5. Все не так!

Борислав Дикий

Зухвале дівчисько натягнуло на себе окуляри й уважного передивлялося звіти. Я досить скептично ставився до її ініціативи, однак швидко змінив свою думку. Меліса доволі швидко опрацювала ці суворі та нудні таблиці, котрі б я гортав набагато довше. Крім того, кожне зауваження до розрахунків виявилося не пустим словом. Серед моїх бухгалтерів дійсно завівся щур, що нахабно обкрадає фірму! Звідси випливає одне логічне питання, - як з ним розібратися? Законним шляхом довго, але правильно. Відбити нирки веселіше, проте аморально.

Я вирішив не поспішати з покаранням. Щоб вирішити з варіантом потрібно дізнатися приблизну суму махінацій. Якщо прийнятна, то розберемося у судді. Якщо ні, то хтось потрапить до шпиталю!

На щастя Меліса люб'язно погодилася переглянути звітність за весь рік. Роботи не мало, отож вона попросила тиждень часу. У будь-якому випадку інших варіантів у мене не було... (Або ж я не хотів шукати.) Та й тиждень і так доволі короткий термін.

- Слухай, а ти б не хотіла попрацювати на мене ще й у за бухгалтера? Бачу в тебе не погано виходить і я щедро плачу.

- Щиро вдячна за пропозицію, але мені більше подобається масаж. Принаймні зараз, - не відриваючи очей від екрана відповіла.

- Але чому? - зацікавлено питаю. - Ти, звісно, прекрасна масажистка, але бухгалтер звучить якось краще, та й зарплатня більша, - впевнено говорив, на що отримав її скептичний погляд.

- Ви трішки згубилися у сучасних реаліях. Якщо брати середньостатистичну зарплату бухгалтера та мою, то сумніваюся, що моя програє. Людей з економічною освітою зараз вдосталь, конкуренція на біржі праці просто шалена! От ваші бухгалтери який мають робочий графік?

- Стандартно, п'ять днів на тиждень, вісім робочих годин.

- Ну от! А в мене рухливий графік, не більше чотирьох годин праці в день, тричі на тиждень і та сама, або ж більша зарплатня. І ще наступних років десять досить потрібна професія, - чітко говорила. Її довгі та пухнасті вії, що обрамляли блакитні зіниці, м'яко кліпали. Це надавало обличчю ніжних, часом дитячих, рис. І справді, зовсім не вписується з виваженим та прохолодним тоном. Суцільна суперечність...

- І це всі переваги, через котрі вирішила зупинитися у цьому напрямку професії? - з усмішкою мовив.

- Через військових... - не зрозумів відповіді.

- Що?

- Я обрала таку професію через колишніх військових, - знову ця спокійна манера спілкування. - Коли розпочалася війна, мені було десять. Допомогти ні країні, ні людям, ні собі не мала сили. У мене заможні батьки, якщо ви ще не здогадалися, отож у перший місяць нам вдалося виїхати у Канаду, - початок її історії мене добряче обурював, але намагався стримуватися. - Після перемоги, якийсь час там жили, а потім повернулися на Батьківщину. Батьки продовжили вести бізнес, а я, з розписаним на перед майбутнім, не хотіла жити за прописаним сценарієм.

- І що ж? Після "бою" вирішила зробити щось корисне для когось? - скільки гніву приховувалося у моїх словах, сумніваюся що вона його не помітила.

- Так. Мене часто зустрічали подібним поглядом, коли чули історію з втечею. І я повною мірою відчула цей відчайдушний натиск суспільства у свій бік. Однак, мене не хвилює ні ваш, ні інші осудливі погляди, - надто нахабно відповідала! - Так, війна закінчилася, залишилася у минулому, немов страшний сон. Людська пам'ять захисним механізмом намагається стерти всі жахливі спогади з пам'яті. Але ж наслідки нікуди не зітреш. І поки інші витрачають свій час та сили на моє осудження, я борюся з цими наслідками. Навідуюся у воєнні шпиталі, стабільно проводжу реабілітаційні масажі, волонтерю, - її слова мали сенс, але внутрішня злість нікуди не зникла.

- Легко так говорити зараз! Коли все спокійно. Як і легко виїхати, коли довкола хаос, а завтра можливо і не настане! я не збираюся засуджувати тебе, малу десятирічну шмаркачку. Але твоїх батьків... Мій батько з перших днів записався добровольцем...

