7. 5 на 5.

Борислав Дикий

Як на зло, в офісі накидалося кілька невідкладних справ і я вимушено затримався на роботі. Така ситуація добряче дратувала, адже сам пообіцяв Мелісі відвезти її на той комп'ютерний спорт! Моя секретарка немов сказилася, все підкидала і підкидала термінові папірці. Немов навіжений розбирав справи, аби до обіду встигнути все закінчити! 

Останній документ, печатка, підпис! Все! Вільний! Ошпарено вилетів з офісу та квапився додому. На щастя дорога була без заторів і до квартири доїхав швидко. Меліса, мабуть, виглядала крізь вікно з кухні на стоянку й, зауваживши мене, самотужки прошкутильгала до ліфта.

- У нас тридцять хвилин до початку, - суворо привіталася.

- Так, не хвилюйся! - ці слова присвячувалися і мені... -  Встигнемо! - впевнено заявив.

Посадивши малу в автівку ми поквапилися в іншу частину міста, де проводився той турнір. Автівок на дорозі побільшало, однак без заторів. Щоб приїхати вчасно довелося порушити швидкісний ліміт, скоріш за все, через кілька прийде платіжка чергового штрафу, чим власне не пишаюся... 

Меліса напружено вчепилася у своє крісло, схоже швидкість їй не надто до вподоби. Однак вона розуміла, якщо їхати повільніше, ми запізнимося...

Припаркувавшись за п'ять хвилин до початку - полегшено видихнув! Встигли!

- Мені потрібно в підвальне приміщення цієї будівлі, - спокійно промовила дівчина.

Прослідкувавши за тендітною жіночою рукою, що вказувала на громіздку, скляну будівлю у формі футбольного м'яча трохи ошаленів. Якось надто помпезно для якихось задротів. Та втім, яка мені різниця? Зараз проблема в іншому - сходи. Точніше - багато сходів! А з ногою Меліси ми дістанемося хіба під кінець гри! Нічого не вдієш, доведеться рятувати принцесу. Вже налаштувався закинути малу на плече як...

- Мелісо?! - підлетіла компанія молодиків. - Де тебе чорти носять? Турнір вже розпочався, наш бій наступний!

Дівчина нічого не відповіла, лише втомлено видихнула та вказала на свою ногу. Найгаласливіший з тих хлопака, з тією ж манерою, без сорому, підхопив малу на руки та поніс всередину будівлі. Певно я так і залишився шоковано хапати повітря!  Лише зараз помітив, наскільки короткі шорти натягнула на себе червоноволоса збоченка! Багато часу не потрібно, щоб зацінити стрункі, засмаглі, дівочі ніжки. Бориславе! Сам себе вщипнув! Куди витріщився?! А поки приходив до тями, мою сварливу масажистку нахабним чином вже понесли.

До речі, моє стереотипне уявлення про задротів різко відрізнялося від того, що побачив сьогодні... Спустившись у підвальне приміщення, що всередині нагадувало елітне клубне приміщення, де в центрі знаходилося десять столів з ПК. Над столами звисали масивні екрани де відображалася сама гра. Довкола центру, розміщувалися, тісно одне до одного, м'які, блакитні стільці. Кількість посадкових місць звісно поступалася тим же боям без правил, однак освітлення, кондиціонери, якість приміщення, нічим не гірші. Я навіть не очікував, що у нашій країні є подібне місце... 

Завдяки Мелісі мене впустили без запрошення і посадили у перший ряд фанів її команди. Моя зовнішність допомогла швидко налагодити контакт з прекрасною половиною людства і вже в наступні кілька хвилин у мене з'явилося дві симпатичні подруги, котрі зрозуміло пояснювали що відбувається на екрані. 

Попередня команда завершила свій матч, отож настала черга Меліси. Приємний жіночий голос оголосив результати попереднього матчу та поіменно запрошував за стіл гравців. Поки компанія виходила у мене був час оцінити кожного "спортсмена". Мушу визнати, худорлявих чахликів, як очікував, не було. Але й статурних чоловіків теж, якщо не враховувати рудоволосого вилупка, що увесь час крутився біля Меліси...

На глядацьких екранах з'явилася таблиця, де щось відбувалося. Я звернувся за "довідкою" до новоспеченої подруги.

- Що це робиться? - питаю тицнювши пальцем на анімовану картинку з телика.

