаю над цим завтра, бо зараз я просто падаю з ніг. У мене буде час подумати, адже зустріч призначено у другій половині дня.
Вранці, я прокинулася, а Сергія ніде не було. Ще рано, сніданок через двадцять хвилин. Він, зазвичай, не рання пташка. Дивно. Я зібралася і спустилася на сніданок. За столом були вже всі. Навіть більше. Якийсь геть незнайомий молодий чоловік сидів за столом, поклавши одну ногу перпендикулярно іншій. Його чорне волосся, що діставало до підборіддя, блистіло під променями сонця, крізь акуратну щетину вилнілася посмішка. Шкіряна куртка обтягувала мускули. Чому він в куртці, до речі? Спека надворі. Можливо він мотоцикліст..?
Я зупинилася біля столу. Всі помітили величезні знаки питання в моїх очах.
— Мілано, це двоюрідний брат Сергія, Артур, — розпочала моя свекруха, Любов Василівна — Ти певно, з ним ніколи не бачилася.
Артур оглянув мене з ніг до голови, а потім різко відвівся. Став біля мене і взяв за руку, підносячи їх до вуст:
— Радий знайомству, Мілано, — поцілувавши руку, Артур провів мене до місця біля Сергія.  
Я весь цей час мовчала. Спросоння якось не сприймаю нові знайомства.
— Я чув у вас нападають на жінок і дівчат? — розпочав Артур закинувши собі в рота маслину — Навіть ви постраждали, пані, мені шкода, — він шанобливо подивився на мою маму.
— Так, нажаль, — відказала мама. Сергій трохи поперхнувся і запив це чаєм.
— Взяти хоча б недавній випадок на вечірці, здається позавчора, — продовжував Артур.
— Позавчора? На вечірці? — поцікавилася я — А що сталося?
Артур повернувся до мене всім корпусом і відповів на моє запитання:
— Вчора десь у місті відбулася вечірка, на ній були присутні компанія дівчат і якісь хлопці. Наскільки я зрозумів, ці хлопчаки для них були не знайомі. Все б нормально, якби дівчата вранці не прокинулися без волосся. Абсолютно всі. І хлопці десь зникли.
— Хіба вони не запам'ятали їхніх облич? — здивувалася я — Та і взагалі, як можна розважатися з незнайомцями?
— Це називається легковажність, — відповів Артур, я помітила як його погляд сповзав з моїх очей, нижче шиї — Але не варто перейматися, — він знову подивився мені і очі — Я впевнений, що злодіїв скоро знайдуть, вони доволі необачні. Не бійся, Мілано, у тебе надійна охорона, — Артур підмигнув мені і закинув собі в рот ще одну маслину. Схоже, це не залишилося поза увагою Сергія.
— Брате, ти надовго до нас? — запитав він.— Мене запросив дядько, — трохи з набитим ротом відповів Артур. Він випромінював посмішку очима і кивнув на мого свекра — Тому я у вас надовго. 
— Так, Артур трохи погостює у нас, — підтвердив Андрій Олегович — Його креатив нам не завадить. Компанія потребує новизни. А від тебе, Сергію, в цьому плані толку мало.
Я помітила, як сильно мій чоловік стиснув виделку в руці, але при цьому старався зберігати спокій.
— На який проміжок часу, розтягується термін «трохи погостює»? — ледь не крізь зуби видавив він.
— Синку, — втрутилась моя свекруха — Твій брат пробуде у нас всього місяць-два. Чому ти задаєш такі питання? У вас з ним чудові стосунки.
— Здається, я зрозумів — Артур самовдоволено посміхнувся і відкинувся на спинку стільця — Ти боїшся за Мілану? Я знаю, який ти ревнивий, вже мав невеликий досвід, але не переймайся. Твоя дружина неперевершена, але невже я схожий на критина, щоб руйнувати люблячу пару?
— Я не хочу, щоб під час твого перебування тут ви багато спілкувалися, — заявив Сергій. Мене це вже дістало! Теж мені! Як можна на рівному місці зачепити таку тему?
