Глава 3

Страх, неначе ножем, прорізав моє тіло. Дурепа! Для чого поперлася допомагати незнайомцеві? Тепер розплачуватись... Я спробувала ударити його ліктем, але він наче не відчував удару. З усіх сил я старалася пручатися і вирватися з рук злодія, але він міцно тримав мене. 
— Сьогодні ти доєднаєшся до інших і я заберу те, що мені треба, — прохрипів він мені на вухо.
Я вкусила його бридку долоню, в надії, що цей негідник відпустить мене і я зможу хоча б закричати. Але, здається, таке буває тільки у фільмах. Він стерпів біль! 
Злочинець взяв мою шию і здається, хоче її звернути. Але... Бах! Що це, удар? Я миттю звільнилася і побачила, що злодій біжить, здаєтьсябще далі, ніж бачить. Хтось врятував мене..? Я повернулася, щоб подивитися на рятівника і... О, ні. Тільки не це.
— Іноді дуже добре мати ділові справи у салоні краси, — це був Влад. Мені здалося, що його обличчя було незворушним, але коли я підійшла трохи ближче, то розгледіла занепокоєння.
— Вла... Влад... — я почала заїкатись. За останній час це найприємніша поява цього чоловіка.
— На вигляд, ви дуже розумна дівчина, Мілано, але сьогодні я почав сумніватися у вашій розсудливості, — спокійно говорив він — Що у цьому незнайомцеві було такого, що спонукало вас піти з ним?
— Я... я... — що ж це зі мною, двох слів не можу зв'язати. Ну так, дійсно, чого б це. Мене всього лиш ледь не вбили. 
— Добре, можете не відповідати, — вів далі Влад — Це зараз не так важливо. Краще скажіть, як ви себе почуваєте? Він вам не встиг заподіяти шкоди?
— Все добре. Дякую, Владиславе, — нарешті до мене повернувся дар мовлення — Але як ви мене знайшли? І що ще не мало важливо, чому вирішили допомогти?
— У мене були деякі справи у салоні, тому я дещо затримався. Коли виходив на парковку, помітив вас в той момент, коли ви розмовляли із злодієм. Я вирішив, що краще буде за вами приглянути. І не помилився. До речі, я сфотографував злодія.
Я стояла і лише кліпала очима, дивлячись на Влада. Він напав на злодія, щоб захистити дівчину, яку знає два дні. Це дуже дивно. Багатьом людям не вистачило б на таке ні бажання, ні сміливості. А він... Вирішив приглянути за мною? Щось тут нечисто. Яку б я не відчувала до Влада антисимпатію, але достойну подяку він таки заслужив.
— Як я можу вам віддячити? — невпевнено виронила я. Влад повільно прикрасив своє обличчя легенькою посмішкою.
— Взагалі-то, ви можете дещо зробити.
Ой, щось мені це не подобається... Але що ж, дороги назад немає.
— Дещо ви для мене можете зробити, — повторив Влад — Але не сьогодні. Коли прийде час, я вам обов'язково про це скажу. І ви не матимете змоги відмовитися.
Щось у мене трохи підкосилися коліна і пересохло в горлі. Як же я не люблю, коли спочатку заінтригують, а потім відтягують на потім! Моя фантазія буквально за декілька хвилин може придумати цілу хмарину варіантів.
— Не турбуйтеся, все добре. Це не принесе вам дискомфорту, — запевняв Влад — Можливо лише трохи.
— Я сподіваюся, на вашу порядність, — у моєму голосі почулися нотки роздратованості. Влад це відразу помітив і намагався заспокоїти мене.
— Можете бути певні, я не зроблю нічого поганого, — чоловік хитро примружив очі — Дозвольте проведу вас до вашої машини. Я повинен бути спокійним за ваше життя, бо невідомо, які ще розмальовані типи трапляться на вашому шляху.
Це він мене зараз так підколов? Теж мені. 
— А звідки мені знати, що вам можна вірити? — це запитання з'явилося так неочікувано, що я навіть не встигла подумати, перш ніж його задати.
— Якщо бажаєте, я можу здати вам всю свою зброю, яку маю при собі — посміхнувся Влад.
А от саме зараз мене трохи насторожило, що цей чоловік носить з собою зброю. Але добре, довірюсь йому, нехай проводить до машини.
Ми йшли в абсолютній тиші. Здається, Влад зрозумів моє відношення до нього і старається уникати будь-якого контакту. 
