Глава VIII

Лариса. Дожилася! Якийсь недоЕмір буде прилюдно називати мене повієї? Ні, ві не назвав мене так, але він натякнув! Засумнівався в моїх мовних знаннях!? Що він собі думає!? По різному мене ображали, та таким натяком ще ніколи. Ох, не будь він Еміром, прибила б його! Ледь втрималась щоб не задушити своїми руками! Гарно нас прийняли, нічого не скажеш. Змусили стояти на коліні, випитував по кожний пункт в контракті, і під кінець вирішив морально добити своїм натяком! Після такого не хочу з ним говорити!

-Ханим Ларисо, пробачте Еміра за його слова. Він ніколи не дозволяв собі подібного -заговорив до нас Мехмет, тільки-но ми вийшли на двір -Я надіюсь його слова не зіпсують стосунки між країнами. Шейх цьому не зрадіє. Прошу вас, не гнівайтесь!

-Ніколи собі подібного не дозволяв? -повторила слова Паші -Можливо тому що серед гостей не було баби?! Я все розумію, я жінка, у вас жінок за людей не вважають. Він у вас жінконенависник чи що? Чи це у вас нормально кожну зустрічну жінку називати повією? По різнову до мене ставились, по різному називали, але щоб ось так, ніколи!?

Здавалося що мої крики чув весь Вилаят, настільки розгніваною я була. Антон взявся мене заспокоювати -Ларо, заспокійся, тут не місце скандалити, в готелі виговоришся

-Ханим, прошу вас не говоріть нічого вашому Представнику, нехай це буде таємницю

-Таємницею -буркнула під ніс -Пашо, ваш Повелитель також так упереджено ставиться до жінок? Здається я розгадала його “зайнятість”. Він дізнався що перекладачем буде жінка і тому звалив всі обов'язки на Еміра Маджида? Який також зневажає жінок?

Мехмет винувато опустив голову, йому нічим було крити, через мить промовив

-Ханим, давайте поїдемо в готель. Я вам все поясню. Не будемо привертати увагу тут

Мовчки погодившись, ми сіли в авто, і рушили до готелю. Водій знову був інший. Висадивши нас коло готелю, Мехмет щиро вибачався за Еміра, просив забути про все. Коли я з Антоном увійшла в його номер, з злістю виговорила все що мені не дали сказати коло палацу Еміра. Шеф мовчки слухав, не перебивав. Чоловік добре знав що коли я зла, мене краще не перебивати. Під кінець монологу видихом впала в крісло. Почуте Антону не сподобалось. Та він чомусь не поспішав робити висновки

-Шеф, я чогось не розумію? Зазвичай ви підтримуєте мене, і збираєте речі додому!

-Розумію твою злість. Але зараз не та ситуація коли ми можемо так легко відмовитись від завдання. Згадай чим нам обернулась відмова від відрядження і повернення додому. Нам тоді добряче перепало від Головного. Ледь не до звільнення -що правда то правда. Тоді ми добряче психанули. Ну, а що робити? Коли Президент виявився повним ідіотом? -Це відрядження може бути для нас останнім, ти це прекрасно знаєш. Мене відправлять або на пенсію, або в новий відділ, тебе поставлять на моє місце. Якщо ж ми провалимо це завдання, двері Консульства для нас назавжди закриті! На себе мені плювати, я своє пожив. А от ти.. Ти ще молода, на тебе я маю зовсім інші плани, Ларо. Тому не підводь!

Глибоко видихнувши, я погодилася з Шефом. Прикро признавати, та він повністю правий. Я не для того з села втекла щоб з позором бути звільненою з Консульства

-Я розумію, тобі неприємно, мені також неприємно. Емір не мав права тебе ображати. Та нажаль ми тут ніхто, тому змушені будемо мовчати, на всі нападки Еміра

-Нутром чую, це не єдина його образа в нашу сторону. Наберуся терпінням на майбутнє

Нутром чую, це відрядження боком мені вилізе. Я ще не раз пошкодую про те що приїхала сюди. Що ж, доведеться проковтнути цю образу і продовжити працювати