— Вибачте, а нічого, що я тут і все це чую?! — я поклала обидві долоні на стіл, але вийшло так, що я з невдоволенням стукнула по столу.
— Мілано, що ти собі дозволяєш? — втрутилася моя мама — За столом присутні батьки твого чоловіка! Перепроси!
Чесно кажучи, з докором на мене в той момент дивилася тільки мама. Свекор із свекрухою навпаки, дивилися не на мене, а на Сергія. Чоловік мій, здається, нікого не бачив, крім Артура. От Артур...
— Мілано, вибач, це все я винен, не подумав про реакцію Сергія, — вибачився він — Мій брат занадто ревнивий, я це знаю. Не варто було провокувати його своїм... Не важливо.  Перепрошую.
Я подивилася на Сергія, очікуючи, що він теж щось захоче сказати, але цей ревнивець в упор дивився на брата і не помічав мене. Мені стало не по собі.
— Вибачте, я мабуть поїду в свою парфумерню, — я підвелася, але Сергій сильно схопив мене за руку і все ще дивлячись на брата, процідив:
—Ти нікуди не підеш! Сідай! 
Думаю, якби ми були з ним зараз вдвох, а я йому сказала, що коритися не збираюся, то Сергій вдарив би мене, навіть не задумуючись. Це чоловік, який вчора вибачався. Але ми зараз не вдвох, тому наврядчи він на це наважиться. Я звільнила свою руку і пішла. Як же мене дратують ревнивці! Не знаю, може це тому, що я просто їх не розумію? Справа в тому, що я навіть не знаю, ревнива я, чи ні. Я ніколи нікого не кохала, тому не знаю як це ревнувати. І наврядчи дізнаюсь. 
Добре, треба просто забути цю ситуацію і йти в магазин. Потрібно Владу створити парфуми. Хоча, якщо Артур буде жити у нас, мені здається, що подібні ситуації ще чекають на мене у великих дозах.
Я прийшла в магазин і виявилося, що прибули три кандидати на посаду охоронця. Зовсім забула, що подавала оголошення! Ну що ж, подивимося, хто тут у нас. 
Лара зробила мені каву і я розпочала співбесіду з першим кандидатом. Задала йому основні питання, які мене цікавили і можу сказати, що я задоволена і його відповідями, і резюме. Це був молодий хлопець на ім'я Максим, з атлетичною фігурою, коротким каштановим волоссям і свіило-блакитними очима. Я сказала йому, що він підходить на посаду, але потрібно поговорити і з іншими кандидатами. Він підвівся і сказав:
— Запевняю вас, зі мною ви будете в повній безпеці. Можливо навіть, пізнаєте щось нове, — Макс так дивно посміхнувся, що у мене ледь не почало сіпатися око. Я подякувала йому і покликала наступного.
Два інших хлопця справили на мене різне враження. Ярослав позитивне, а Юра не те, що негативне... просто огидне! У нього дуже приваблива зовнішність, але поведінка настільки некультурна, невихована, що я ледве стрималася, щоб не виштовхати його з кабінету. Словом, на роботу я взяла Макса і Ярослава, чому була дуже рада, адже магазин дійсно потребував хорошої охорони.
Після насиченої співбесіди з хлопцями, я взялася за парфуми для Влада. Сьогодні щось взагалі не мій день. Запахи виходили неприємні або якісь вульгарні. Зовсім не натура Владислава. Мені так хочеться зробити щось прекрасне для нього, щоб він пишався, що носить мої парфуми, але нічого не виходило. Під час захопливого процесу створення гідного аромату, до лабораторії зайшла Лара.
— Мілано, до нас прийшла якась вишукана дама, яка роздратувала мене майже тієї ж хвилини, коли переступила поріг магазину! Я хотіла їй щось підказати, порадити, а вона стала на своєму і хоче бачити виробника парфумів.
Мене дуже рідко просять вийти і допомоги з парфумами. Це повинен бути якийсь дуже важкий клієнт, який ніяк не може визначитися. Я вийшла з лабораторії і з цікавістю попрямувала в головний зал магазину. Лара провела мене до жінки, яка стояла до нас спиною і розглядала одну з вітрин.