— Бажаю приємної поїздки, — посміхнувся він, коли ми підійшли до машини.
Я подякувала, сіла за кермо і рушила додому.
У своєму житті я ніколи не стикалася з такими людьми як Влад. Я неначе живу в серіалі, де постійно на шляху трапляється одна людина. Не вірю у такі співпадіння, можливо він і справді стежить за мною? Або у мене параноя... 
По приїзду додому мені не хотілося нічого, крім як лягти відпочити. Я йшла до спальні мимо кабінету Сергія і почула дуже цікаву розмову.
— Батьку, — ледь не кричав Сергій — Цей проєкт достойний! Він принесе успіх нашій компанії! 
— Не смій кричати на мене! У тебе ще молоко на губах не обсохло! — мій свекор так гримнув на сина, що я сама здригнулася від страху. Послухаю далі, про що йде мова.
— Чому ти ніколи мене не слухаєш? — продовжував Сергій — Я пропоную тобі купу хороших ідей, але ти їх всі викидаєш у смітник! 
— Тому що твої ідеї нікчемні, як і ти!
— Я теж веду сімейний бізнес і маю право на власне слово!
— Ти маєш право тільки покірно виконувати те, що кажу тобі я!
Здається мені, що краще не підслуховувати далі розмову батька і сина. Мені б на місці Сергія, було б не зручно, якби хтось так робив. Але мій свекор, Андрій Олегович, і справді якось не добре відноситься до сина. Я часто ставала свідком, навіть незначних ситуацій, коли батько дещо принижував Сергія. Сподіватися на те, що щось зміниться немає сенсу, та й главі сім'ї ніхто не думає говорити і слово на перекір, тому всі вже звикли до деспотичних нахилів Андрія.
Я пішла у нашу спальню, переодягнулася, прийняла ванну і вже готувалася до сну. Незабаром, в кімнату зайшов Сергій. Я його не бачила майже цілий день, тому вирішила привітати його.
— Доброго вечора, — лагідно сказала я. Але замість того, щоб відповісти взаємністю, Сергій, наче звір, люто зазирнув мені і очі і поступово насувався на мене.
— Де ти була так довго?! — гнів в його голосі колихав мої нервові клітини. Я ніколи його таким не бачила. Почала відступати назад.
— Затрималась, у салоні, — обережно відповіла я.
— Ти мені брешеш! — Сергій схопив стілець, який стояв недалеко від нього і жбурнув його в сторону.
— Що з тобою таке?! — не витримала я — Тебе неначе вкусила скажена собака!
Здається, це його розізлило ще більше. Він пришвидшив ходу і вже через мить був біля мене. 
— Не треба відіграватись на мені! — продовжувала я — Якщо ти злий, то піди прийми душ і охолонь!
Хто мене тягнув за язик? Сергій, не зводячи свого лютого погляду з моїх очей, схопив мене за горло. Його рука неначе металева, тримала мою тонку шию. Я не змогла нічого сказати, тому що навіть не відчувала, чи надходить до моїх легень повітря. Тієї ж миті, Сергій підняв іншу руку і вписав мені смачного ляпаса, від якого я упала на ліжко... Неймовірно пече і болить щока, я схопилася за обличчя, але чоловік не зупинився на одному ударі. Я одержала ще один по обличчю, а потім почало страждати все тіло.
— Я не хочу, щоб ти більше вказувала на мої недоліки! — волав він.
Біль атакував мене з усіх боків, потрібно негайно щось робити. Я не кричала і це, можливо, вибивало його з колії, бо з кожним разом він хотів завдати мені якомога більшого болю. Я витягнула руку до тумбочки і навпомацки шукала світильник. Коли, нарешті, він потрапив мені під руку, я схопилася за нього і огріла ним Сергія. Здається, по спині. А потім ще раз. Нарешті, він зліз з мене! Я скористалася моментом і побігла в нашу ванну кімнату. Тремтячими руками зачинила двері на замок. Я вже подумала, що Сергій почне ломитися до мене, але цього не сталося. Я сповзла по дверях і сіла на підлогу. 
Як же у мене все болить... Завтра точно будуть синці. Ніхто і ніколи не смів піднімати на мене руку! Як він міг це зробити? Трохи посидівши я підвелася і вмилася холодною водою. Болю це не вгамувало, але так я дещо заспокоїла нерви. Я подивилася на себе у дзеркало і побачила почервонілі щоки. Страшно уявити, яке вранці матиме вигляд моє обличчя. А ще, цікавий факт про наступний день — саме завтра відбудеться прийом, до якого мене готує мама. Ой, мамо... Як же вона засмутиться, коли дізнається про вчинок свого омріяного зятя. Мабуть, не варто доки про це казати. Якось владнаю проблему самостійно, плюс не буду нікого засмучувати.
