Глава XXVII

День п'ятнадцятий. Лариса. На п'ятнадцятий день перебування в Турані, ми з Антоном нарешті вилетіли додому. Маджид, не здурив, надав нам свій приватний літак. На прощання в аеропорт він не приїхав, єдиний хто нас проводжав в дорогу, це Мехмет Паша. Чоловік сто раз вибачився за все що зі мною сталося тут, як ніби він винен всьому. Двоє представників, які летіли з нами в Туран, також по наказу Шейха повинні були летіти з нами, щоб з чистою совістю “передати” нас нашій країні. Через лічені хвилини після прибуття, літак Маджид здійнявся в повітря і зник за хмарами. Шеф, наполягав щоб я їхала додому, на квартиру, відпочити, в Консульство приїду завтра, щоб написати заяву на відпустку. Я все ж вирішила їхати з Шефом в Консульство. Нас як завжди зустрічало наняте Консульством таксі, навіть водій той самий виявився. До Головного не пішла, якщо чесно, я його ніколи не бачила. По рангу мені не положено особисто з Директором зустрічатись. Я через секретаря Головного передала свою заяву на відпустку. Хотіла на місяць, Антон вмовив на дня, мовляв “Я сам поясню Головному причині твоєї двомісячної відпустки”. Не знаю якими словами у Антона це вдалося, Головний підписав мою заяву. Хм, може дарма на два місяця попросила, треба було на більше, втім, раптом Головний на стільки щедрий. Працівники в Консульстві на вагу золота. Та й сумніваюсь я, що мені дадуть два місяці відпочивати, зуб даю, до кінця місяця мене вже викличуть. Паралельно з заявою на відпустку, я написала заяву на перевод. Точніше, я подала заявку, на нове місце, на місце Антона. Антон відмовився від переводу в новий відділ, він написав Головному протекцію на моє ім'я, я в свою чергу написала заяву-прохання про перевод на його місце. Такі справи не вирішуються за день, це відпустка надається за день-два, а такі питання як перевод вирішують не меньше за тиждень. Адже перш ніж перевестись, потрібно знайти собі заміну, а це не легко зробити, особливо коли в твоєму колективі прямо всі підходящі кандидати. Я ще трохи потусувалася в Консульстві, дівчатам не стала розповідати про свої пригоди, навіщо? Не хочу відбивати в них бажання надалі тут працювати, а то мене звинуватять в масовому самозвільненні. Що я їм тоді розповіла? Сказала, що познайомилася з Шейхом, ми з ним мило поспілкувались, познайомилася з дружинами Маджида, з Валіде Анаханим, і зі усіма я “мило” поспілкувалася”, знаю, брехня, все одно, це краще ніж розповідати правду, від якої кров в жилах стигне. Мамі про свої пригоди не буду розповідати, навіть якщо напосідатиме сильно. Вона в мене й так ранима, навіщо її страшити такими розповідями? Головне щоб Тімоша якимось дивом про це не довідався. Як? Дуже просто, через зомбоящик. Та ні, не думаю що про мої пригоди Туран буде розголошуватись на весь світ. До матері в село я поїхала на другий тиждень своєї відпустки. Чому аж на другий тиждень? Тому що, спочатку я не хотіла ні з ким бачитись. Особливо з мамою, вона помітить мій стан, погляд, і почне розпитувати, я під дієї своїх емоцій все їй розповім, а мені це зовсім не потрібно. Тож я вирішила тиждень відсидіти в своїй квартирі. Що я робила в цей тиждень? Те що давно не робила. Гуляла по місту. Здивовані? Живу тут не перший рік, в по місту так рідко гуляла, навіть в студентські роки так не гуляла як в цей тиждень. Та й місто, на моє диво змінився з тих пір, як я сюди переїхала жити. Хм, дивно, живеш в місті, а стільки всього не помічаєш. Бо тобі ніколи, робота-дім-робота. Навіть вільний час для себе не знаходиш. Правду мама каже: “Ти зовсім відстала від життя зі своєю роботою, часу на себе не маєш!” Ну що ж, в мене два місяця на те щоб займатися тим, чим я не могла займалася працюючи в Консульстві. Запитаєте: Чим? Не знаю, поки що не придумала. Немає плана. Буду жити за течією. Ходитиму по місті, по селі, роздивлятиму навколишній світ. Може хобі знайду. Може з переводом на місце Антона, я буду мати більше вільного часу. Треба міняти своє життя, а то живу як запрограмована, зайвих функцій не маю. Про те що я приїхала додому на тиждень раніше, мамі не повідомила. Аж на другий тиждень своєї відпустки я подзвонила до мами і повідомила про свій приїзд. Як добре, що в мене немає графіка повернення додому з за кордону, а то якби дізналася, про те що я тиждень сиділа вдома, і навіть не подумала їй подзвонити, то з'їла б мене за це

-Доцю, нарешті ти приїхала! Я так рада, я так хвилювалася за тебе! Спати спокійно не могла, серце так хапало, мало не вмерла! Навіть нашого фельдшера кликала!

З маминих розповідей, я зрозуміла, що вона нутром відчувала що зі мною щось не так. Правду кажуть: “Мама на відстані відчує що з її дитиною”. Я її заспокоїла

-Мам, та що зі мною могло статись? Ти себе накручуєш, от тобі й стало погано!

Сперечатись зі мною матуся не стала, повірила моїм словам. Цікаво, коли я буду мамою, також матиму такі відчуття? Була в мене одна знайома, яка зовсім нічого не відчувала. Навіть коли її син впав з дерево, на яке заліз на спір, то мати на диво, нічого не відчула. Мамі коротко розповіла про природу Турану, про красу палаців, про гостинність людей, навіть якщо це наполовину правда. З новин, в інтернеті, я дізналася що новим Еміром Жамбила став Татул, син Орхана. Той самий Татул який мав одружитися з Мансі. Що ж, якщо Маджид дійсно правий, то з Принца вийде хороший Емір, головне радники щоб йому голову дурницями не забивали. Про Орхана також було пару слів. Екс-Емір залишився жити в Жамбилі, щоправда переїхав в інший палац, по розмірам чуть менший за палац Еміра. А ще, на мій подив, з Орханом переїхав його гарем зі всіма наложницями, і декілька Емірш. Ті хто не поїхав, залишився жити під крилом Татула. Отже, Шейх згодився посадити підлітка на “трон”, не дивлячись на те що, хлопець не відповідає потрібним вимогам. Я навіть втішилася, зраділа що Орхан залишився живим, все ж я не хочу мати на душі гріх за його смерть. Раптом в майбутньому Орхан переосмислить свої помилки, і виправиться в “засланні”. Чому в засланні? Тому що з переїздом в новий палац, Екс-Емір отримав заборону покидати його без особистого дозволу свого сина, нового Еміра Татула. Як вам? Ти не маєш право покинути свій дім без дозволу свого синочка. Орхан певно вогнем плювався почувши цю заборону. Що я робила на селі? Практично те ж саме що в місті. Ходила по селі, дивилася що помінялося за роки мого проживання в місті. Допомогала мамі по городу. Провідала батькові могилу. Фундамент трохи осипався, здалося б підправити його, потрібно зайнятись чим. Також потрібно реставрувати памятники діда, бабки, татових батьків. Запитаєте як поживає наш знаменитий Тимофій? Як завжди заливає за комір, обзиває мене “повією” і іншими словами цього значення. Я не звертаю увагу на це. Мама звісно вступається за мене, та хіба цьому дурню щось поясниш?