— Добрий день, чим можу допомогти? — ввічливо поцікавилася я.
Жінка обернулася і натягнула посмішку. Ці губи, нафарбовані бордовою помадою і погляд гієни видалися дуже знайомими. 
— Добрий день, Мілано, сподіваюся, ви мені допоможете, — єхидно мовила вона.
— Наталі, — я ковтнула слину але продовжувала мило посміхатися — Що привело вас до моєї крамниці?
Жінка почала проходити мимо вітрин, оглядаючи різні флакончики.
— Я шукаю вишуканий аромат для себе, — протяжно говорила вона — Хочу, щоб він був такий самий розкішний, як і я. Зауважте, що запахи, які містять хоча б елементи цитрусових фруктів, відразу виключаються. У мене алергія.
Ох, здається мені, що не просто так ця жінка заявилася сюди. Але я так і не дізнаюся, що їй треба, якщо не продовжу вести з нею діалог. Ну що ж, подивимось.
— Моя минула колекція і досі має захмарний успіх, — я підійшла до величезної вітрини з новими парфумами і дістала звідти два аромати — Це запах французьких квітів. Спробуйте, думаю ви будете в захваті. А цей запах називається «Королева балу», загадковий, інтригуючий, його хочеться вдихати і насолоджуватися ним. 
Наталі взяла спочатку один флакончик, потім інший. Оцінила аромати.
— Хм... — задумалася вона — Ви майстер своєї справи. Дійсно, пахне розкішшю. Мені підходить. Не дивно, що така талановита дівчина пізнала весь присмак слави, — Наталі відірвала свою увагу від парфумів і повністю переключила її на мене — У вас розкішне життя. Успіх, вишуканий будинок, хороший чоловік. Чоловік, якого ви, до речі, не цінуєте. Вам потрібно більше часу проводити з ним, бо ви щось починаєте забувати про нього і перемикаєтесь на інших.
Та-ак, треба тримати себе в руках. Вона зараз мене провокує. Не хотілося б втратити контроль, до того ж, ми не самі в магазині, тут ще купа клієнтів.
— Наталі, я думаю, вам не повинно бути ніякого діла, до мого сімейного життя — спокійно відмовила я.
Жінка зробила впевнений крок мені на зустріч.
— До вашого сімейного життя мені не було ніякого діла. Рівно до того моменту, доки ви не почали ставити під загрозу моє сімейне життя, — у її погляді було щось погрозливе, але я всіма силами старалася не піддаватися на провокацію.
— Яким чином я впливаю на ваше сімейне життя? 
— Вже п'ять років я спілкуюся з Владом, у нас майже романтичні стосунки. Залишився малесенький крок і ми будемо щасливі. Я не хочу, щоб такі як ти забирали у мене те, до чого я так довго йшла!
На нас вже почали дивитися люди. Треба терміново випровадити цю божевільну, доки вона не зруйнувала мою репутацію.
— Наталі, у мене немає нічого спільного з Владом, крім ділових стосунків. Будьте спокійні, можете будувати своє щастя далі. У мене є чоловік, якого я дуже люблю, а ходити на ліво не в моєму стилі.
Жінка оглянула приміщення, подивилася на людей, а потім підійшла до мене ще ближче і ледь не пошепки сказала:
— Якщо я побачу, що ти кажеш неправду, то постраждають не тільки вікна в твоїй кімнаті. А ще я чула, що в твоїй сім'ї є жертва злодія, який краде чуже волосся. Можливо наступного разу ти отримаєш не тільки попередження, у вигляді невеликого пасма.
От вже ж змія! Її єхидна традиційна посмішка в кінці мене добила! Це через неї мені довелося перейти назад до Сергія! Це вона мене злякала так, що нерви цілий вечір не могли заспокоїтися! Останню поділку на шкалі терпіння вичерпано, я більше себе не контролюю! Огледівши вітрини поруч, я помітила полицю з колекцією «Тропічний вирій». Хтось там говорив, що має алергію на цитрусові? Елементи таких фруктів є важливими компонентами парфумів з даної колекції. Я взяла флакон з полиці, зняла кришку і виплеснула парфум прямо в обличчя Наталі.