Страшнувато зараз виходити в спальню, якщо чесно. Хто знає, який ще звір прокинеться у мого чоловіка... Але не ночувати ж мені у ванній.
Після недовгих роздумів, я годинку перечекала, а потім тихенько вийшла з кімнати. Сергій вже спав. Ну і нехай спить. Я не збираюся ділити з ним одне ліжко після такого. Саме тому і подалася ночувати у гостьову кімнату.
Рано вранці, я прокинулася і відчула, як болять деякі частини мого тіла. Трохи лячно було підходити до дзеркала, але я все ж наважилася це зробити. Як виявилося, не все так і погано. Косметика ці легкі синці дуже швидко замаскує. Я привела себе в порядок і вийшла в сад. Зазвичай моя мама вранці там п'є каву ще до сніданку. Сьогодні я вирішила скласти їй компанію.
— Доню, ти ж пам'ятаєш, що сьогодні прийом? — запитала мама щойно я сіла до неї за стіл.
— Мамо, ти так хвилюєшся за цей прийом, складається враження, що це одна з найважливіших подій року.
— Тому що так і є, — мама поставила чашку на стіл і нахилилася до мене — Ти знаєш, скільки там буде впливових людей? Це важливо для нас. Не осором Сергія!
— Не хвилюйся, я ходила до Анастасії, вона підібрала образ.
Мама задоволено зробила ковток кави. Я не розумію, чому вона надає таке значення якомусь діловому прийому. Її недавно ледь не вбили! Таке враження, що лише я хвилююсь за це.
— Мамо, я вирішила розпочати розслідування, щодо того нападу, — повідомила я. Але мама відповіла досить різко.
— Чого тобі лізти? Нехай поліція цим займається!
— Але ж це важливо! Напали на тебе і ще на декількох жертв. Я розпочну розпитувати свідків, почну із працівників магазинів поблизу нашого, може хтось бачив нападаючого.
— Мілано, не займайся дурнею! Краще роби парфуми! 
— Доброго ранку! — Сергій підійшов десь з-заду дуже раптово.
— Любий, доброго ранку, як спалося? — мама зустріла зятя тепліше ніж мене. До того ж вона чмокнула його в щоку, на що він відповів взаємністю. Я вирішила не вітатися з ним сьогодні. Коли дивлюся на Сергія, відразу згадую його люте обличчя вчора... Аж тіло здригається!
— Мілано, чому не вітаєш чоловіка? — з докором запитала мама киваючи в сторону Сергія — До речі, любий зятю, давно ти там стояв і слухав нашу розмову?
— Ще починаючи з походу до стилиста, — посміхнувся Сергій.
Все, я більше не витримую. Я підвелася і мовчки залишила маму і чоловіка наодинці.
Не хочу його бачити! Мене ще так не принижували! Я йшла коридором у свою кімнату і в моїй голові лунали мабуть, всі лайливі слова, які знаю.
— Ти навіть не поснідаєш? — почувся голос мого свекра. Я зупинилася і натягнувши посмішку, повернулася до нього.
— Доброго ранку! 
Андрій виходив із свого кабінету, як завжди у брутальному діловому костюмі. Його син зовсім на нього не схожий. Андрій Олегович мав атлетичну фігуру, густе чорне волосся і лекгу щетину. Його очі завжди горіли вогнем і складалося враження, що він голова мафії. У свої сорок п'ять він виглядає досить непогано і молодо.
Свекор підійшов до мене і повторив своє запитання.
— Мілано, ти знову проведеш цілий день у парфумерні, поснідай із сім'єю, — посміхнувся він — Я завжди радий тебе бачити за сімейним столом, але ти рідко там з'являєшся.
— Я ще не зовсім звикла... — виправдалась я — Зате, моя матір вже давно почуває себе тут як вдома.
— Так, це правда. Добре, якщо захочеш, то приєднуйся до нас, — Андрій лагідно посміхнувся і пішов.
Після того, як він вчора принижував свого сина, мене вивертає і від нього. Скоріше б зайнятися парфумами. Я швидко зібралася і поїхала в магазин. Буду придумувати запах для Влада. Мені здається, що якщо він сьогодні десь раптово з'явиться, мене це зовсім не здивує.
