Глава 4

Я тримала в руках свою записку і перечитувала її знову і знову. «Будеш розслідувати ситуацію — опинишся на місці жертви». Серйозно? Хто це міг прислати? Чесно, мене дивує не сам вчинок. Мене дивує таке питання: невже відправник і справді думав, що зможе відлякати мене? Не хочеться якось голосно сміятися на такому заході, дивлячись на шматок паперу, але всередині я просто регочу з цього.  Доки я читала, офіціант кудись подівся. Обличчя я, звичайно не запам'ятала. Ну нічого.
Дякую за попередження, найму собі охоронця. Я склала папірець декілька разів і запихнула собі в груди.  Потрібно зайнятися чимось корисним... Що я там напланувала на найближчий час? Здається, я хотіла більше дізнатися про Влада. Ох, де він взявся із своїм персональним парфумом? Що ж, я мушу довести це до кінця. Не хочу опускати свій професійний авторитет, перш за все, в своїх очах. 
Я помітила Влада, який розмовляв з якоюсь дамою, тримаючи бокал червоного вина. Це справді «дама», вона така витончена і у мене навіть склалося враження, що це якась родичка Влада. Вони схожі, неначе з одного світу. Ця молода жінка мала чорне, як вугілля, волосся, трохи бліду шкіру і струнку фігуру. Її губи покриті темно-червоною помадою, а сукня майже такого ж відтінку, трохи спадала шлейфом. Доведеться перервати їхню бесіду. 
Я обережно підійшла до них, вибачилась і звернулася до об'єкта своїх намірів.
— Владиславе, можна вас на декілька слів? — я навіть посміхнулася. Не знаю чому, але мене ця жінка трохи напружує. Щось мені підказує, що вони все ж не родичі.
— Якщо пані Мілана бажає, то можна — за наше коротке знайомство, я жодного разу не бачила таких вогнів в його очах — Наталі, перепрошую, у мене важлива розмова з пані.
Наталі оглянула мене з ніг до голови так, неначе я шматок лайна. Останній раз я такий погляд на собі відчувала ще в школі, коли деякі вчителі зневажали мене, наклавши кліше розбалуваної багатійки. 
Я невимушено зробила крок в сторону Наталі. Він ніс в собі якийсь погрозливий тон. Жінка трохи закинула голову і ще з більшою зневагою оглянула мене. Я точно відчула, як між нами стоїть стовп негативу. Давно такого не відчувала. 
Влад помітив нашу неприязнь, тому підійшов до Наталі і делікатно взяв її за плече.
— Це справді важливо, не треба ускладнювати, — він говорив спокійно, але складалося враження, що Влад прошепотів ці слова. 
— Ви, пані, здається дружина Сергія? — запитала Наталі оглядаючи прикрасу на моїй шиї — Він про вас розповідав. Парфуми виготовляєте? Дивлячись на вас і не скажеш, що ви займаєтеся якоюсь справою. Складається враження, що ви створені для того, щоб лежати на дивані, пити вино і вижимати із свого чоловіка всі соки. До того ж, для більшого задоволення знайти ще когось на стороні, — жінка натягнула єхидну посмішку. У мене зараз в голові стільки лайки! Хто це взагалі? І що вона тут робить? Чому з першої зустрічі вирішила якось образити мене? Я повторила її жест — коротким впевненим рухом трохи закинула голову і дивлячись їй в очі сказала:
— Але я не така, як бачите. Я успішна, вихована і щаслива людина. А ви, схоже, ходите на чужі прийоми, щоб спробувати самоствердитися за чийсь рахунок перед присутніми? Зі мною це не пройде. Ви маєте розкішний і витончений вигляд, але тільки-но починаєте демонструвати свої розумові здібності, самі себе змішуєте з брудом.
За спиною почулися короткі насмішки — це деякі присутні зацікавились нашою розмовою і почали ледь не тицяти пальцем у Наталі. Жінка трохи розгубилася. Схоже, її вивели з колії насмішки, тому що далі вона нічого не змогла сказати, а лише поспішно зникла з нашого поля зору. Влад дивився то в сторону Наталі, то в мою. Врешті, він повернувся всім корпусом до мене і почав говорити, своїм заворожуючим голосом:
— Даруйте, я справді прошу вибачення за поведінку Наталі. Не знаю, що з нею таке, але дійсно майже на кожному прийомі виникають подібні ситуації. Вона трохи складна людина...  і вам вистачило не багато часу, щоб це зрозуміти. 