— А-а-а-а!!! — заволала вона — Запах апельсину!!! Я тебе попереджала... Попереджала про алергію!!! Ти за це заплатиш! — Наталі вибігла з магазину як ошпарена, по дорозі намагаючись витерти обличчя серветкою.
По всій залі запала тиша. Клієнти мовчки дивилися на мене і лише кліпали очима. Стало трохи некомфортно, але вона на це заслужила! Наталі отримала б від мене схожу відповідь ще раніше, якби ми були десь на одинці. Єдине, що мене зупиняло — це чистота моєї репутації. Але що вже вдієш. 
— Перепрошую, — з цими словами я, гордо піднявши голову, покинула залу і пішла до себе.
Коли я зайшла до свого кабінету, слідом вбігла Лара.
— Мілано, хто це був? Що вона тобі сказала в кінці? — подруга була такою стривоженою, складалося враження, ніби після цього випадку в магазині почався бунт від покупців.
— Це якась ненормальна, закохана у Влада. Вона думає, що я хочу його у неї відібрати! Що за маячня?! — емоції всередині мене були настільки сильними, що хотілося руйнувати абсолютно все навколо себе.
— Але ж ти заміжня та й звідки у неї такі припущення?
Я вперлася руками об стіл.
— Вони з Владом були у нас на прийомі і я з ним станцювала один танець! А ще ця Наталі розбила вікно у моїй кімнаті і підклала на ліжко пасмо волосся! 
— Ого... — Лара аж зацокотіла зубами — Стій, підклала волосся? Чого б це?
— Вона щось говорила, що якщо я продовжу так спілкуватися з Владом, то можу теж стати жертвою того маніяка.
— То може вона і є та, хто цим займається?
— Я теж про це подумала, Ларо! — різко видихнувши я сіла в своє крісло — Треба все з'ясувати. Якщо я дізнаюся, що це вона нашкодила моїй матері, я її не тільки в цитрусових парфумах викупаю! Їй буде набагато гірше!
— Сказати Максу, щоб не пускав її?
— Ні. Нехай приходить. Це буде цікаво. Мені потрібно вивести її на чисту воду.
Я підвелася і пішла до серванту. Там стояла пляшка хорошого італійського вина. Хочу якось розслабитися після такого важкого клієнта.
— Ти ж казала, що Влад запрошував тебе сьогодні — нагадала Лара.
Я завмерла з пляшкою в руках. Точно. Зовсім забула про це запрошення. У мене ще є час, але їхати чи ні? Влад запросив до себе додому, але я його погано знаю. Та й не хотілося б нариватися на неприємності. Мене можуть не так зрозуміти, особливо якщо дізнається Сергій або мама. Скандалу не уникнути. Та з іншого боку, Влад зробив дуже непогану пропозицію щодо партнерства. Хм...
— То ти поїдеш до Влада? — перепитала Лара — Ти вранці мені сказала, що подумаєш над цим. Подумала? 
— Так, — я невпевнено поставила пляшку з вином назад — Так, я мабуть поїду. 
— Впевнена?
— Думаю так. Точніше... сподіваюся, що це не буде помилкою.
Час минав непомітно і щоб не запізнитися я виїхала трохи раніше. Люблю пунктуальних людей і сама така. Я ввімкнула карту для того, щоб знайти будинок Влада. Він був не близько, але і не занадто далеко.
Коли я прибула на місце, то мені ледь не довелося підбирати свою щелепу десь під сидінням авто. Такого будинку я ще ніде не бачила! Це був особняк в англійському стилі, стіни якого були з сірого каменю і здавалося із стародавніми нотками. Схоже, що Влад консерватор. Я вийшла з машини і помітила, що господар будинку вже чекає на мене прямо з порогу, як завжди в своєму стилі — у стриманому але водночас вишуканому костюмі. Так приємно. 
