12. Завтра?

Борислав Дикий

Минув тиждень з "котячого побачення". Меліса увесь цей час була зайнята, отож ми особливо і не бачилися. Якби не масаж, то взагалі б не перетиналися. До речі, масаж більше не мав тої чарівної дії. Розслабляв. Безперечно! Однак засинати не виходило... Мій стан повільно повертався до того, котрий був ще до зустрічі з Мелісою. Єдина відмінність, зараз у мене просто безсоння. Ніякої тривоги, ніякого страху. Психотерапевт продовжує стверджувати, що причина криється у наших взаємозв'язках з Мелісою. Радив частіше з нею розмовляти. Цікаво як він собі це уявляє? Підходжу до Меліси й кажу:

- Чуєш, мені тебе прописав лікар. Тому будь ласкава, поговори зі мною!

Аплодисменти! Вимикайте прожектори! Та Меліса пошле мене за москальським кораблем і запише психопатом у телефонній книзі! Треба діяти обачно, без нав'язування... Господи, ця мала бестія добряче засіла мені у голові.

- Борислав Мирославович, - дзвінок від секретарки, - тут до вас Микола Васильович з податкової.

Який "бажаний" гість. Старий скнара, що відмінно милить очі для власної вигоди. Але що зробиш. Наші зв'язки взаємовигідні, доводиться часом терпіти його компанію.

- Нехай проходить.

Через мить до кабінету увійшов худорлявий чоловік у костюмі з портфелем. Мода на такий одяг залишилася у минулому десятилітті, однак він не здається. Педантично вигладжена сорочка та начищені туфлі. Коля у своєму репертуарі.

- З чим завітали? - запропонував сісти.

- Я на хвильку. Всього лише хотів передати це, - простягнув запрошення. - У дружини день народження, збігає разом із відкриттям її виставки. - Типу одним пострілом двох зайців? Люди з дня народження обов'язково мають потрапити на виставку? - Будемо раді вас бачити, - хитро примружив очі та потиснув руку.

Ми перекинулися кількома словами й чоловік одразу пішов у власних справах. Я ж крутив у руках глянцеве запрошення й вигадував вагому причину, щоб не піти. З одного боку, там зберуться далеко не бідні люди. Можливо заведу кілька корисних знайомств. А з іншого, уся ця тематика: виставки, аристократія, розмови про високі матерії... Коротше, не моє це!

Аж здригаюся від спогадів! Подібних вечорів на моїй пам'яті чимало, однак нічого цікавого так і не згадаю. Лише фрагменти й те... "Чому трава зелена, якщо сонце світить вночі?" Бесіди людей з творчої елітки для мене звучать якось так.

Відклавши запрошення у шухляду продовжив працювати. Роботи було порівняно мало. Нарешті бізнес вийшов на той етап, коли моє втручання майже не потрібне. Звісно можна рухатися далі та розширюватися. Але для цього потрібно зібрати правильних людей, а зараз в мене не стоїть до того. Надто багато незрозумілих прогалин у житті. Особливо велика незрозумілість - Меліса. Її особливий вплив на мене та мій синдром. Але ж ми не в казці? У неї не можуть бути якісь надможливості, через котрі одужую?! Треба заглянути в календар, скільки вже часу тримаюся без медикаментів. Якщо розібрати, то й приступів давненько не було. Тьфу-тьфу! Щоб не зурочити! 

"Дзинь-Дзинь" - вібрує телефон у кишені. Повільно дістаю гаджет, на екрані смартфона з'являється фото усміхненої малої, про котру щойно думав!

- Привіт, Мелісо. - радісно говорю. Явно не очікував її дзвінка.

- Ти на роботі? - питає на що стверджувально угукаю. - Я у твоїх районах, може пообідаємо? - Ого! Меліса кудись запрошує мене?! Щось у лісі здохло? Чи завтра настане кінець світу? 

- Звісно. - намагався удати байдужість у відповіді. - Чому б ні? За тобою під'їхати?

