Глава XXV

Готель. Лариса. Аж не віриться що саме сьогодні, на тринадцятий день перебування в Турані, ми нарешті покидаємо цю країну! Без образ Туран, та ти приніс мені не лише приємні моменти, неприємних моментів також було вдосталь. Та це не означає що я буду про тебе згадувати лише погане. Ти займеш почесне місце в моїй пам'яті, адже станеш останньою країною. Країною, на якій я поставлю крапку на своїх відрядженнях. Приїду додому, здамо з Антоном всі справи. Антон або вийде на пенсію, або займе іншу посаду, я в свою чергу займу посаду Антона. Головний плюс в моїй новій посаді, те що тепер я не вимушена їздити за кордон. Нехай тепер моє місце займають Марина, Ліза, і інші дівчата з мого колективу. Самий найбільший плюс, те що матуся тепер заспокоїться, не буде панікувати при кожній думці про мої відрядження в східні країни. Авось я знайду собі пару, вийду заміж, народжу дитину. Навіть якщо не вийде заміж, дитину все одно народжу! Цікаво, Костя женився? Хм, з якого дива я про нього згадала? Ні-ні, від нього народжувати не буду! Він хлопець чудовий, красунчик, в нього вже напевно є своя сім'я, дівчина, може навіть діти? З того дня як ми з ним попрощались, я про нього нічого не чула. Звісно я була знайома з його друзями, втім, не хотіла нічого про нього чути. Чим менше чуєш про колишнього, тим краще відходиш від розлуки. Такс, які плани в мене на майбутнє? Приїду додому, візьму місячну відпустку. Поїду до мами в село. Буду їй допомагати на городі. Може навіть познайомлюсь з тим “молодиком що з армії вернувся”, мама його так розхвилювалася останній раз. Аж цікаво стало, що то за хлопчика завівся в нашому селі? Якщо звісно його вже не заарканила якась дівчина. Збираючи свою дорожню сумку, свою вірну і вічну супутницю в відрядженнях. Ех, скоро вона буде годитися лише для поїздки в село до матері. Коли там в нас виліт? Здається після обіду. Ех, шкода що за ці дні я так і не зуміла подорожувати по місту. Втім, це не дивно, я їду в відрядження не для подорожей по містам, а для справи. Несподівано мій хід думок обірвав дзвінок стаціонарного телефона, що стояв на приліжковій тумбочці. Цікаво, хто це? З небажанням підняла слухавку. В мене дежавю, чи співпад? Знову дзвонили з ресепшена. Дівчина, голос якої був інший, не тої що дзвонила в день знайомства з Орханом, попросила мене спуститися. На душі стало неспокійно, мимовільно пригадався день, коли я мала “честь” познайомитися з майбутнім сватом Маджида. Цей спогад нагадав мені його “наказ”, от балда! Я ж зовсім про це забула! Я ж мала поїхати до Шейха і просити його відмінити своє рішення. Втім, про цю погрозу ніхто не знає, окрім Антона і Мехмета. Маджиду, ми вирішили не розповідати. Навіщо? Йому і так дісталося за ці дні. Тим паче що я тоді не сприйняла слова Орхана всерйоз. Що мені робити? Спускатися на перший поверх до ресепшена самій мені не хотілося, було лячно. Вирішила порадитись з Антоном. От тільки його як на зло, не було виявлено в номері. Шеф, куди твою жопу понесло, колит ти мені так потрібен!? Його мобільник мовчав. Після десятого гудка, я психанула і таки спустилася на перший поверх. Навіщо запитаєте? Бо була впевнена, що Орхан мені нічого не зробить, ну не настільки ж він ідіот щоб ризикувати своєю головою? В придачу, раптом це не Орхан приїхав? Наприклад Мехмет, Паша обіцяв заїхати до нас раніше, так би мовити, поспілкуватись на прощання. Дівчина коло ресепшена попросила мене йти за нею. Куди? Не відповіла. Через мить я разом з дівчиною увійшла в якийсь невеликий коридор, в якому на мене вже чекала знайома мені фігура, слуга Орхана. Здається звати його Фізулі? Згадався момент, коли він мало руку мені не зламав. Тільки-но я опинилася навпроти чоловіка, дівчина, яка привела мене сюди, миттю зникла. Я навіть не помітила як вона втекла

-Поговоримо, Ханим? -погляд слуги був, ой який недобрий, нутром чую, зараз мені буде не солодко -Чув, ти зібралася повертатись додому? От тільки, ти про дещо забула

-Та ну? -вирішила включити дурочку -Цікаво про що я могла забути? Здається нічого

-Завжди знав, що у жінок коротка пам'ять. Мій господар дав тобі наказ, який ти мала вже виконати! Чому ти досі цього не зробила? Ти знаєш що буває за непослух?

-Смію тобі нагадати, що я вільна жінка. Ні ти, ні твій господар не вправі мені вказувати! Я прекрасно пам'ятаю, що саме говорив твій господар. А ще прекрасно пам'ятаю, якими словами він мені погрожував! Нехай твій пан скаже дякую, за те що, я не донесла ці погрози до вух Шейха! Навряд Повелитель втішиться, коли дізнається, про погрози!

Не знаю в який момент я переступила межу дозволеності, чоловік насупився і почав наступати на мене, цим змусив мене відпустити назад -Не грай з вогнем, жінко! Це тобі не вільна країна, в якій ти можеш сміливо висловлювати свою думку. В Турані, ти ніхто! Будь моя воля, давно б застосував силу! -затім з сарказмом засміявся -Кажеш не донесла погрози до вух Шейха? Можливо до Повелителя ще не донесла, а от до Мехмета Паши, чи навіть до Маджида Сардара відразу розповіла, чи не так? -що? Звідки? Люди Орхана за мною слідкують? Орхан дізнався про підписання контракту, тому Фізулі зараз тут? Я всіляко намагалася не видати свій подив, дарма -Тільки не роби вигляд, що не розумієш про що я!

-Твій пан мені нічого не зробить! Він же не самовбивця щоб шкодити своїй репутації! Не забувайте, що я гість вашої країни! Якщо зі мною щось станеться, Шейх цього не подарує твоєму Еміру! Тебе також ніхто шкодувати не буде!

І знову я здається переступила якусь межу. Це чоловіка тільки розізлило, він наступав на мене допоки я спиною не втиснулась в стіну. Його обличчя зупинилося на пару сантиметрів від мого. В моє лице вдарило його гаряче дихання. Я почула як моє серце шалено забилося в грудях. Ой дурепа ти Ларко! Нафіга вийшла зі свого номера!

-Смієш погрожувати моєму господарю? Не боїшся відповісти за свої слова? Втім, я приїхав не для того щоб сперечатися з тобою. Мій пан хоче з тобою поговорити! Перш ніж відмовитись, дам тобі пораду: Або ти поїдеш зі мною по добрій волі, або силою змушу. Раджу тобі обрати перший варіант. Бо другий, навряд тобі сподобається