Владислав вийшов мені на зустріч, привітно посміхаючись.
— Я радий, що ви прийняли моє запрошення, — він взяв мою руку і поцілував її, довго затримуючи на мені свій погляд.
— Сподіваюся, я не пошкодую про це, — мене трохи кинуло в жар. Я не думала, що погоджусь на таке.
— Ні в якому разі. Прошу, — Влад запросив мене всередину. Опинившись в оселі, я просто не змогла стримати емоцій:
— Ти цей будинок з самої Англії привіз? Надзвичайний англійський стиль! Влад посміхнувся.
— З самої Англії тут лише більшість меблів та предметів декору. 
— Ой... — я щойно усвідомила, що назвала Влада на «ти» — Вибачте, Владе, я...
— Мені сподобалося, — чоловік так тепло всміхнувся, що моє серце почало битися частіше — Якщо бажаєте, можемо спілкуватися так.
— Було б непогано. Мені так набагато комфортніше.
— Ну що ж, тоді, Мілано, запрошую тебе на англійський чай. Я сам його заварив, — господар будинку провів мене до столу, де вже було все для чаювання. Влад по-джентельменськи допоміг мені сісти і почав наливати чай. У мене було таке враження, що я прийшла не на ділову зустріч, а в гості до свого родича. У його домі відсутня холостяцька атмосфера. Оселя гріє комфортом і затишком. Я тут перший раз, а здавалося, що прийшла додому. Так, стоп. Не потрібно так думати. Я прийшла обговорити наше партнерство. Як тільки все буде зроблено, я піду звідси.
— Сподіваюся, ти не забув, що я прийшла обговорити проєкт? — нагадала я.
— Звичайно не забув. Я навіть підготував папери, в яких розписані всі деталі і умови — Влад закінчив наливати чай і сів навпроти мене.
— Так швидко?
— А що тебе дивує? Я відповідально відношусь до всього, тим паче до своїх проєктів, — Влад безтурботно взяв чашку чаю і зробив ковток.
— Просто... Мені на хвилину здалося, що ця ідея з'явилася у тебе раптово.
Влад трохи здивовано подивився на мене, а потім спокійно сказав:
— Ти права. Я хотів продовжити мати справу з тобою, тому швидко придумав спосіб. Але тобі ж сподобалася ідея, правда? Думаю, у нас все вийде.
Зазвичай, я рада, коли маю рацію. Але в даному випадку все навпаки. Що цей чоловік, який раптово з'явився у моєму житті, хоче від мене?
— Владе, чого ти добиваєшся? Навіщо тобі це?
— Я думаю ти дізнаєшся, — посміхнувся він — Але ще не скоро. Поки що до цього готовий тільки я.
Влад помітив мій насторожений і в той же час, розгублений погляд, тому вирішив перейти до справи.
— Отже, Мілано, наш проєкт полягає у створенні суконь, до кожної з яких ти підбереш особливий аромат. Зараз середина літа, як вважаєш, краще випустити колекцію до кінця літа чи виділити більше часу і зробити це осіннім проєктом?
— Я думаю, краще встигнути до кінця літа. Будемо наполегливо працювати.
— Не шукаєш легких шляхів? Добре. Я сам такий, тому повністю підтримую.
Ми повністю перемкнулися на ділову розмову. Влад пропонував чудові ідеї, які мені дуже сподобалися. Багато в чому у нас сходилися погляди, що не могло не тішити. І от, коли ми вже все обговорили і я збиралася прощатися...
— Мілано, я ж сподіваюся ти нікуди не поспішаєш? 
— Ем-м, взагалі-то, я збиралася йти, — для того, щоб скласти враження людини, яка має купу справ, я почала вставати з-за столу. Влад зробив те саме і в якусь мить опинився прямо біля мене.
