Глава XII

Готель “Золотий Фенікс”. Лариса. День четвертий. На цей раз я не проспала будильник, як це було в перші дні перебування в Турані. Все ще звикаю до різниці в часі. Ранок почала як зазвичай. Встала, застелила ліжко, одягнулася, привела себе в порядок, пішла в гості до Шефа, якого знову не було виявлено в номері, напевно знову пішов снідати в ресторан на першому поверсі. За ці дні що ми живемо тут, Антонові припав до душі ресторан готелю. Тут дійсно шикарно готували, повари знають свою справу. Спустившись на перший поверх, швидко знайшла Шефа, він як завжди сидів за одним й тим же столиком, офіціанти вже навіть забронювали його наперед для нас. Окрім нас, за цим столиком ніхто не може сісти, допоки ми знаходимося в Вилаяті. Не встигла я приєднатися до сніданку Антона, як до нас підійшов чоловік, це не був Мехмет, це був слуга Маджида, я його бачила при нашій першій аудієнції з Маджидом, дивно чому Мехмета досі немає? Можливо щось сталося в Паши, міг би попередити нас

-Доброго ранку -вклонився чоловік -Я Атмаджа, довірена людина Еміра Маджида. Я приїхав за вами, у Мехмета Паши особисті проблеми, тому він не зміг приїхати. Якщо ви вже закінчили з своїм сніданком, тоді прошу вас пройти до мого авто, час виїжджати

Атмаджа це вимовив так, начебто вказує. Слуга, а як не поважно ставиться до людей

-Я не зрозумів, а де Мехмет? Чому він не супроводжує нас до Маджида?

Я знизила плечами на запитання Антона, і звернулася до слуги -Хочу запитати, що саме сталося в Мехмета Паши, він нас не попередив про свої особисті проблеми

Чоловік нахмурився -Ханим, хіба тобі не все одно, хто вас сьогодні супроводить до Еміра? Ти отримала наказ, тому май повагу його виконати. Не гніви Всевишнього

Я мало не вдавилася чимось. От тобі на, мало того що Емір мене за жінку не сприймає, зневажає як тільки може, так ще його слуга буде мені тут вказувати? Ну що за чоловіки? Здається в цій країні один Мехмет нормально ставиться до мене!

-Кхм, здається ми не переходили на ти. І я не пригадую щоб слуга мав право, так зневажати поважних гостей свого господаря, не боїшся що Емір про це взнає?

-Чхати я хотів хто ти така. Для мене ти всього лише жінка. Роби що наказано тобі!

-Ларо, не треба! -Антон помітив що мої очі горять злістю, якби не Шеф, накинулась би на цього негідника! Дожилася, навіть слуга вважає мене “просто жінкою!”

Перш ніж піти за Атмаджою до його авто, ми швидко повернулися в свої номери, за своїми речами, і після цього поїхали в палац. Всю дорогу Атмаджа мовчав, проте його злий погляд в дзеркалі заднього виду говорив сам за себе. З всіх чоловіків яких я зустріла тут, один Мехмет не ставиться до мене як до “просто жінки”. Підїхавши до палацу, Атмаджа вийшов першим і.. Ні, він не як джентльмен відкрив нам двері, він просто встав і чекав! Чекав коли ми самі відкриємо двері і вийдемо з машини! Мехмет куди вихованіше ніж цей нахаба. Паша хоча би двері авто нам відкриває. А цей, одразу видно що він з одного тіста як і його панок Маджид. Бідні їх дружини, як вони таких чоловіків терплять? Я б давно би послала такого чоловіка як Атмаджа і Маджид. Дочекавшись, коли Антон вийде, Атмаджа пішов вперед, нічого не сказавши перед цим. Закотивши очі, ми з Антоном рушили слідом за “довіреною людиною Еміра”. З слугою ми дійшли до дверей залу, проте нас не спішили впускати. Атмаджа сам увійшов в зал. Нам же було наказано “мовчки чекати”. Слуга нам наказує! Стоящи коло дверей в коридорі, мимо нас снували люди, в однакових одежах, схоже слуги, судячи з їх дешевого одягу. Несподівано на горизонті коридору з*явилася статна жінка, середніх літ, вона була одягнена не як інші, велична сукня, розшита золота, та найбільш характерна річ, яка її виділяла зі всіх, це діадема поверх зачіски. Антон також її запримітив, припустив що цією жінкою може бути або мати, або хтось з родичів Маджида. Шкода що Мехмет не розповів про родичів, лише про першу покійну дружину і сина-первісника. Статна жінка була не самотня, з нею, на відстані одного кроку йшли три молоді жінки, а позаду них йшло ще четверо молодих дівчат. Якщо троє дівчат за величною жінкою йшли в таких же розкішних сукнях, то четвірка дівчат були одягнені як служниці, що снували мимо нас в коридорі. Я припустила що трійка дівчат, або наложниці або дружини, скоріш за всього дружини, тому що в них як в і статної жінки були діадеми, різні за розміром і формою. Найкрасивіша діадема і більш коштовніша була в жінки. Схоже, вона по рангу вище за тих трьох дівчат. До того як жіночий колектив до нас підійшов, я шепнула шефу, щоб він вклонився їм, як тільки вони порівнялися з нами. Як тільки вони підійшли, ми з Антоном вклонилися. Жінки мовчки пройшли вперед, через мить старша жінка повернулася до нас -Вітаю вас, ви напевно і є наші закордонні гості?

-Мир вам. Так пані, ви абсолютно праві. Ми ті самі закордонні гості

-Як ти смієш так розмовляти з Валіде! -гаркнула на мене брюнетка -Вибачись!

Від подиву я підняла на неї очі. Що це за прикол? Що я вже зробила не так?

-Басуро, припини! Як тобі не соромно кричати на наших гостей! Дівчина просто не знає як правильно до мене звертатись. Можливо їй ніхто не розповів про нас. Не ображайся

-Що ви пані.. Тобто Валіде? -валіде, отже вона мати Маджида? Зазвичай саме так називають матерів -Мені немає на що ображатися. Пані мала рацію, я зробила помилку

-Бачу ти скромниця, зараз важко зустріти таких жінок. Як тебе звати Ханим?

-Лариса. А це мій начальник -відрекомендувала Антона -Ви мати Еміра Маджида?

-Що за невихованість!? -на цей раз повчати мене взялась інша брюнетка -Як смієш!?

-Хаяла! Та що з вами таке? Де ваша повага до гостей? Мені соромно за вас!

-Просимо пробачення, Валіде Анаханим -винувато мовили брюнетки

-Я так розумію, про мене вам нічого не розповіли? -я кивнула -Шкода -на мит жінка засмутилася -Я Валіде Анаханим, тітка Маджида, молодша сестра його покійного батька