- О, це вибір та бан героїв, - наткнувшись на мій порожній погляд Валя продовжила пояснення. - Ну це стандартна схема гри. Перед початком гри у кожної команди є право заборонити використовувати певного героя, це бани. Після них гравці вже обирають свого персонажа за якого відіграють матч. У кожного героя є свої особливі вміння, котрі й допомагатимуть гравцям у битвах. Одні герої гри контрять, себто протидіють, навичкам інших. Для цього і створено бан у рейтингових матчах.  

- Слухай, а це складно?

- Що саме? - перепитала.

- Ну, бавитися у ці ігри?

Дівчина окинула мене осудливим поглядом і кілька разів намагалася щось сказати, але стримувалася. Врешті вона змовчала, а цим часом почався матч.

За три хвилини безсенсової фігні, що там відбувалася я нічого не розумів. Просто красива картинка, де бігають всілякі чудики. Що у цьому цікавого? З екранів пролунав той же приємний голос - "Перша кров!", а після " Подвійне вбивство!". Зал захопливо плескав у долоні! Я явно щось пропустив, тому одразу звернувся за поясненням до Валі.

- Адк чисто зіграв, тупо на скілах двох забрав, - емоційно почала, а потім спокійно перейшла на людську мову. - Наш стрілець вправно вбив ворожого танка й мага, хоча всі карти були у них на руках. А ти взагалі за кого вболіваєш? - обурливо запитала.

- За Мелісу! - швидко та впевнено випалив.

- Мідер на заміні, вона добре грає, правда з піком не пощастило. Меліса відіграє за мавку, а її противник на відьмі катає, що збиває друге вміння мавки. Складно за таких умов вести гру. Але вона молодець, чудово відчуває дистанцію та не дає собі потрапити під площу дії навиків відьми.

- Бачу ти чудово розумієшся на цій грі! - щиро сказав.

- Звісно! Українська топова гра! Знаєш яку касу збирає чемпіонат Європи? Лише цей дріб'язковий чемпіонат обласного рівня з призовим фондом - у тисячу доларів! Сподіваюся настане день і я теж сидітиму за тим столом та відіграватиму не гірше них!

Валя розійшлася не на жарт і розповіла багато цікавого про кіберспорт і "Потайсвіт". Виявляється це стратегічна гра, де багато складових. Клас персонажа, його спорядження, роль. Гравцям потрібно прикинути скільки урону вони зможуть поглинути впродовж усієї гри та скільки завдати. Коли та в яких місцях краще зав'язувати битву, де краще відступити, а де навпаки - натиснути. Перемога дістається тій команді, котра найшвидше зруйнує замок противника, обійшовши усі захисні вежі. Валя продовжувала коментувати гру, але мій мозок більше нічого не переварював. Загалом суть я зрозумів, але розібратися у всіх нюансах не так легко, як може здатися.

І каса? Тисячу доларів на п'ятьох студентів, що п'ятнадцять хвилин зарубалися в грі! Я шокований. Невже індустрія кіберспорту настільки швидко зуміла розвинутися? Навіть у нашій країні? Це взагалі можливо? Чудово пам'ятаю, як у дитинстві батьки влаштовували скандали на тему комп'ютерних ігор. Мені влітало не на жарт, отож вирішив не лоскотати батькам нерви...

- "Замок зруйновано!" - урочисто промовив той голос.

Зал вибухнув оваціями! Все? Це кінець? Я кинув погляд на Мелісу, котра так щиро усміхалася. Рудий, тут як тут, схопив малу в обійми. Поїхнім  вдоволеним обличчям не важко зрозуміти - перемогли!

Повільно наблизився до масажисточки кинувши рукою, що час їхати. Не можу пояснити чому, але мені не особливо подобалося бачити, як чужі хлопчаки туляться до неї. Та і ці шорти. Хіба це шорти?! Нагнешся шнурівки зав'язати, як сідницями світиш! 

- Пане Борислав! - радісно гукнула. - Мене хлопці привезуть, ми їдемо випити!

Бачу цю панянку життя ніц не вчить! От кого недавно намагалися віджарити? Хто ногу травмував?! А тепер, як нічого не бувало, пензлює на чергову вечірку!

- Якщо ви не зайняті, то буду рада, коли приєднаєтеся. - люб'язно запропонувала.

- Не маю причин відмовитися, - з усмішкою, хоча крізь зуби проціджую. - Буду радий познайомитися ближче!