Глава 2

Не знаю, скільки минуло часу, але здається, ми з Ларою вже дуже довго в лікарні. Чекаємо на лікаря, який, сподіваюсь, скаже щось хороше. Я ніколи не бачила свою маму такою беззахисною. Я так хочу, щоб вона швидше одужала і все було добре. А ще хочу знайти того, хто заподіяв їй шкоду і прикінчити його власними руками! 
— Пані Мілано, — нарешті, я почула голос лікаря — Аміна Андріївна почуває себе краще. Зараз вона спить. На щастя, струсу мозку немає, хоча це дуже дивно після такого удару по голові.
— З нею все буде добре? — тремтіла я.
— Так, потрібен відпочинок. Рану ми обробили, можете ввечері забрати її додому. 
Я видихнула з полегшенням. Лара обійняла мене і шепотіла декілька слів підтримки. Через емоції, я не дуже уважно її слухала, але зрозуміла, що вона рада, що все обійшлося. Зачекаю, доки мама прокинеться і заберу її додому.
Як не дивно, але через деякий час на горизонті з'явився мій «суджений». Його обличчя виражало неспокій і він явно зараз полізе мене обіймати.
— Мілано, як мама? — турбувався він — Вибач, я приїхав, як тільки зміг.
— Струсу мозку немає, можна ввечері забрати її додому, — пробурмотіла я. І звичайно, як я і думала — Сергій притиснув мене до себе і поцілував в обидві щоки. Я делікатно відсторонилася. 
— Мілано, я залишуся з тобою до вечора, якщо ти не проти, — запропонувала Лара, пропонуючи мені стаканчик латте. 
— Ларо, дякую, — я взяла напій і зробила невеликий ковток — Але краще займися магазином, у нас сьогодні повинно бути повно клієнтів.
Лара не стала сперечитася і повернулася на роботу.
— Якщо хочеш, я найму медсестру, для того, щоб вона доглядала за мамою — запропонував Сергій.
— Дякую, я думаю це буде дуже добре, але мама не погодиться.
— Звичайно, але я думаю їй буде краще під наглядом медичного працівника. До речі, ти говорила, що маму знайшли без волосся? 
— Так, — від цих спогадів у мене знову здригнулося тіло — Я не уявляю, кому це потрібно. Волосся не було ніде поруч і здається, нічого не вкрали. Отже, маму ледь не вбили через волосся? 
— Мілано, може це просто недоброзичливці, які залишили свій слід? У твоєї мами не було ворогів?
І тут я реально задумалась. Мама з тих людей, що говорить все прямо і в лоб. Звичайно, багатьом це не подобається, плюс мама має декілька магазинів одягу, в яких дуже часто з'являються конкуренти. Але як так можна було перейти комусь дорогу, щоб з людиною зробили те, що з моєю матір'ю? Це просто не вкладається в голові! Доведеться знайти цього злодія і спитати з нього по повній!
Ближче до вечора, мама прокинулася. Сергій весь цей час був зі мною, відволікав мене від поганих думок як міг. Це було дуже приємно і гарно з його боку, але мені все ще некомфортно поряд із ним. Коли я мала змогу зайти до матері в палату, я пообіцяла собі ні за яких умов не плакати. Це табу для мене. Я не плачу, тим паче на людях. Вважаю це проявом слабкості, тому мої сльози можна побачити лише у крайніх випадках. Але в даній ситуації стримувати себе було надзвичайно важко. 
— Мамо, як ти себе почуваєш? — я обережно взяла її руку і притулила до себе.
— Набагато краще, ніж сьогодні вранці, — стомлено відповіла вона.
— Скажи, ти бачила хто з тобою це зробив? 
— Не бачила, він був у масці. І все це трапилося доволі швидко... Я і не зрозуміла нічого... ай — мама раптово схопилася за поранене місце. Їй боляче... І мені боляче. Зробіть щось, щоб моїй мамі стало легше..! Хто небудь... Будь-ласка...
— Нам потрібно подати заяву а поліцію, — я намотую свої емоції на кулак.
— Давай займемося цим вже завтра. Але ще я точно знаю, чим будеш зайнята завтра ти. Завітай до Анастасії, нехай знайде для тебе хороші варіанти для вечірнього образу, — мене ці материні слова просто вбили.
— Ти серйозно? У такий момент думаєш про мою сукню на прийомі?
— Мілано, я не думаю, що весь час говорити про те, як погано, що зі мною це сталося і як у нашому світі небезпечно краща ідея, — запевняла мама — Обговоримо цю тему завтра, разом із поліцейськими, а зараз варто переключитися на щось приємне. Я і так отримала стрес, не треба розвивати діалог на негативні теми. Ти тільки подивись на мою зачіску! Мені терміново потрібно до перукаря.
— Тебе ледь не вбили, а ти думаєш про зовнішній вигляд...
— Все, Мілано. Я і так отримала стрес, а ще у мене болить голова. Давай на деякий час закриємо цю тему і продовжимо завтра, домовилися?