— Нічого страшного, — я трималася врівноважено — Мені необхідно з вами трохи поговорити.
— Я слухаю вас, — Влад ввічливо посміхнувся і трохи вклонився головою. Часом, його манери мене дизорієнтують. 
— Ем-м... Владиславе, я нажаль, не можу виготовити вам достойні парфуми через одну вагому причину.
— Яку ж це? — якби я якомусь іншому клієнту це сказала, можливо почула б у свою адресу масу негативних коментарів, але Влад на мене подивився таким поглядом, що я відчула на собі його занепокоєння.
— Я не достатньо з вами знайома, щоб робити такі речі. До сьогодні, тільки для себе виготовляла персональні парфуми. Але себе я знаю дуже добре, а для малознайомої людини мені складно виконати таке замовлення...
Влад розплився в посмішці. Його обличчя було схоже на зірку, яка яскраво сяє в нічому небі.
— Не бажаєте сходити зі мною в оперу? — запитав він.
— Дуже хороша пропозиція, але це не те, що мені треба. Буду рада, якщо ви прийдете до мене на чай. Ми зможемо поспілкуватися і я дізнаюся про вас більше.
Влад підійшов трохи ближче і я знову відчула його погляд на собі але з подвійною силою.
— Тоді дозвольте і мені щось дізнатися про вас.
Ага, ще чого. Цей чоловік має недолік, який відразу видно.
— Ви ж розумієте, що у мене ділові мотиви, а ваша пропозиція не має ніякого відношення до парфумів.
Влад не рушив з місця ні на сантиметр, все так і дивився на мене.
— Чи вважаєте ви чесним, що я відкриюся вам, а ви для мене так і залишитеся загадкою? Для того, щоб розкрити мене, потрібно дуже постаратися, але для вас я згоден. Та у відповідь, я хочу отримати не тільки парфуми. Я б хотів продовжити наше спілкування, якщо дозволите.
Я ковтнула слину і ледь нею не вдавилася. Щось ця ділова пропорція завернула не в те русло.
— Я не розумію ваших мотивів. Ви ж знаєте, що у мене є чоловік. Ревнивий чоловік. Він нормально відноситься лише до одного випадку мого спілкування з іншими представниками сильної статі. Цей випадок — Антон, мій стилист. Тому з вами я можу обмежитися лише діловим спілкуванням. Ніяк не дружнім. 
Влад трохи примружив погляд. Він чомусь почав оглядати мою шию, а потім знову зазирнув в очі.
— Можна обмежитися лише діловим спілкуванням? Що ж, добре, — він трохи відступив, але сказав це зовсім не з досадою. Це був тон людини, якій щойно кинули виклик. Ну, а що він ще хотів? У мене є чоловік, я не буду спілкуватися з Владом. Нехай водить дружбу собі з іншими... он з Наталі, наприклад. Прекрасна компанія.
— Я зайду до вас завтра, якщо бажаєте, — посміхнувся Влад.
— Так, буду вдячна вам за бесіду. Чекатиму на вас, — я коротко посміхнулася і пішла.  Скоріше б цей вечір закінчився. У мене таке враження, що це не прийом, а угрупування стерв і лицемірів. Коли ділова вечірка підходила до кінця, я була одна із перших, хто покинув її. І мені всеодно, як це виглядало. Я втомилася і хочу відпочити. Нарешті зняла сукню і переодягнулася в улюблену піжаму. Ну а коли останній гість покинув наш будинок, дуже швидко у спальні з'явився Сергій. Після останнього разу, коли ми залишалися один на один, мені більше не хочеться це повторювати.
— Як тобі Влад? — запитав Сергій нервово розстібаючи ґудзики на своїй сорочці.
— До чого це питання? — остерігаючись чоловіка запитала я.
— Ви з ним, схоже, непогано ладнаєте? Якщо хочеш, приходь до мене в офіс, Влад там часто буває! Хоча навіщо тобі це?! Ти з ним і так домовилася про прекрасну зустріч! Я сам це чув! — Сергій підвищував голос.
— Не кричи на мене! — впевнено заявила я — Влад мій клієнт у парфумерні, я виготовляю йому парфуми!
— Ти більше не будеш працювати з ним! 
— Авжеж буду! Що я точно не буду робити, це питати твого дозволу!
Сергій вже давно стояв біля мене, він моторошно і швидко підняв руку, яка зависла десь сантиметрів за двадцять від мого обличчя.
