Глава XIV

Покої Маджида. Після двохгодинних мук з Представниками, я вирішив розслабитись з наложницею. Шкодую, що став Представником Шейха перед цими гостями, краще би вибрав когось іншого! В нас що мало довірених людей Шейха? Навіть Мехмета міг би обрати. Так, він Паша, за рангом нижший від мене, та все ж довірена людина Шейха. Не встиг я покликати до себе наложницю з гарему, як в покої увійшов слуга, повідомив про прихід Валіде, не хотілося мені її впускати, та все ж довелося. Валіде навіть через заборону увійде, така вона жінка, перед нею не існує закритих дверей. Цікаво, в палаці свого чоловіка, вона так само себе вела? Чи тільки мені з нею “пощастило”. Юнка одразу вибігла з покоїв. А мені довелося вислухати Валіде. Не пригадую щоб вона так кричала. Це був крик її душі. Крик турботи, хвилювання за мене, за мою сім'ю. Як не дивно, та з тіткою я повністю погоджувався, та признавати це прилюдно не збирався. Лариса довго терпіти мої вибрики не буде, а її Антон-Представник за неї горою, як я вже зрозумів. Отже якщо я не перестану їх мучити, і кожний раз знаходити нову причину, щоб не підписувати контракт, то міжнародному скандалу гарантований. Але як мені підписувати контракт, коли Шейх сказав “Затримай іноземців”. Що задумав Шейх, навіщо йому ці іновірці здалися? Валіде, я випроводив грубо, все як жінка, вона не повинна вмішуватись в чоловічі справи. Можливо я обрав не вірну тактику в спілкуванні з спілкуванні? Можливо потрібно якось по іншому їх затримати в Турані? Що тепер мені робити? Одне ясно, злити Ларису надалі не слід. Продовжу її дратувати, вона вибухне як граната, жертв після вибуху буде чимало. Потрібно змінити тактику, по поганому не вийшло, отже треба по доброму

Готель “Золотий Фенікс”. Лариса. День п'ятий. Я ледь заснула вночі, ледь прокинулася, не без будильника. Я вчора ніяк не могла заспокоїтись після тієї аудієнції. Не встигла я привести себе в порядок, як в гості в мій номер завітав Антон. Шеф, прийшов провідати мене -Як ти Ларо, відійшла від вчорашнього? А то я думав ти весь готель своїми психами розвалиш -засміявся, в відповідь я вяло всміхнулась -Зрозуміло, жарт не пройшов. Що, важка ніч видалась? Розумію, сам насилу заснув. Віриш, скільки працюю Представником, скільки відряджень за плечима маю, а такого як вчора ще не було. Я думав що все встиг побачити за своє життя, виявляється що не все побачив

-От би взяти кинути все, і поїхати додому. Втомилася я. Ми тут п'ятий день, а в мене таке відчуття що цілий рік маринуємося. Тільки не кажіть про “надію на мене”, мене скоро від цього нудити почне. Не думала я, що коли буду поступати в інститут міжнародних стосунків і іноземних мов, буду мати такі проблеми з партнерами

Антон всміхнувся -А ти думала що все гладко в тебе буде? Будеш все отримувати на блюдце з блакитною облямівкою? Наївна ти Лариско. Хоча це й не дивно. Я тоже коли поступав в цей інститут, то мав такі ж думки як в тебе. Розчарувався в своїй роботі здається на третьому році, хотів навіть подати на звільнення, передумав, точніше переконали цього не робити. Не дарма я тоді послухався, не жалію що не звільнився

Ова, Шеф хотів звільнятись? Про це я навіть не чула. Гадала що все знаю про Антона, виявляється не все -Ви хотіли звільнятись? Ніколи про це не розповідали

Антон ще раз всміхнувся -Шеф мій, покійний начальник нашого відділу, переконав цього не робити. Я тоді молодим був, копія тебе, з таким же характером. В нас видалося важке відрядження, не таке як це, по приїзду додому я навіть заяву на звільнення написав. Тільки не встиг до Головного передати, Шеф мій перехватив. Відчитав як малу дитину “Тільки третій рік робив, а вже нюні розпустив, що ти за мужик такий!” Розповів про свої нелегкі відрядження, тоді я зрозумів що моє ніщо порівняно з його. Він тоді мудрі слова сказав “Не спіши гарячкувати, спокійно сядь, видихни, поміркуй, а вже потім роби висновки. А то все життя будеш жаліти через своє поспішне рішення”. З тих пір я не раз після важкого відрядження згадував ці слова. Завдяки цій науці, я досі працюю. Хороший був мужик, жорсткий по характеру. Зато прямий як шпала, ніколи не боявся говорити те що на думці, от прямо як ти. От тому я намагаюся тебе втримати від твоїх хибних вчинків. Не поспішай звільнятися. Звільнитись ти завжди встигнеш, в тебе все життя попереду. Та чи не будеш ти після звільнення шкодувати про свій вчинок? Твою матір, твоє звільнення звісно потішить, а собі ти зробиш шкоду. Я ж не сліпий, бачу як ти обожнюєш свою роботу, тому й кажу “Не поспішай звільнятись. Сядь, подумай, а вже потім вирішуй як краще вчинити”. Так, Маджид ще та паскуда, та на твій вік таких Маджидів буде цілий вагон і маленький візок! Ти зібралася через кожного лити сльози і писати на звільнення? В тебе так нервів на всіх не хватить, до старості не доживеш!

Відкинувши свою образу, зрозуміла що Антон має рацію, він правий. Невже я справді буду через якогось дурня витрачати свої нерви і сльози? З посмішкою обійняла сидячого поряд на ліжку Шефа, він також злегка обійняв мене. Шеф не любитель обіймів. Відповісти на слова чоловіка не встигла, цьому помішав дзвінок телефона, що стояв на приліжковій тумбочці. Дзвонила дівчина з ресепшена, повідомила про приїзд Атмаджи

-Це дзвонили з реєстратури, Атмаджа приїхав по нас. Схоже, тепер він буде нас супровождати -повідомила Антонові, завершивши розмову з дівчиною

-Цікаво, чого добивається Маджид. Боїться що Мехмет знову донесе на нього

Спустившись вниз, коло ресепшена ми зустріли Мехмета і Атмаджу. Перш ніж йти за Атмаджою до машини, ми з Антоном вирішили поговорити з Мехметом

-Паша, як це розуміти? Чому слуга нас возить до Еміра, замість вас? -поцікавилась

-Я й сам хотів би знати відповідь на це запитання. Маджид сказав що не хоче мене обтяжувати супроводом вас. Тож вирішив цю місію перекласти на свого слугу. Я гадаю, що Маджид не хоче щоб я ставав свідком чогось нового. Йти проти рішення Еміра, я не маю права. Якщо він не хоче щоб я був присутнім на вашій аудієнції, нічого не вдієш