14. Твоя холодна манера

Борислав Дикий

Я зачаровано слухав голос Меліси, що так весело щебетав. Після кількох келехів шампанського та бесіди з Лідією її настрій помітно покращився. Лідії на диво дуже сподобалася Меліса і жінка увесь вечір з нею теревенила. Їх бесіда увесь час залишалася настільки живою та емоційною, що мені не вдавалося і кілька копійок вставити. Пощастило з Васильовичем, котрий ні бум-бум у мистецтві, як і я. Отож наша пара підтримувала суху професійну бесіду, час від часу сипавши якимось жартом.

Вечір добігав логічного кінця. Піднявшись з-за стола, попрощавшись з іменинницею, ми попрямували до виходу. Прощатися з Мелісою не хотів, отож вже крутив можливі варіанти розвитку подій. Запросити до себе на чай якось банально, і звучить з підтекстом. Може просто погуляти?

Я залишив Мелісу біля виходу, а сам поквапився, щоб підігнати машину. На дворі прохолодно та й сама дівчина на високих підборах, отож вдячно оцінила турботу. Правда коли під'їхав побачив не зовсім приємну картину... Та істеричка Анжела, котра мала намір познущатися з Меліси раніше, виплеснула келих шампанського моїй маленькій в обличчя. Не знаю що там сталося, однак одразу вискочив з машини. Спрацював своєрідний інстинкт, чи що? За секунду опинився поруч Меліси й різко сховав малу за спину.

- Ти що тут влаштувала?! - не стримувавши гніву шипів шатенці.

- Метод виховання зухвалої біднячки! - гнівно випалила. В її бридке обличчя так і хотілося щось вилити у відповідь

- Я ж казала, - спокійним тоном почала Меліса, - заздрість - погана риса. Скільки б у тобі не плескалося жовчі, разом із примарним бажанням власної важливості, це не змінить того факту, що те, чого ти так сильно хочеш - є у мене.

Я не зовсім розумів про що мова, але інтонація Меліси відрізнялася від звичайної. Перевівши погляд на неї, вперше побачив такий зухвалий вираз обличчя. На мить здалося, наче це і не вона зовсім, а хтось незнайомий. Правда часу на роздуми дівчина мені не залишила. Її долоня граціозно стерла з обличчя зайві каплі алкоголю, а після жіноча ручка смикнула за комір та притягнула до себе. Гарячі вуста подарували такий жаданий цілунок, аж не віриться! Меліса безсоромно обплела шию, притиснувши ближче... Усім тілом напружуюся. Відчуваю тепло її шкіри та солодкий аромат мигдалю. Так близько. Неймовірно близько. Невже реальність?.. АЙ! До біса правила! Смикаю її за волосся, поглибивши цілунок. Наші язики переплітаються, а реальність розпливається. Не хочу нічого бачити. Не хочу нікого чути. Байдуже що коїться довкола. Ти в моїх руках і це прекрасно...

Однак, схоже, Меліса не поділяла моїх почуттів. Дівчина відсторонилася настільки швидко та неочікувано, як і почала. Мені залишилося лише шоковано кліпнути очима з відчуттям абсолютної безпомічності...  Бовдурем стою, на щось чекаю... Дідько! Не складно здогадатися, що це все гра для однієї нахабної істерички. Тільки навіщо? Невже її зовсім не соромно ось так цілуватися? Зовсім байдуже на близькість зі мною?! Це починає дратувати... Мене мала скоро дійсно доведе. Зараз хочеться її придушити, а не цілувати!

- І що це було? - першим заговорив, коли ми вже поверталися. Звісно, намагався удати наче ситуація зовсім мене не зачепила і ввічливо провести дівчину до машини.

- Ти про шампанське, чи цілунок? - пристегнувши пасок безпеки питає.

- І те, й інше, - хоча про цілунок цікавіше...

- Та лялечка очевидно мала на тебе якісь плани, а я їй кісткою у горлі стала. Ти був повернений спиною і не бачив з яким виразом обличчя вона втекла під час нашого цілунку. - усміхалася. - Краще всіляких очікувань!

- Тобто ти просто скористалася мною для зведення рахунків? - закипав. Якби не звучало, а бути використаним не особливо приваблює!
- Не помітила, щоб ти був особливо проти. - досить серйозно протягнула.

- Ця твоя холодна манера спілкування починає виводити зі себе! - злісно стискав кермо, бо не мав снаги стримувати емоції! - Щоб не трапилося, ти немов робот! Закодована на якусь програму! Позбавлена чіткого вираження емоцій і тобі здається, що всі довкола такі ж, як ти?!

- Бориславе, чого ти бісишся? - вона навіть не здогадувалася, де вчинила хреново!!!

Ця байдужа реакція ще більше зводила з розуму! Відчуваю, як скаженію. Від гріха далі, треба остигнути! Зупиняюся на узбіччі та виходжу з машини. Холодне повітря добряче студить голову. Їй тупо начхати на мене, це потрібно визнати! Як і те, що я вперше, немов хлопчак, закохався! Мала переграла мене по всіх пунктах і страждальником тут залишився саме Я! Меліса грається у котики мишки, а я з дурнуватою усмішкою готовий на все, лишень би провести з нею більше часу!

- Борислав? - лагідний голос, солодкою мукою травить душу. - Схоже ти мене не правильно зрозумів... Можливо я тебе й образила... - Намагалася підібрати слова. - Слухай, ти маєш рацію у тому, що не вмію яскраво виражати емоції. Однак це не означає, що я робот, котрий нічого взагалі не відчуває. Чесно, якщо образила тебе, то пробач. Не мала такої мети..- у мене не було бажання відповідати. Я просто мовчав, тим самим змушував її говорити. - Бориславе, зізнаюся чесно, - тяжко видихнула, - у мене ще не було тривалих та серйозних стосунків... Але я б хотіла спробувати.

- Що спробувати? - уважно вдивлявся у її обличчя.

- Зустрічатися з тобою, бовдуре! - іронічно протягнула.

- Стоп! - немов удар в голову. - Зустрічатися?

Зупиніть землю - я зійду! Якого дідька твориться?! Меліса вирішила остаточно знести мені клепку? Я хвилину тому вважав, що зовсім їй не цікавий! А тепер такі різкі зміни?

- Зустрічатися. Чи мені варто одразу під вінець тебе кликати? - обурливо жвенділа. - І якого дідька я маю це говорити?! Ти в нас старший, ще й чоловік, наче усі карти на руках.

Не можу повірити у дійсність. Зустрічатися? Можна? Так просто?! Не стримався і на емоціях закинув малу на плече радісно закружлявши. Дівчина спершу опиралася, а після весело реготала.

- Обіцяю покликати тебе заміж першим! Тому обручку можеш не готувати! - Не вистачає слів, щоб описати той шквал емоцій, котрий градом навалився відразу. Однак, мені це однозначно подобається! - Гадки не маю, які таргани цього разу залізли тобі в мізки, але я їм безмежно вдячний!

- За нагоди подякуєш їм, - цмокнула у щоку, - а тепер поїхали додому. Холодно.