У магазині вже була Лара і ми з нею чудово провели ранок. Відверто кажучи, дуже люблю снідати з нею, бо з тих недавніх пір, коли я живу у Сергія, я відчуваю деякий дискомфорт там.
Врешті, я взялася за роботу. Перепробувала дуже багато комбінацій, але нічого не виходило. Мене не влаштовував результат. Здавалося, що чогось не вистачає і я зараз не про склад запаху, а про особистість Влада. Я ніколи не створювала парфуми для однієї людини. За виключенням себе, звичайно. Я користуюся своїми унікальними парфумами, але ж себе я знаю так, як ніхто інший, тому точно знала, чого хочу. Але в даній ситуації мені важче. Думаю, проблема в тому, що я не відчуваю ніяких емоцій до цієї людини, крім негативних, звичайно. Так, він врятував мене, але від цього, чомусь, моє ставлення до нього не дуже змінилося. Через це і немає натхнення створювати щось для Влада.
Схоже, що для того, щоб виконати замовлення, я повинна познайомитися з ним трохи ближче. Ох-х... Не дуже мені хочеться це робити, але доведеться. Я повинна відчути до нього щось хороше. Він повинен викликати у мене якусь позитивну емоцію. Що ж, добре, не буду сьогодні працювати над цим запахом. Завтра займусь пізнанням особистості Влада, а сьогодні краще підготують до прийому. Сподіваюся, що моє тіло перестане боліти, коли я роблю якийсь неправильний рух. 
Час минув непомітно. Я вже підготувалася до вечора і повертаюся із салону додому.
З самого нашого весілля я не бачила таким наш будинок. Скрізь купа людей, столи з їжею, офіціанти... Мені потрібно бути поруч з Сергієм, але не горю бажанням. Сподіваюся, він не...
— Ось ти де, — мій чоловік сам знайшов мене.
— Я не хочу зараз тебе бачити, — твердо заявила я. Здається, не допомогло. Сергій наполегливо взяв мене за руку і повів до гостей.
— Сьогодні ми маємо бути хорошою парою, — посміхався він по дорозі — Всі наші недорозуміння вирішимо потім. Вибач за вчорашнє. Я тебе дуже люблю.
Сергій вибачався за побої так, неначе забув повернути мені книжку. Я побачила офіціанта, який проходив повз мене із підносом бокалів. Як же у мене зачухало руки взяти один із них і виплеснути його вміст Сергієві в обличчя! Але я гідно трималася і натягувала посмішку. 
Чоловік привів мене до невеликої компанії якихось брутальних бізнесменів, які щось захоплено обговорювали. Сергій привітався з ними і ще щось говорив, але я його не слухала. Звернула на нього увагу лише після однієї фрази.
— Панове, моя дружина Мілана. Вона давно хотіла познайомитися з моїми друзями і партнерами, — посміхався Сергій. Я подивилася на цих чоловіків і відчула липкі, неприємні погляди на собі. Бр-р... Як неприємно!
— Приємно познайомитися, пані, — на обличчі одного з цих чоловіків блиснула дивна посмішка. Він потягнувся до моєї руки. Ой, ні. З мене досить. Всім дякую, на все добре, до побачення! Я розвернулася і пішла чимдалі від них. Куди мені податися? Скрізь ці бізнесмени, які обговорюють лише гроші, акції, нові проєкти... Як мені все це набридло! Нікого тут немає з тих, до кого можна прийти і говорити весь вечір. Бо навіть моя мама пішла вести бесіду з однією компанією панянок, які дуже люблять пліткувати. Значить, треба зайнятися тим, де іноді компанія навіть зайва — піду поїм. Он прекрасний фуршетний стіл, біля якого зовсім небагато людей. До того ж, схоже, починається музика і люди почнуть танцювати. Добре, що музика повільна і красива, бо якби в цьому домі почалася дискотека я б точно втекла звідси. 
Я підійшла до столу і почала розглядати всі наїдки на будь-який смак. Приблизно обрала те, що хочу і тягнусь до тарілки.
— Доброго вечора, — пролунав трохи знайомий голос. Я повернула голову і побачила Влада, який стояв і оглядав мене з ніг до голови.
— Я радий, що ви зупинилися на цій сукні, — продовжував він — Вам справді дуже пасує.