— Не смій! — крикнула я — Моє тіло ще після минулого разу не відійшло! Що ти собі дозволяєш?! Думаєш сильний, а я виконуватиму кожну твою забаганку і коритимусь тобі? Такого не буде!
— Ти моя дружина! І ти не підеш від мене, ми обоє це знаємо.
— Ти хочеш мене випробувати? Думаєш я житиму з тим, хто поводить себе так як ти?
— Нікуди ти не підеш! — гаркнув Сергій. Я навіть не зрозуміла коли, але він ударив мене по щоці. Я упала на підлогу. Знову цей пекучий біль. Але цього разу не буде, як минулого. Я не віддамся так просто в руки цього звіра. Гордо підвівшись, я схопила стілець, який стояв недалеко і добряче замахнувшись, вдарила Сергія по плечу. Доки він шокований, я чимдуж вибігла із спальні і подалася у свій притулок, яким скористалася і минулого разу.
Друга ніч не у своїй спальні. Я думаю, може взагалі перебратися в цю кімнату? Ділити одне ліжко з Сергієм я вже точно не збираюсь. 
Вранці я знову відчула, як болить моє тіло від минулих ударів Сергія. Довелося знову маскувати синці за допомогою косметики.
Не буду думати про свого негідного чоловіка. Треба зайнятися чимось корисним. Наприклад, розпочати нарешті, своє розслідування. І я вдячна злодію за те, що дав мені підказку. Схоже, з цими нападами пов'язаний той, хто був на вечірці. Я думаю хтось із гостей передав записку, бо інших просто не пустили б на територію дому. Потрібно завітати зараз до свого трудоголіка-свекра. Він з самого ранку, зазвичай, у своєму кабінеті. 
Я впевнено постукала у двері і зайшла до свекра.
— Доброго ранку, — Андрій Олегович здивувався, але як завжди, люб'язно посміхнувся мені.
— Добро ранку, — я всміхнулась у відповідь і попрямувала до столу. Сіла навпроти свекра і перейшла до розмови.
— Андрію Олеговичу, мені потрібна ваша допомога.
— Все, що завгодно.
— Чи не могли б ви мені дати список гостей вчорашнього вечору?
— А навіщо тобі? 
— Прошу, можна я не відповідатиму на це питання?
— Добре, — свекор без зайвих слів почав щось шукати в своєму ноутбуці і вже через хвилину, його принтер почав друкувати мені список гостей. Я забрала його і щиро подякувала. 
— Приходь коли завгодно, Мілано, я радий тобі допомогти, — посміхнувся свекор.
Коли я виходила з кабінету, мене пронизало якесь дивне відчуття — недавно я чула, як цей чоловік грубо кричить на свого сина, а зі мною він сама люб'язність. Якось це дивно. Але добре. Список у мене є. Тепер покладу його у свою нову кімнату і відправляюсь в магазин. Сьогодні повинен прийти Влад. Потрібно попередити Лару, щоб була готова до чаювання.
Лара сьогодні прийшла раніше ніж звичайно. Я попередила її про Влада, після чого мені випала нагода бачити її максимально розгублений погляд.
— Влад? Це той Влад, в якого ти ледь не отрутою плювалася, прийде до тебе?
— Так. До того ж, це особиста розмова, тому у мій кабінет нікого не впускай.
— У кабінет? Ти ж більшість часу проводиш у лабораторії.
— Кабінет у мене для справ з паперами і важливими зустрічами. Це другий випадок.
Лара неквапливо кивнула. Я посміхнулася їй і пішла до себе.
Ближче до обіду прийшов Влад. Він приніс мені букет червоних троянд. Мені було трохи ніяково, але я звичайно, прийняла цей презент.
— Сьогодні сонце світить по-особливому яскраво, вам так не здається? — запитав Влад. 
— Я думаю все так, як і вчора, — холодно пробурмотіла я і запросила гостя сісти. 
Невдовзі Лара принесла нам все для чаювання. Влад так взяв до рук чашку, що мені здалося, неначе він виховувався у англійської інтелігенції і щодня бував на чайних церемоніях.
— У вас неймовірно чудові манери, — вирвалось у мене — Знаєте, були ситуації, де мені хотілося вам нагрубити, але ваша бездоганна поведінка в деяких моментах спілкування трохи мене зупиняла.
— Дякую за комплімент, — посміхнувся Влад — Мій дядько Стефан родом із Лондона. Має аристократичне коріння і я велику частину свого дитинства проводив у нього. Він вніс великий вклад у моє виховання.