— Якщо у тебе немає ніяких справ, чи не хотіла б ти провести час разом? У мене є дещо, що тобі точно сподобається, — погляд Влада твердо вперся мені в очі. Він притягував мене наче гіпнозом, а глибокий голос додавав емоцій. Але я швидко прийшла до тями. Не люблю такі ситуації, де доводиться коритися. Єдина людина, яка може чекати від мене абсолютної слухняності — це моя мама. Чоловіча харизма, далеко не те, чому можна довіряти.
— Владе, мені справді час йти, у мене важлива зустріч, — я старалася суворо подивитися йому в очі, але він не купився на це.
— У тебе немає ніякої зустрічі. За всю нашу бесіду ти жодного разу не глянула на годинник, а значить, ти нікуди не поспішаєш і не слідкуєш за часом.
Зізнатися чесно, я вражена такою уважністю і проникливістю.
— Добре, я хочу піти, тому що починаю себе почувати некомфортно, — зізналася я — Справа в тому, що я не дуже довіряю людям, особливо чоловікам. І той факт, що я буду проводити з тобою час, будучи заміжжю, мене гризе, — сказала це на одному диханні. Так, мені здається, що викласти все в лоб і є кращим виходом із ситуації.
— Я зрозумів, — кивнув Влад — Але дозволь мені хоча б один раз, спробувати розтопити твоє крижане серце і зробити дещо приємне. Обіцяю, ніхто про це не дізнається.
Що може статися, якщо я залишусь? Цікаво, що ж він хоче..? Якщо мені не сподобається, я в будь-який, час можу піти і він мене зрозуміє. А якщо це якась пастка? Про це дізнається Сергій, а потім мама... Будуть для мене неприємності. Але... Ну добре.
— Я точно не матиму поганих наслідків? — запитала я. Влад тепло посміхнувся у відповідь.
— Довірся мені, — чоловік підійшов до невеликого комоду і дістав з нього якусь червону хустку з золотистими візерунками. Він підійшов до мене і запитав:
— Ти не проти, якщо я зав'яжу тобі очі?
Я зробила крок назад. Початок не дуже. 
— В-владе, я щось не впевнена... — я відступила ще на півкроку.
— Бачиш ту зброю? — Влад вказав на стіну де висіла велика рушниця. Схоже, вона якась старовинна, але я в цьому нічого не тямлю — Можеш взяти її і вистрелити в будь-яку частину мого тіла, якщо я ображу тебе. Довірся мені, Мілано, я запевняю, що через три хвилини ти будеш в захваті від того, що відбувається.
Нервово видихнувши, я обернулась до нього спиною, дозволивши зав'язати очі. Влад підійшов до мене і ледь торкаючись своїм торсом до моєї спини почав обережно зав'язувати мені очі. Я відчувала його дихання у себе на шиї, від нього чомусь всередині все здригалося. Що це? Чому я на це так реагую? Так, все добре, це просто невеликий страх.
— Тепер прошу зі мною, — Влад стояв з-заду, але таке враження, що ці слова він прошепотів прямо біля мого вуха. Він взяв мене за руку і помалу провів будинком. Я відчувала, як трепетно він відноситься до мене. Таке враження, що я кришталева ваза в його руках, яку він боїться розбити. Я боялася, що він буде користуватися тим, що я нічого зараз не бачу і підтримуватиме мене за все, що завгодно, під приводом того, щоб я не впала. Але Влад тримав мене тільки за руку, іноді брав за плечі, щоб змінити напрямок ходи. Та і взагалі, він старався не робити нічого такого, що принесе мені дискомфорт, з розумінням ставився до всього.
Я відчула, як Влад відчинив двері і повіяло свіжим повітрям. Здається, він привів мене на задній двір. Ще декілька кроків і ми зупинилися. 
— От і прийшли, — Влад так само обережно зняв пов'язку і я побачила куди він мене привів. Чомусь до горла підступив клубок, а я нічого не могла з цим зробити. Я побачила перед собою лук і стріли, а трохи далі — мішені. Я обернулася до Влада, який бачив, що все-таки йому вдалося викликати у мене сильні емоції.