- Ні, якщо не проти, то скину тобі геолокацію закладу. - на фоні чувся гул автівок, схоже Меліса була десь поруч шосе. - Тут дуже смачно готують. Чекатиму тебе на вході, - сухо закінчила розмову.

Господи, ти коли-небудь змилостивишся і даси мені вміння розуміти жінку?! Принаймні одну? То вона зайнята та ігнорує, то проявляє турботу та пропонує провести час разом! І найбільше мене дратує - її спокійний, наче нічого не відбувається, вираз обличчя!

Відкинувши усі негативні думки, я справді радий, що вона зателефонувала. Місце зустрічі було не далеко, отож через кілька хвилин ми зустрілися. Схоже Меліса волонтерила, адже тільки тоді вона збирає волосся у високу дульку та надягає окуляри. Рвані джинси, обтисла майка, сандалі та рюкзак. Повна протилежність від мого ідеального типу. Але який сенс з ідеалу, якщо все нутро лоскоче від однієї її усмішки...

Ми сіли, зробили замовлення та очікували їду. Розмова щось не клеїлася і це мене хвилювало. Дівча виглядало сонною, отож спитав:

- Втомилася? У тебе синці під очима.

- Є таке. Стільки справ накопичилося, але то дрібниці. Викроїла для себе три вихідних. А як у тебе справи?

- Чудово. То у неділю ти вільна? - родився банальний план.

- Так, а що?

- Мені потрібна твоя допомога. Мене запросили на виставку в галерею, плюс, день народження цієї художниці. Мені потрібна освічена компаньйонка, котра впишеться у дійство. - чортів ти брехун, Бориславе! - Впевнений, краще тебе ніхто не впорається.

- Сумнівний аргумент, адже ми з тобою ніколи не обговорювали, чи то відвідували подібні заходи. Але твоя правда, мені не складно тебе виручити. Маєш за мету завести корисні знайомства? Чи просто підтримуєш старі зв'язки? - впевнено говорила й тут згадав, що Меліса не звичайна бідна студентка, а дитина заможної сім'ї.

- Швидше другий варіант. Хоча, якщо випаде можливість познайомитися з кимось цікавим, то буде не погано.

- Добре, на котру годину дійство? Що за художниця та в якому стилі працює? На вечір запрошено багато митців?

Я витріщився на неї великими очима, з абсолютною порожнечею у голові. Меліса очевидно надто серйозно підійшла до справи. Гадав просто запросити, щоб не змогла відмовити й все. А вона засипала мене питаннями на котрі й гадки не мав, що відповісти. Врешті, коли дівчина зрозуміла безсенсовість мого опитування, - видихнув.

- Схоже у виставках ти геть не петраєш, - усміхалася вона. - Сфоткай і надішли мені те запрошення, сама розберуся.

- Тобі не потрібно щось робити, - чесно зізнався. - Просто склади мені компанію, - я ж всього-на-всього хочу провести з тобою час...

- Я для власної обізнаності питаю. Якщо хотів би скласти враження, то варто підготуватися. Митці обожнюють говорити про творчість, це найлегший шлях їм сподобатися. Проте, не треба, то добре, - легко погодилася. - Правда, тоді не зовсім розумію, навіщо мене запросив.

- Для компанії. Сама розумієш, на такий вечір приходять парами.

- Так парами. Отож міг запросити будь-кого, - нахмурила брови. - Але я вдячна, що вибір пав на мене. Давненько не ходила на виставку. Хоч згадаю, як це.

- Радий вам вгодити, панянко.

Ми ще довго базікали. Час летів швидко, але мені не було нудно. Власне я і не поспішав нікуди. Навпаки. Намагався розтягнути бесіду, затриматися на довше. Однак Мелісі зателефонували й у неї з'явилися справи. На жаль...

Дівчина ввічливо попрощалася та поквапилася, а я з нетерпінням чекав завтра!