Я ще ніколи не була така точна в своїх думках. Англійська інтелігенція... Цікаво. 
— Чим ви займаєтеся? Ви працюєте з моїм чоловіком, але я не знаю яким чином.
— Я маю мережу ресторанів. Люблю якісну кухню. А ваш чоловік добре допомагає мені у створенні реклами. Я клієнт вашої рекламної агенції.
— Не треба так... — моя рука трохи здригнулася і я поставила чашку — Це агенція сім'ї мого чоловіка. Я не маю до неї ніякого відношення.
Влад зацікавлено примружив очі і трохи нахилився в мою сторону.
— Ви ж чоловіком одна сім'я, хіба не було правильно вважати цю фірму і вашою?
Трохи незручно вийшло, не треба виносити сварки із сім'ї. Плюс, ніхто крім мами, Лари і Антона не знає, що я не кохаю Сергія. 
— Ем-м, розумієте, в наш час досить важко знайти чоловіка, який буде вважати свою жінку настільки повним членом сім'ї. Тому я покладаюсь тільки на себе. 
— То Сергій не вважає вас повноправним членом сім'ї? — перепитав гість.
— Ні, це я не вважаю себе претенденткою на його фірму. Мені досить своєї парфумерної кар'єри, а рекламна агенція — це його справа. 
— Я вважаю, що чоловік, беручи жінку за дружину, робить її повноправним членом сім'ї. І повинен зробити все для того, щоб вона посміхалася. Вибачте, це не моя справа, але ви рідко посміхаєтесь.
Я зацокотіла зубами. Наша розмова знову зайшла не в те русло. Мені здається Влад із своєю дружиною живе добре, але... Стоп.
— У нього немає обручки на пальці... — я що це сказала в голос?! Ой, як ніяково... Але Влада, схоже, це не бентежить, він лише люб'язно посміхнувся мені.
— Я помітив ваш зляканий погляд, але запевняю вас — все нормально. Так, я не одружений. На жаль, ще не знайшов даму серця.
Холостяк... Хм... Дивно, насправді, що у нього немає дружини. Хоча мене і дратує, але він дуже вихований. Здається, я суперечу сама собі. Якщо він мене дратує, значить не такий вже він і вихований. Ох-х... Не буду більше думати на цю тему, бо виходить якась маячня.
— Якщо у вас немає дружини, то мабуть є деякий вільний час. Цікаво, чим ви займаєтеся крім роботи? — здається вийшло перевести тему.
— Я люблю стрільбу із луку. Також іноді придумую ескізи для жіночих суконь. Потім їх шиють. Не хочу хвалитися, але коли жінки одягають мої сукні, то стають ще більш неперевершені. Належну увагу я приділяю фехтуванню. А також, в юності я зацікавився Сходом, тому вже давно займаюсь кунг-фу. 
— Ви вмієте стріляти з луку? Я з самого дитинства хотіла навчитися. Мені так сильно кортіло, що я навіть попросила хрещеного батька подарувати мені хороший лук і стріли. Він подарував, хоча і застерігав, щоб я сама це не використовувала, тільки з вчителем. Але коли мама дізналася про це, то зламала і лук, і стріли прямо перед моїм носом. Сказала, що цього більше в нашому домі не буде. А все через те, що вона не вважає це заняттям для дівчат. Вона змушувала мене працювати над парфумами... Не варто було вам це розповідати. Забудьте про це. 
Влад не встиг ще нічого сказати, як в кабінет ввірвався Сергій. За ним вбігла Лара.
— Вибач, Мілано, я думала він знищить все на своєму шляху, включаючи мене... — пропищала вона.
— Добре, Ларо, можеш іти, — сказала я, з докором дивлячись на Сергія. Та він, схоже, зовсім не звертав на мене уваги, а лише спопеляючим поглядом дивився на Влада. Здавалося, що мій чоловік зараз накинеться на нього як гієна. Я глянула на гостя і була трохи здивована. Він спокійно підвівся і став навпроти Сергія.
— Вітаю, Сергію, — сказав Влад.
Мені здається, діло пахне смаженим. Я швидко встала з-за столу і підійшла до них.
— Мілано, вийди, нам з Владом потрібно поговорити, — скомандував Сергій.
— Чому це я маю виходити? — обурилася я — Це мій кабінет і тебе я сюди не запрошувала!
