Глава XXIV

День дванадцятий. Готель. Лариса. Новий день. Я прокинулася рано, за будильником. Втім, здається, мій організм вже звик до зміни часового поясу, і тепер прокидався сам по собі, без будильника, і все ж я перестрахувалася, заряджала будильник. Я ледь заснула після вчорашнього. Пів ночі мені снилося, те як Орхан мстить за мій не послух. Що мені снилося? Різне. Орхан, викрав мене, продав в рабство, зробив своєю наложницею, віддав мене на розправу своїм людям, ті пускали мене по кругу, допоки я була їм потрібною, а затім безжально вбивали. Ой, краще вам не знати всіх моїх жахливих снів, самі потім не заснете, хвилюючись за мою долю. Я хотіла свято вірити, в те що Орхан, все ж пожартував, це були не погрози, він нічого мені не зробить! Ну він же не настільки дурень щоб шкодити мені. Я ж не якась там туранска жінка, я все ж Представниця іншої країни, я гостя Турану! Гостя Шейха Догукана! А гостей поважних людей не слід кривдити. За образу гостя, повинен відповідати Господар будинку. Навряд Орхан, захоче відповідати за моє скривдення перед своїм Повелителем. Прокляття, моя психологія не допомагає мені заспокоїтись! Одна сторона розуму говорить “Остерігайся Орхана”, друга “Та наплюй ти на нього”. Знаєте з цим мені це асоціюється? З мультяшними Ангелом і Демоном. От тільки я забула хто на якому плечі сидить. Сто літ не дивилася “Том і Джеррі”, це ж там мультяшні Ангел і Демон фігулірують? Хід моїх думок перервав стук в двері. Від несподіванки я аж підпригнула на ліжку. Через хвилину тихо, мов кішка встала з ліжка, підкралась до дверей, по дорозі з крісла схопила халат. Спиною втиснулася в стінку, запитала хто, почувши голос Антона, полегшено зітхнула. Щоб тебе, Шеф! Хто ж так лякає? Стоп, Ларко, з яких пір ти стала такою лякливою? Ти що, в реалі злякалася якогось Еміра? Ти не подобялася посперечатись з самим Шейхом, а тут якогось НедоЕміра злякалася! От дожилася! Не відходячи від стіни, правою рукою відкрила двері. Антон увійшов в номер. Перше що він робить, кидає на мене здивований погляд, через секунду сміючись хитає головою -Ларо, ти чого в стіну так втиснулась? Думаєш вона зможе тебе проковтнути? Невже я тебе злякав?

-Нічого так несподівано стукати в двері! Я взагалі-то спала, чого вам?

-Розслабся, окрім мене нікого немає в коридорі -промовляю, зачиняючи двері -Чого мені? -перепитав -Прийшов подивитися як ти тут. Всю ніч роздумував над словами Мехмета. Що якщо про все розповісти Шейху? Правитель Турану, здається не поганої думки про тебе. Я хочу повернутися додому зі своїм перекладачем, тобто з тобою!

Ох, знав би ти, Шеф, як сильно я хочу про все розповісти, тільки не Догукану, а Маджиду. Адже це через його боягузтво, в мене почалися ці проблеми! От скажіть мені, нафіга я взагалі влізла в цю історію? Хто просив мене в це вмішуватись!? Хто я така щоб вирішувати кому і коли виходити заміж? Взагалі-то, це Маджид повинен рятувати свою доньку від раннього шлюбу, а не стороння для нього людина! Теж мені батько знайшовся, злякався! Ох, про що ти кажеш, Ларо? Це ж не твоя країна, це Туран. Це східна країна, де правят свої закони! Це в нас, батьки можуть без остраху боротися за життя, щастя своїх дітей, а тут все по іншому. Тут всі вони раби свого Господаря, Шейха! Батьки повинні радіти, що Шейх знайшов їх дитині пару. Ой, як все це складно! Все, з сьогоднішнього дня, ти Ларко нікому не допомагаєш!

-Ларо, ау, ти тут? -Антон перед носом клацнув пальцями -З ким я тут розмовляю?

-Шеф! -шикнула на нього -Навіть подумати не даєте -він іронічно закотив очі -Я теж хочу повернутися додому. Приїду додому, одразу побіжу до Головного, проситиму його більше не відправляти мене в відрядження! Досить з мене цих східних чоловіків!

Шеф схвально кивнув -Приїдеш, займеш моє місце, більше не будеш їздити по країнам. Будеш інших посилати -через мить -Це все через твою впертість! Скільки казав не лізь!

Я лише мовчки кивнула. Якщо тиждень тому, я обурилася на новину Антона, про його перевод, то сьогодні, я ладна зайняти будь яку посаду, лишь би нікуди не літати. Та й мама, скоро почне підшуковувати мені нареченого. Адже я з її слів залишуся “старою дівою” з цією роботою. Через годину, я з Шефом снідала в ресторані. Як це все заведено, туди завітав Мехмет. Не Атмаджа, а Мехмет! Давненько, Паша не приїздив за нами, щоб відвести до Маджида. Що ж, надіюсь при Мехметові, зі мною нічого не станеться. Після сніданку, Мехмет відвіз нас на своїх машині в палац Маджида. Що ж, Емір Маджид Сардар, прийшов час виконувати свою обіцянку, яку ти дав нещодавно. Тільки спробуй сказати, що ти передумав виконувати свою обіцянку, Я влаштую тобі солодке життя, до кінця своїх днів це пам*ятатимеш!

Палац. Маджид. Приїзд іновірців, я чекав як ніколи, з великою радістю. Мені не терпілося якомога скоріше подякувати Ханим за її допомогу, за послугу яку вона зробила! Атмаджа, як завжди виявився правий. Лариса допомогла мені, після всього що я їй зробив. Вона не поскаржилася Шейху, на мою погану поведінку, не побоялася приїхати на вечерю, щоправда Атмаджа тоді привіз її ледь не силою. І те що вона зробила для моєї Мансі, я до своїх днів буду молитися за її здоров'я! Начхати, що вона не з нашої віри! Зараз я згадую фразу Хатіри, яку вона одного разу мені сказала. Моя Перша дружина довгий час, не хотіла приймати мою віру. Я її фактично змусив це зробити. Тоді після посвяти в туранску жінку, вона мені сказала “Віра може бути різною, Всевишній може носити різні імена, та різну зовнішність. Втім Небо над нашими головами одне на всіх”. Я тоді засуджував її за ці слова. Вона навіть після зміни імені і віри, не перестала вірити в свою віру. Покійна Емірша мала рацію. Небо над нашими головами справді одне на всіх. Я впевнений, що мої молитви за здоров'я Лариси, неодмінно дійдуть до вух її Всевишнього. Будь мій батько тут, він би побив мене за ці слова. Невже Ханим так діє на мене? Невже молитви Валіде здійснилися, і знайшлась жінка, яка зуміла мене змінити? Раніше я в це не вірив, ніщо не може змінити чоловіка