Глава XXIII

Жамбил. Орхан. Фізулі з новинами повернувся аж надвечір

-Ну що, дізнався про цю іновірску дівку? Хто така, звідки прилетіла?

-Еміре, я все взнав, як ви цього хотіли. Це перекладачка з Консульства іншої країни -слуга сказав мені назву країни, втім назва мені ні про що не говорила -Дівчина прилетіла сюди зі своїм Представником, чоловіком. Вони обидвоє представляють свою країну в Турані. Шейх, зробив Еміра Маджида своїм Представником. По рахункам, ці двоє тут майже тижня. Сардар досі не підписав з ними контракт. Я помучився з цим, і все ж дізнався. В перші дні знайомства, на перших аудієнціях, Емір Маджид мав необережність нахатити, принизити іновірку, за що отримав від Шейха. Ще дивніше, те що дівка не виказала ніяких претензій до свого обідчика, навпаки, просила його не карати сильно! А ще, Емір потім запросив іновірку до себе на вечерю

Жестом руки я зупинив слугу -Я про це вже без тебе знаю! Ти занадто довго збираєш інформацію! Яка з тебе користь, якщо ти все робиш так повільно!?

-Вибачте, Еміре. З палацу Шейха, мало хто хоче про щось розповідати. Та й слуги Емірів також не поспішають ділитися з чимось. Всі бояться понести за це покарання

-Мені немає діла до твоїх виправдань! Ти не виконав те що я хотів! Я вже без тебе про все довідався. Донесли мені. що ця іновірка спить з Маджидом, от чому вона побігла йому допомагати. Він напевно обіцяв зробити її своєю Головною дружиною. А заради такого статусу, люба дівчина піде на будь які вчинки! Завтра поїдемо в Виялат до дівки!

День одинадцятий. Готель. Лариса. Повернувшись в готель, від Шейха, я цілий день просидіти в очікуванні хоч якихось новин. Наступний день я також просиділа в своєму номері. Виходила з нього, щоб поїсти з Антоном в ресторані. Кілька раз дзвонила Мехмету, в надії щось нове почути від нього. Ні про рішення Шейха, ні про зустріч Маджида з Орханом, нічого Паша знав. Не знаю, як я пережила цей день. Аж на другий день з зустрічі з Шейхом, ні, неправильно, на одинадцятий день мого перебування в Турані, почало щось відбуватися. Я надіялась на те що, за нами приїде Мехмет, чи Атмаджа, для того щоб відвести до Маджида. Ні Паша, ні слуга не поспішали їхати. Це мене страшенно дратувало і лякало. З самого ранку, в мене було погане передчуття. Чому? Я не знала, відповіді не було, не знаходила її. Коли в мій номер задзвонив стаціонарний телефон, я зі страху з рук випустила книгу, вона шумно впала на підлогу. Будучи впевненою що це звонить Мехмет, я підняла слухавку. На моє розчарування, це дзвонила дівчина з ресепшена. Просила мене негайно спуститися на перший поверх. Якби ж я знала, здогадувалась хто мене там чекає, ні за що б не вийшла зі свого номера. Бо з цього телефонного дзвінка почалися мої нові проблеми. Я без краплі остраху побігла вниз, бо була впевнена що приїхав Мехмет чи Атмаджа. На порозі ледь згадала про хіджаб. Без нього жінкам в Турані навіть з вікна заборонено виглядати, не те що прогулюватись по вулиці. Скоро коло ресепшена мене спіткало нове розчарування. Замість Мехмета чи Атмаджи, я побачила незнайомого мені чоловіка. Як тільки я підійшла до стойки, чоловік звернувся до мене на арабскій -Ти Ханим Лариса?

У них тут прийнято до жінок на Ти звертатись? Хотілось мені сказати йому пару “ніжних”, втрималась. Я ж не знаю до якого статусу від відноситься. Раптом він з знаті, а я йому хамлю? Навряд тут всі такі терпеливі як Маджид. Тож на його запитання відповіла “Так”

Чоловік наказав щоб я йшла за ним, не попросив, а саме наказав! У місцевих чоловіків разом з народженням з*являється звичка наказувати жінці. Не важливо своя чи чужа вона. Жінка вона в Африці жінка. Ух, як же ви мене бісите, своїх владним характером!

-Ще чого захотіли! -обурилась я -Поки не скажете хто ви, нікуди не піду!

-Ханим, я приїхав не для того щоб сперечатись з тобою. На вулиці тебе чекає людина, яка хочу з тобою поговорити. Якщо не хочеш мати проблем, роби як я тобі кажу!

Я повторила своє запитання. Втім відповіді на нього не було. Чоловік явно звик до того що його повинні беззаперечно слухатися. Тож схопив мене за зап'ястя, повів до виходу. Я ледь встигала за ним. В нього кроки були як великана, на сто метрів. Я пручалася, намагалася вирвати свою руку з його руки, але важко вирвати щось з мертвої хватки. Разом з чоловіком я вийшла з готелю. Коло машини, яка стояла впереді, стояв ще один чоловік, більш старший ніж цей, і явно старший за Маджида. До речі, старший чоловік був одягнений в більш дорожчий одяг ніж мій “викрадач”. Коли ми підійшли до авто, чоловік оцінив мене поглядом, знизу вверх. Наче на базарі!

-Хто ви такі!? Попереджаю, якщо задумали мене викрасти, мене буду шукати!

Випалила перше що в голову зайшло. Втім глибоко сумніваюсь, що їх цим налякаєш

-Закрий свій брудний рот, невірна! -”викрадач” сильніше стис моє зап'ястя -Поклонись!

-Ще чого! Може ще потанцювати від радощів, що ви мене викрадаєте!? -гаркнула -Якщо негайно не скажете, хто ви такі, я поскаржусь на вас Великому Шейху! Відповідайте!

“Викрадач” явно не був задоволений моїм тоном, втім огризнутись мені не встиг

-Зажди Ханим Ларисо, не потрібно галасувати. Відпусти нашу гостю -звернувся до іншого -Правду про тебе кажуть, в тобі стільки хоробрості, і дурості

-Я б вас попросила не хамити мені -більш м'яко промовила -Хто ви такі, скажете?

-Представниця Консульства не знає хто я? Втім це не дивно. Ти ж ведеш справу з Маджидом, а не зі мною. Тому ти не зобов'язана знати всіх Емірів по імені -он як? Емір -Я Орхан Уруз, Емір Жамбила, чула про мене? -коротко кивнула -Добре. У мене є до тебе пропозиція, від якої ти навряд відмовишся. Давай сядемо в машину? -я з підозрою покосилась на машину, Емір явно здогадався чому я не наважуюсь сідати -Не бійся, не вкраду я тебе. Я ж не дурень щоб наражати себе на проблеми з Представниками

-Да ну? Судячи по діям вашого помічника, відразу не скажеш про ваші добрі наміри