— Сергію, у вас якісь проблеми? У нас з пані Міланою ділова зустріч, ви нам трохи завадили, — Влад сказав це спокійно, але в його погляді читалася якась погроза. Якщо чесно, на такого спокійного Влада було дивитися страшніше, ніж на роздратованого Сергія.
— Це моя дружина і ти не можеш зі мною так говорити стосовно неї, — Сергій схопив Влада за комір. Будь-хто інший розгубився б на місці мого гостя, адже Сергій просто іскрив люттю. Але схоже, тільки не Влад. Вже через мить Влад схопив Сергія і притиснув його обличчям до стіни. Мій чоловік не міг вирватися з цього захвату.
Влад нахилився до його вуха і твердо сказав:
— Ніколи не нападайте на мене, Сергію! Ви можете пошкодувати про це! Ви не достойно поводите себе перед жінкою! Вибачтесь перед своєю дружиною!
Мене аж в жар кинуло. Уявляю, як почуває себе зараз Сергій. Не скажу, що не відчуваю радості з приводу того, що хоча б хтось поставив його на місце, але я не хочу щоб ця сцена продовжувалась, та ще й у моєму кабінеті!
Влад відпустив Сергія, а той, постоявши спокійно декілька секунд, знову напав на опонента. Мій чоловік хотів штовхнути його, але схоже Влад і не чекав, що Сергій швидко заспокоїться, тому був готовий до нападу і просто відійшов в сторону, коли його намагались штовхнути. Сергій виглядав як акробат-початківець, який намагається втримати рівновагу і ледь не падає. Він зараз знову нападе, потрібно щось робити! Коли я помітила, що Сергій рушив в сторону Влада, я схопила графин з водою і виплеснула все на чоловіка! 
В кімнаті дві-три секунди панувала тиша. Нарешті, я зірвалася:
— Що ти собі дозволяєш?! Забирайся звідси, доки я не викликала поліцію! Це моя приватна територія, тому я вимагаю покинути приміщення!
Сергій обурений і злий впритул підійшов до мене і прошипів:
— Ми з тобою вдома поговоримо! Після цього він пішов, грюкнувши дверима.
Я подивилася на Влада, який явно стурбований моїм станом. Він зробив крок до мене і обережно промовив:
— Прошу вибачення за свою поведінку. Я поводжу себе так вкрай рідко. Тільки за необхідності.
Я нервово видихнула.
— Все добре... Це все Сергій. Він запальний і ревнивий. Владиславе, ви ні в чому не винні.
— Якщо бажаєте, я можу залишити вас. Якщо ні, то можемо продовжити чаювання.
— Я думаю буде краще завершити нашу розмову... Це ви вибачте мене і мого чоловіка. Виникло непорозуміння, — винувато мовила я. Влад деякий час просто дивився мені в очі.
— Ви не маєте вибачатися за вашого чоловіка... — гість на мить зупинився. Його погляд впав на моє плече. Він повільно і обережно доторкнувся до нього. Я здригнулася від болю. Влад помітив синець, який залишив Сергій. Здається, я його погано замаскувала або взагалі забула про нього.
— Вибачте, я вже вдруге завдаю вам болю, торкаючись до вас, — сказав Влад — Це зовсім не моя справа, але дозвольте поцікавився, звідки у вас цей синець? 
— Я буваю трохи незграбна. Цього разу просто не розминулася з дверима. Це справді не ваша справа.
Здається, Влад не повірив мені, але делікатно відсторонився.
— Так, вибачте, — чоловік знову зробив невелику паузу — Ви мені вчора сказали, що наші стосунки можуть бути лише діловими.
— І тільки, — підтвердила я.
— Я б хотів замовити у вас серію ароматів. Невдовзі хочу створити невелику колекцію суконь, а разом з нею випустити і колекцію парфумів. Хочу, щоб ці проєкти були одним цілим. Кожен аромат відповідатиме сукні. Ви згодні працювати зі мною?
Здається у мене на хвилину пропав дар мовлення. Щось мені підказує, що ця колекція з'явилася у його планах зовсім недавно. Наприклад, вчора. Але ідея мені подобається.
— Думаю, це можливо, — підтримала я.
— Чудово, — Влад засяяв посмішкою — Ви не проти завтра обговорити деталі? 
— Не проти.
— Тоді я надішлю вам сьогодні ввечері запрошення.
— Куди? — що вже надумав цей чоловік? Я не хочу з ним десь світитись.
— Скоро дізнаєтеся. Ви завжди в праві мені відмовити, — Влад взяв мою руку і поцілував її — До скорих зустрічей.