Ох-х, як же я переживаю за маму... Я пригорнула її до себе і поцілувала в скроню. Звичайно, вона не хотіла довго знаходитися у стінах лікарні, тому ми, не вагаючись, забрали її додому.
Першою головною справою, яку ми зробили наступного дня — це заявили у поліцію. Мама все детально описала, хоча інформації у неї і небагато, так як злодій швидко ударив маму по голові. У поліції пообіцяли постаратися знайти винуватця, але так як фактів мало, це зробити буде важко. Ну що ж, я звичайно вірю в їхні сили, але в свої сили я вірю ще більше. Тому почну паралельне розслідування і буду повідомляти про це поліцію. Робитиму все... своїми методами. 
Звичайно, протягом дня мама не забувала мені нагадувати про похід до стилиста Анастасії. Довелося таки завітати до неї під вечір.
Коли я прибула до пункту призначення, то побачила, що мама обрала для мене дуже дорогий салон. Я знаю, його часто відвідують знаменитості, але я тут ніколи не була. Мій Антон мене повністю влаштовує, плюс з ним ще годину-дві можна посидіти за гарною бесідою і смачною кавою. 
Адміністратор швидко привів мене до Анастасії. Це така низенька молода дівчина, з довгим чорним хвилястим волоссям, зібраним у пишний хвіст. Одягнена у стильний темно-синій костюм. Моє враження від салону приємне і емоції досить позитивні... були. Аж доки я не побачила, що Анастасія ще зайнята клієнтом, а мене попросили почекати. Все б то нічого, але очікувала я у її невеликій студії, а цим клієнтом був Влад. Влад! Що це за чоловік і чому він вже другий день трапляється на моєму шляху? Ви тільки подивіться на нього — милується своїм новим бордовим костюмом. Відразу видно — нарцис! Я не можу пояснити чому, але цей малознайомий чоловік мене жахливо дратує. Можливо це через те, що я просто ненавиджу самозакоханих людей, а він схоже, саме такий. Скоріше б зробити йому парфуми і нехай вже забирається з перед моїх очей. Влад дуже швидко мене помітив. В знак привітання, він легенько посміхнувся і кивнув мені. Я натягнула посмішку, але вийшло настільки нещиро, що я мало не скривилася.
Десь через дві хвилини Анастасія закінчила роботу з Владиславом і запросила мене до себе. Знаєте, що мене збентежило в цей момент? Влад не поспішав йти! Тобто, він взагалі не планував покидати студію.
— Пані Мілано, я дуже рада вас бачити, — посміхнулась Настя — Ваша матір мені все детально описала і я відклала декілька вечірніх суконь для вас, які ви зможете прямо тут і приміряти. Зачекайте, будь-ласка, зараз я їх принесу.
Анастасія дуже швидко пішла і залишила мене на одинці з цим любителем власної особи.
— У вас мабуть, скоро має відбутися розкішний вечір? — почав розмову Влад своїм глибоким голосом — Сподіваюся, він буде для вас особливим.
— Не такий він вже і особливий. Просто прийом, який влаштовує чоловік і його сім'я — мені здається, треба швидко придумати як спонукати його вже піти, але зробити це не грубо — Владе, ви закінчили свою примірку? Чи не пора вам йти?
Так, кращий спосіб щось сказати — це сказати прямо. Просто і класно. Сподіваюся, він зрозуміє, що мені його компанія не дуже приємна. Але замість того, щоб прожогом вибігти із салону, він лише посміхнувся і залишився стояти на тому ж місці.
— Чи не дозволите ви мені поспостерігати за тим, як ви будете демонструвати свої вбрання? — запитав він — Я був би радий підказати вам щось як чоловік, до того ж, у мене є всі задатки хорошого стилиста.
Ну справді, я такого нахабства ще не бачила. На вигляд — інтелігентний чоловік, а вже вдруге порушує мій особистий простір. Треба його попустити, бо вже скоро буде до мене додому на млинці приходити. Я набрала повітря, щоб вистачило для промови на тему: «Що я думаю про Влада», але Анастасія, яка вже принесла оберемок суконь і почула уривок розмови, подала голос перша.
— Я думаю, Владислав пропонує непогану ідею. Він мій хороший друг і я точно знаю, що його компліменти вам нададуть впевненості у собі, — Анастасія так випромінювала радість, неначе це нормально, коли абсолютно постороння особа присутня при консультації з стилистом.
— Я проти, нехай забирається! — випалила я і вказала на вихід.
Влад зміряв мене поглядом знизу догори, а потім подивився на сукні, які вішала Настя і взяв одну із них. Це була вишукана сукня приємного зеленого кольору. Чоловік підніс її до мене і сказав:
— Я думаю вона найкраще підкреслить всю вашу красу
.— Так, Владе, я повністю підтримую, — погодилася Анастасія — Але варто приміряти і інші сукні.