- Пане Бориславе, вам не сім років, щоб я розтлумачувала цю тему. І як очевидцю, самі ж розумієте брудну гру на цій війні та ефективність важелів впливу через біженців за кордоном. У будь-якому випадку на сьогодні досить важких тем, ви казали, що маєте справи о 16:00. Здається у вас обмаль часу, - кивнула у сторону електронного годинника.

У мене з голови вилетіла щотижнева зустріч з психотерапевтом. Мені кипіло з нею ще посперечатися, але внутрішній голос впевнено казав - досить! Я швиденько перевдягнувся, схопив гаманець, ключі від авто та попрямував на вихід. Кинувши погляд на чортівськи спокійну Мелісу, злість знову брала! Вона робот, чи що? Гримнувши дверима спустився на стоянку. Подумки все ще повертався до нашої бесіди, підкладав випадкові фрази, котрі б міг сказати у той момент, але не склалося. Ще цей погляд! Якесь малолітнє дівчисько сміє мене повчати! Абзац якийсь!

Таким дратівливим і залетів до Міші. Він працює зі мною вже близько року і з першого погляду зрозумів рівень мого настрою.

- Що ж тебе обурило, перед візитом сюди? - усміхнено спитав.

- Васильович, - всівся на диван, - то якась дупа! - інтонаційно промовив.

Васильович класний лікар з величезним досвідом роботи. За моєї ініціативи наші сеанси проходять у нього вдома. Тут і диван зручніший, і випивка поруч, і нема зайвих очей.

- Давненько не бачив тебе таким жвавим. Якщо брати до уваги попередній сеанс, то на твій настрій, мабуть, вплинула маленька блакитноока рибка, що робить масаж?

Ну золотце, а не чоловік! Розуміє з пів слова! Не даремно він спеціаліст у кількох напрямках психотерапії. Я виклав йому усе що було на думці в цей момент. Моя розповідь не надто лаконічна, часом обірвана, часом відходила від самої історії. Сам не розумію, чому йому усе це виклав. Та єдине, що залишається незмінним - мені одразу легше, після розмови з ним!

Васильович довго мовчав та прокручував олівець між пальцями. Він вічно щось нотує під час наших бесід, але сьогодні писанини було якось менше.

- Ну? - очікую якогось слова. - Що скажеш?

- Коли в останній раз ти закохувався? - від такого дурнуватого питання у мене здійнялися брови догори.

- Пф! Знайшов що питати у тридцятирічного мужика! - трохи прибіднився з віком. - Та десь у студентські роки, на першому, чи другому курсі. - намагався згадати ім'я тої дівчини. - А що?

- За двадцять п'ять хвилин монологу, ти вжив сорок разів слово "Меліса", і ще одинадцять "вона", коли мав її на увазі. - тривала пауза з його боку.

- І?! - не витримав тиші. - На що ти натякаєш?

- Я не хабарник, щоб натякати на щось. Просто озвучую те, про що ти мовчиш.

- Васильович, ти з дуба впав?! Яка закоханість у моєму віці?! Ще й у малолітку?! - реально обурив старий!

- Ну, зізнаєшся самому собі, ще не скоро, але... - кинув на мене серйозний погляд, - Але бажаю тобі вдачі, - різко закрив свій блокнот, що зазвичай означає кінець сеансу.

- Зажди, Васильович! Скажи щось інше. Я не можу піти ось так, після тої нісенітниці що ти бовкнув!

- Моє ж ти золотко, - підвівся, - ми з тобою опрацьовуємо твій синдром тривожності, але сьогодні ти й словом не обмовився про проблеми зі сном, чи інші фактори. Вся історія крутилася довкола тебе і твоєї нової сусідки по квартирі. До речі, це ідеальні обставини, щоб зрушити ваші відносини у романтичний потік! З таким успіхом, можливо нам скоро не доведеться бачитися взагалі.

- Васильович! - чоловік люб'язно відчинив двері переді мною та запрошував на вихід.- Май совість! Ти сьогодні навіть поради жодної не дав! Я за що гроші плачу?

- Хоч поради, - задумливо почухав щетину. - Більше спілкуйся з Мелісою. Можливо ти вже знайшов дієве заспокійливе, що так старанно шукав, - усміхнувся та випровадив за двері.

От чортяка старий! Хіба можна так з пацієнтом?! Ага! А як же! Закоханий! Може ще щось? І в кого? У невиховане дівчисько, котре знаю трохи більше ніж місяць?! Нє. Однозначно нє! Я доведу старому, що він помиляється!