— Доброго вечора, — я трохи розгубилася і вже починаю сумніватися чи це не сон. Влада щось забагато у моєму житті і якщо навіть це сон, то він далеко не найкращий.
— Ви певно здивовані мене тут бачити. Я клієнт вашого чоловіка.
Що? Він знав мого чоловіка і не сказав мені? Робив вигляд загадкового персонажа. 
— Чому ви не сказали, що знаєте Сергія?
Влад замислено подивився вгору. Я помітила, що він неначе хотів прикусти нижню губу, але вчасно зупинився.
— Ось що, — сказав він, знову дивлячись мені в очі — Я пам'ятаю, ви хотіли віддячити мені за порятунок.
Я ковтнула слину і вже почала поглядом шукати маму. Влад, очевидно, помітив мої хвилювання.
— Не переймайтесь, тут немає нічого страшного, — ласкаво сказав він — Я прошу лише один танець з вами.
Влад по-джентельменськи подав мені свою руку. Ненавиджу танцювати з чоловіками. І взагалі чоловіків погано терплю. Але треба таки відплатити за порятунок. Я поклала свою, відносно маленьку, долоню в його мужню руку. Влад відвів мене в середину танцюючого натовпу, повільно обвив талію рукою. Ми почали рухатись і я зрозуміла, що Влад можливо, колись займався бальними танцями. Я відчувала себе в його руках пушинкою, якою він повністю керує.
— Чому ваш чоловік покинув вас? — запитав він.
— Думаю, йому набагато цікавіше обговорювати нові бізнес-ідеї із своїми друзями. Але я все розумію, тому не заважаю цій захопливій бесіді розвиватися. 
Як би я зараз не ненавиділа Сергія, але перед друзями, колегами і партнерами не хотілося б показувати цього. Але я помітила, що Влад щось запідозрив. Він трохи підняв свою руку і доторкнувся до мого ребра. Я зойкнула. Мене туди вчора вдарив Сергій. М-м... боляче. 
— Я завдав вам болю? Вибачте, — погляд Влада був таким, неначе він мене ненароком штовхнув. Здається, його насторожила моя реакція. Він зупинився.
— Мілано, все добре? 
— Так. Не звертайте уваги, — чомусь у мене похололо в грудях. Причина так і залишилась невідомою.
— Владислав! Який я радий, що ти завітав до нас! — викрикнув Сергій, який з'явився нізвідки. Радість в його голосі була не просто відсутня, вона мабуть пішла в мінус. Я чула лише ревнивий крик. Сергій підійшов до мене і міцно притиснув до себе. Руку він поклав так, що мені стало дуже болісно терпіти цей дотик. Я скривилася від неприємних відчуттів.
— Це моя дружина Мілана, — Сергій дуже виразно підкреслив друге слово — Але я бачу, ви з нею вже встигли познайомитися.
Я відчула, як пальці Сергія стискаються на моїх ребрах. Здається, зараз у мене потечуть сльози. Але подавати виду не можна!
— Ти робиш своїй дружині боляче, — мовив Влад з таким тоном, що мені б зараз не хотілося бути на місці свого чоловіка. Приємний тембр голосу набув емоції гніву, але в той же час, Влад це говорив стримано, супроводжуючи спопеляючим поглядом.
— Моя дружина, поруч зі мною, почуває себе комфортно, правда мила? — продовжував Сергій.
— Угу, — кивнула я, натягнувши посмішку і ледь стримуючи сльози, які от-от побіжать від болю. Я так більше не витримаю. Мені треба йти.
— Вибачте, не буду заважати вашій бесіді, але мені варто піти, — видавила я із себе, борячись із болем. Я вислизнула з обіймів Сергія і подалася геть. Нарешті, я обперлася об стіну і трохи віддихалась. Треба буде купити якусь мазь, щоб швидше минули болі. А ще тримати якусь зброю при собі, на випадок, якщо Сергій знову зірветься.  
Цей випадок з побоями, ще раз довів мені, що ніякого кохання не існує. Сергій клявся мені у своїй любові так, що навіть моя мама повірила, а зараз довів, що шлюб абсолютно помилкова річ. 
Здається, прямо до мене крокує якийсь офіціант, але чомусь озирається по сторонах.
— Доброго вечора, — привітався він — я маю для вас повідомлення. 
Хлопець дав мені якусь маленьку записку, побажав приємного вечора і швидко зник. Я обернулася обличчям до стіни, аби непомітно прочитати. Розгорнула папірець, а там... Ого... Що? Хто мені це прислав?