— Владе... Я... Я навіть не знаю, що сказати... Це ж моя дитяча мрія... — мене надзвичайно розчулив цей вчинок. Зараз є серйозна перспектива того, що клубок в горлі перетвориться в сльози. Потрібно терміново це подавити в собі. Я не показую своїх сліз, навіть якщо це сльози радості.
— Я радий, що ти в захваті, — посміхався Влад — Коли ти сказала про лук, я відразу захотів здійснити твою дитячу мрію. Зараз вибір за тобою. Якщо хочеш, я можу тебе навчити, якщо ні, я зрозумію і можеш із спокійною душею піти у своїх справах.
Я дивилася то на Влада, то на мішені і лук. Вибачте, але як тут відмовити? Я ще не переросла цю дитячу мрію, тому просто злочин не скористатися можливістю.
— Звичайно, я залишуся, — посміхнулася я — Покажеш мені як стріляєш? Я дуже хочу подивитись, як ти це робиш.
Влад взяв лук і стріли, зарядив зброю, обрав одну з мішеней і вистрелив. Ого, він влучив в центр! Це було так швидко і легко, що мені захотілося скоріше спробувати самій.
— Тепер ти, — Влад простягнув мені лук, я завзято перейняла його в свої руки.
— Це важко? Які можуть бути помилки? — поцікавилася я.
— Насправді, тут немає нічого важкого. Візьми це, — чоловік дав мені рукавички, які я відразу одягла — Якщо я приноситиму тобі незручності, скажи мені про це, я хочу, щоб ти почувала себе максимально комфортно, — Влад взяв стрілу і підійшов з-заду. Цього разу, він стояв ще ближче, ніж тоді, коли зав'язував мені очі. Я відчувала як поривчасто торкаюсь спиною і плечима до його торсу і рук, а ще знову це дихання мені в шию... Я нервово ковтнула слину, але ніяких зауважень Владу не сказала. Зараз для мене важливо влучити в ціль.
Владислав взяв мою ліву руку і тримав разом зі мною лук, а в праву поклав мені стрілу.
— Постав ноги на ширині плечей, — вказав він і разом зі мною правою рукою зарядив лук — На луках є спеціальна поличка для стріли і мітка, яка показує положення стріли, — Влад почав своєю рукою проводити мою по тятиві лука — Якщо дистанція, на яку ти будеш стріляти, близько, то опускай руку нижче, якщо дистанція далеко, навпаки, піднімай. Добре, тепер витягни ліву руку і трохи опусти її... Та-ак... — я старалася робити все, як мені говорив Влад, але схибити було важко, так як він мені у всьому допомагав — Хвостовик стріли повинен бути навпроти ока. Тепер правою рукою натягуй тятиву... Молодець — так, хвалив Влад мене, але натягував тятиву він разом зі мною — Приклади праву руку під вилицю. Зроби це щільно, ти повинна побачити хвостовик і наконечник стріли. Цілься, наведи наконечник на мішень. Можеш стріляти.
Я відпустила стрілу і... о-о-о! Я потрапила в мішень! Не в десяточку, звичайно, але на відміну від того, як ми заряджали лук, цілилася я повністю сама! І уявіть, я влучила в мішень! 
— Ура-а! — я підстрибнула на місці... а потім піддалася емоціям і міцно обійняла Влада — У мене вийшло! 
Чоловік обійняв мене у відповідь і похвалив. В той момент, мені раптово стало соромно за те, що я не стримала своїх емоцій... Я думаю, вибачатися не варто, просто зроблю вигляд, що нічого не сталося.
— Я хочу ще, — заявила я. Влад подав мені стрілу — Тільки цього разу, я все зроблю сама.
— Будь ласка, — чоловік з розумінням відступив назад, даючи мені простір.
Я постаралася відтворити все, що ми робили з Владом і я знову потрапила в мішень! До центру мені ще далеко, але я хоча б потрапила в коло. Далі, я так захопилася, що Влад лише подавав мені стріли.
— Не хочеш тепер постріляти разом? Ти швидко вчишся, я думаю скоро будеш дуже влучною.