Після цього він пішов, залишивши якийсь неоднозначний слід на душі. І навіщо я погодилася? Він же мене дратує. Чи може вже ні? Ох-х, оцей мій суперечливий характер! Я почула негучний стук в двері і через мить в кабінет зайшла Лара.
— Я чула крики, але вмішуватися не хотіла... — винувато промовила вона — Вибач, Сергій змітав все на своєму шляху, я не могла завадити.
— Нічого, Ларо, нам потрібен класний охоронець. Невдовзі займусь цим. Зроби ще чаю, сядемо трохи поговоримо, я заспокоюсь.
Подруга виконала моє прохання і за чашкою чаю ми трохи розрядили обстановку.
— Я ж зовсім забула тобі розповісти! — вигукнула Лара — У мене з'явився новий хлопець!
— Справді? — здивувалася я — Ти ж говорила, що хочеш зробити перерву, бо втомилася від романтичних стосунків.
— Так, але Руслан якось раптово з'явився у моєму житті. Вже три дні зустрічаємось. Він вкрай комунікабельний, аж іноді занадто. Але я звикла, мене все влаштовує. Я тебе з ним познайомлю, він милий. 
— Якщо є відчуття, що занадто комунікабельний, може виявитися, що він бабій.
— Та ну, ні. Все з ним нормально.
Ми ще трохи поговорили про Руслана і взялися до роботи. Я подала оголошення про те, що нам потрібен хороший охоронець в магазин.
Вже ввечері, я повернулася додому і тільки й думала про те, що мені потрібно переглянути список, який я взяла у свекра. Коли проходила повз вітальню, стала свідком цікавої розмови. Я почула кокетливий сміх своєї мами. На мить, подумала, що це мені здалося, але коли це повторилося ще раз, я зазирнула у вітальню і побачила таку картину: мама сидить на колінах у мого свекра. Вони про щось так мило спілкуються, що мене ледь не вивернуло. Мамо, як ти так можеш? Фу... Це ж мій свекор. Добре, не моя справа. Я делікатно і непомітно пішла геть.
Вже майже обжившись в новій кімнаті, я переодягнулася і взялася за обробку списку гостей вечірки, а саме моніторила кожне ім'я, підозрілих виписувала окремо. Але таких людей було немало. Здається, Сергій з батьками запрошували людей із сумнівним минулим, або маловідомим теперішнім життям. 
Ось я наткнулась і на Наталі. Звичайно запишу її у список підозрюваних! Хочу дізнатися про неї більше. Я сиділа і з великим азартом шукала інформацію про кожного гостя. 
Черга дійшла і до Влада. Я знайшла купу інформації в Інтернеті щодо нього. Виявляється, Влад не тільки різнобічно розвинутий чоловік, він ще й займається благодійністю. Хоча старається це сильно не афішувати, ЗМІ всеодно пишуть про нього багато. Він часто допомагає дітям, літнім людям, тваринам... Дуже багато користі приносить. Але Влад не дає інтерв'ю. Скрізь лише інформація про добру справу і вказано, що це зробив він. Ніякий промов, ніяких інтерв'ю, нічого... Лише добра справа і його ім'я, яке відслідкували журналісти. Раптом, я підскочила від різкого і гучного звуку — хтось кинув камінь у моє вікно! Вікно, яке було майже на всю стіну! Скло посипалося я вдячна, що воно не долетіло до мене і я не поранилася. Я прожогом вибігла з кімнати. Звідки я знаю, що б на мене чекало, якби я залишилася? Я бігла коридором, завернула і ненароком стикнулася з Андрієм Олеговичем.
— Мілано, що сталося? — запитав він — Ти налякана.
Моє дихання було таким частим, що важко щось сказати. Свекор, не вагаючись, обійняв мене. Ой, це так дивно... Мені й так не по собі, ще й він із своїми незвичними вчинками. Я відсторонилася і трохи заспокоїла дихання.
— Хтось кинув камінь у моє вікно і розбив його! — повідомила я.
— Що?! Куди дивилася охорона?! — обурився свекор — Ходімо разом подивимось, що там таке.
Андрій Олегович взяв мене за руку і повів в кімнату. Я ледь встигала за ним.
— До речі, я так і не спитав чому останнім часом бачу тебе в цій кімнаті? — запитав він.
— Мені так комфортніше... — виправдалась я. Ми вже дійшли до кімнати. Коли Андрій Олегович відкрив двері, я відразу побачила, що на моєму ліжку лежало пасмо темного волосся.