Я стояла і дивилася на цих двох з такими вируючими емоціями всередині, що просто не могла передати всього словами. Здавалося, що мої нерви це одна велика петарда, яка от-от вибухне. Хотілося кинути їм обом цю сукню в обличчя і більше не приходити сюди ніколи. Але я зібралась, глибоко вдихнула і промовила:
— Я звісно сильно вибачаюся, але я не люблю, коли чіпають мій особистий простір, особливо, якщо це незнайомі люди! Дякую, за розуміння, але Владиславе, залиште мене із стилистом на самоті! БУДЬ ЛАСКА! — я так виділила останнє слово, що важко не розібрати степінь мого обурення. Я чекала, що Влад знову буде давати мені свої поради, але він, здається, відчув свою провину.
— Ем... — зніяковів Влад — Вибачте, я не хотів вас бентежити. Просто коли бачу настільки прекрасну дівчину як ви, то відразу хочеться оточити її такими ж вишуканими речами. Прошу, пробачте мені мою нав'язливість. Цього більше не повториться.
Ого... Його манери підкупають, але не варто забувати, що він робив хвилину тому.
— Добре, я вибачаю, але прошу вас піти.
Владислав без лишніх реплік попрощався і пішов. Нарешті, я залишилася один на один з Анастасією і ми можемо приступити до роботи.
Кожну сукню, яку принесла Настя я приміряла, але нічого мені не сподобалося. То фасон, то колір, то якісь додаткові прикраси... Було лише одне вбрання, яке мені сподобалося і воно мало лише один недолік, а саме: цю сукню запропонував Влад. Я знову одягла те зелене плаття і зрозуміла, що воно неначе створене для мене, а Настя ще додала аксесуари і хороші туфлі, тому я повністю закохалася в цей образ. Лише присутній неприємний осад від наполегливості Влада, але це можна швидко забути і не впускати таке чудове вбрання.
Доки я переодягалася назад у свій одяг, чула на фоні голос ведучої програми новин, яка розповідала щось дуже цікаве: «Вчора дві жінки стали жертвами цього загадкового злодія, а сьогодні ще четверо. Злочинець забирає у жінок і дівчат волосся і кидає напризволяще без свідомості. Цікаво те, що йому це вдається зробити не тільки пізно ввечері, а і серед білого дня, до того ж в абсолютно різних куточках міста. Стає страшно виходити на вулицю. Поліція старається якомога швидше знайти і покарати злодія, а поки що бережіть себе і своїх рідних». 
Мій топ випав з рук, коли я почула цю інформацію. Виявляється, моя мама не єдина, на кого напали. Для чого злодій краде волосся? Що це таке? А найголовніше — як це зупинити? Я подивилася у вікно і побачила, що вже давно стемніло. Якось тепер моторошно... Так, стоп. Все нормально. Я зможу себе захистити. 
Переодягнувшись я вийшла із кабінки, подякувала стилисту і відправилась додому. Дорогою до парковки я обдумувала всі ці напади та їх причину. Чесно, мені так і не спало на думку, навіщо красти чуже волосся, крім як на продаж. Ну це абсурд, правда? Красти волосся, для того, щоб продати? Чи може ні... Або за цим криється ще щось... Ой. На дорозі стоїть якийсь чоловік в гримі. Його обличчя розмальоване незрозумілими лініями і фігурами та ще й так, що взагалі не видно рис обличчя. Одне я зрозуміла точно: він був наляканий, а побачивши мене, рушив на зустріч.
— Вибачте, ви мені не допоможете? — схвильовано звернувся він до мене.
— Чим?
— Мій пес зник, я не можу його знайти. Ми прогулювалися, але він скористався моєю розсіяністю, не допоможете знайти?
Не знаю, як можна було так плавати в своїх думках, щоб проґавити пса, але мені шкода цього чоловіка. Розсіяним людям не так вже й легко іноді живеться.
— Добре, допоможу, — погодилась я — Де ви його бачили останній раз?
Чоловік явно зрадів і показав пальцем в сторону парку.
— Он там він бігав останній раз, я вийшов сюди, щоб трохи освіжити поле зору, але всеодно не бачу його. Дякую, за те, що погодилися.
— Чому ж ви тут стоїте? Ходімо в парк, там можливо і знайдемо його, — мені здається у цього чоловіка з логікою взагалі не склалися стосунки, доведеться ще й наштовхувати його на правильні думки і рішення цієї проблеми.
— Мій Барт такий хлопчик, що може заховатися навіть десь в кущах і прилягти на перепочинок... — зізнався він.
Ми зайшли на територію парку і шукали скрізь, де могли. Наші пошуки привели до гарної клумби з квітами. Тут якраз немає людей, а лише рослини, словом, хороше місце для відпочинку. Я обдивилася все навколо цих красивих квітів і кущів та нічого так і не побачила. Мабуть не треба було погоджуватися. Робити мені немає чого, як допомагати знайти собаку якогось роззяви. Я ступила ще один крок, щоб зазирнути під черговий кущ, але відчула, як хтось схопив мене за волосся, різко притягнув до себе, затуливши мій рот своєю величезною долонею.