— Дякую, — посміхнулася я — Звичайно, давай постріляємо разом.
Влад взяв для себе ще один лук і ми почали стрільбу. Під час цього процесу ми ще встигали поговорити на різні теми. Виявилося, у нас з Владом схожі смаки, стосовно деяких речей. Приємно знайти того, хто мене розуміє. 
Наша стрільба затягнулася до заходу сонця, Владу довелося ввімкнути додаткове світло, щоб можна було добре розгледіти мішені. Ми так чудово проводили час, що я навіть не відразу помітила, як мені намагалася додзвонитися Лара. А коли я взяла слухавку, то почула її переляканий голос.
— Нарешті! Мілано, допоможи! Прошу не питай нічого, просто врятуй мене!
— Стоп, не хвилюйся. Зроби глибокий вдих, потім видихни і розкажи, що сталося.
Лара виконала моє прохання, яке не дуже допомогло, але вона тепер хоча б говорила по суті:
— Я приїхала до Руслана... Ну, того комунікабельного, пам'ятаєш? Ми з ним вечеряли, а потім я помітила, що він намагався вдарити мене з-заду по голові стільцем... Я просто вчасно обернулася, Мілано! З переляку я забігла у ванну кімнату і замкнулася тут. Він намагався відкрити двері, але вже хвилини дві я його чомусь не чую... Мені страшно, допоможи! Я надіслала тобі геолокацію.
— Зараз же їду до тебе! — я швидко поклала слухавку і обернулася до Влада — Вибач, мені терміново потрібно їхати.
— Щось сталося? 
— Так... Не питай нічого... Я дуже тобі вдячна за цей день, ти подарував багато радості... Але мені потрібно йти, — я говорила поспішно, та намагалася, щоб це виглядало тактовно.
— Тобі потрібна моя допомога?
О, ні. Не вистачало ще вплутувати Влада в це, він і так вже один раз мене врятував.
— Дякую, я думаю впораюся сама. На все добре.
Не втрачаючи ні хвилини, я рушила до авто, подивилася на адресу, яку прислала мені подруга і поїхала їй на поміч. Я старалася не думати про погане, тому відчувала себе спокійно. Взагалі, мене важко вибити з колії, я в будь-якому випадку стараюся не втрачати контроль. Але, зізнатися чесно, в таку ситуацію я ще не потрапляла.
Прибувши на місце, яке вказала Лара, я швидко вибігла з машини і побігла далі. Руслан жив у квартирі, на п'ятому поверсі, як назло ще й ліфт не працює!  
Я швидко піднялася на потрібний поверх і подзвонила в квартиру. Вже задихалася, але не звертала на це уваги. Єдине, що мене зараз бентежить, це відчуття того, що за мною зараз хтось слідкує. Але я дивилася на двері і почала в них стукати, чекаючи на відповідь. 
Нарешті, Руслан відкрив двері.
— Ти Руслан? — відразу запитала я.
— Так, — молодий хлопець обперся рукою об двері і посміхнувся мені. Він був худий, але з атлетичною фігурою. Його непричесане світле волосся справляло враження недоглянуої людини. 
— Де Лара?! — закричала я. Хлопець здивувався і перепитав:
— Лара? Яка Лара? Хто це? 
— Не бреши мені! — я відштовхнула Руслана, він відкинувся назад. Це було якось підозріло, чи то я така сильна, чи то він мені піддався. Я зайшла всередину квартири, старалася обшукати все.
— Ларо! Ларо, де ти?!
Я обернулася, щоб подивитися де цей хлопець. Але варто було подивитися мені назад, як наступний епізод мого життя промайнув однією миттю. Я побачила, Руслана з дерев'яною табуреткою в руках. Звичайно, я здогадалася, що він хоче мене нею вдарити! Я не знайшла іншого виходу, як побігти в іншу сторону. Але повернутися до нього спиною було величезною помилкою! За мить я відчула сильний біль в області потилиці... Різко потемніло в очах... Я втратила контроль... Останнє, що я відчула, це падіння на підлогу...