Глава VI

Готель “Золотий Фенікс”. Лариса. День Другий. Що може бути кращим за сон на широкому, м'якому ліжку після кількагодинного сну в не зручному кріслі приватного літака. Сьогодні у нас перша зустріч з Еміром, потрібно для цього належно одягнутись. Головне не забути про важливу річ, під назвою “хіджаб”, я вже казала що Хіджаб буде невід'ємною частиною мого гардеробу на момент перебування в Турані? Якщо так, то скажу це ще раз. Ця річ, прикриває найдорожче мені.. Ні не груди, якщо ви про них подумали, я про волоси. Я так пишаюся своїм довгим і шовковистим волоссям, тож ви розумієте як мені неприємно коли змушена їх ховати під хустку. Щодо мого іншого одягу, то я одягла брючний костюм. Детально розглянула себе в великому зеркалі що стояло коло шафи. Зеркало було чуть вище мене, тож це неабияк допомогло детально себе оглянути. Упевнившись що все ОК, вийшла з номера. На ключ закрила двері, і постукала в сусідні двері номера, в яких розмістився Антон. Та в номері його не було. Цього мені не бракувало, куди він міг подітися? На моє щастя я знайшла Шефа в ресторані. От паразит такий, не міг попередити мене про це? Я мало зі страху не померла! Зараз підійду, вискажу йому все, що думаю про нього! Підійшла

-О, Ларо, ти вже прокинулась? Довго же ти спиш -посміхнувся як ні в чому не бувало

-Шеф, вам не соромно? Я ледь в паніку не впала. Ви могли б мене попередити що будете тут? -присіла за стіл навпроти чоловіка -Я вже злякатися встигла!

-Ну-ну, Лар, не треба панікувати. Як бачиш я живий-здоровий, нікуди від тебе не дінусь. Вибач, не подумав що ти можеш перелякатися. Боїшся що тебе вкрадуть без мене?

В нього хватає наглості жартувати? -Негідник ви Шеф! Чого такі веселі, вже випили?

-От ти змія, вмієш ядом плюватися, коли хочеш. Ти ж знаєш, я не що п*ю, а веселий, тому що настрій чудовий. А ти чого така набурмосена? Надулася як шарик

-Та ну вас -махнула рукою -Вічно ви зі своїми жартами. Я реально злякалася

-Ну все, вибач. Більше такого не буде. Я думав що, встигну поснідати, перш ніж ти встанеш. Ти ж майже ніколи не снідаєш зі мною. Чого ти сьогодні рано встала? Мехмет, повинен за нами в обід заїхати -ай справді, чого я рано встала? Не знаю -Будеш щось?

Я дійсно не завжди снідаю. Точніше снідаю лише коли знаходжусь вдома, а от в відрядженнях не завжди. Деколи не хочу, а деколи побоююсь отруїтись. Так-так, не дивуйтесь, зі мною і таке бувало в відрядженнях, тож я стараюсь не сильно наїдатись в чужій країні. На цей раз вирішила скласти Антону компанію, і замовила легкий сніданок

-Ну що, Шеф, ви готові до зустрічі з Еміром? Цікаво, яка він людина. Мехмет зараза така сухо відповідав на мої запитання про Маджида. Головне щоб, Емір захотів з нами співпрацювати, на відміну від свого Повелителя

-Готовий -коротко відповів -Мехмет, дійсно вчора дивно себе вів, відповідав з обережністю, боїться чогось? Можливо він як і інші східні чоловіки не довіряє нам? Трохи розпитав офіціантів, всі як один відповідають “Емір Маджид дуже справедлива людина”, або взагалі відмовчуються, роблять вигляд що не розуміють чого від них хочуть

-Ха, Шеф, ви почали розуміти арабскую? З яких пір? -засміялася я -З яких пір Східні люди почали довіряти іновірцям? Ми для них чужі, люди з не істинною вірою

-Смійся скільки влізе. Арабську я не вивчив, навряд чи вже вивчу її, а от англійску знаю

Тільки-но ми доїли свій сніданок, як до нашого столу підійшов Мехмет Паша

-Моє шанування -вклонився чоловік -Надіюсь, не зіпсував ваш сніданок. Смію нагадати, що сьогодні ви зустрічаєтесь з Еміром Маджидом Сардаром. Готові до аудієнції?

-Що ви, Паша. Ви нам аж ніяк не помішали. Щодо зустрічі ми про це добре пам'ятаємо. От тільки що згадували про це -посміхнулась я -Можете почекати нас коло виходу?

Мехмет погодився нас почекати. Антон повернувся в свій номер, щоб захопити свій портфель з документами. Вийшовши з готелю, ми побачили вчорашній чорний лімузин. Сьогодні в нас був інший водій. Як і вчора, Мехмет мовчав. Антона це нервувало

-Шеф, ви чого такий неспокійний? Чого нервуєтесь? До цього все добре було, ні?

-Сам не знаю чого -знизив плечима -Недобре передчуття зараз, не подобається мені це

Я зхильна вірити передчуттю Антона, Шефова, так би мовити інтуїція рідко помиляється

-Все буде добре Шеф, готовне не стресувати -спробувала розвеселити чоловіка

Не допомогло, з докором поглянув на мене -Знайшла час жартувати. Кажу, не подобається мені це. Шейх нас не хоче бачити, що якщо Емір також не прийме нас?

-Ох Шеф, з вами важко. Мало по якій причині Шейх нас не прийняв? Він взагалі-то Повелитель всієї країни, і не повинен приймати кожного зустрічного, не в його це правилах. А Емір, ви з самі чули офіціантів, що вони вам сказали? “Наш Емір справедлива людина”, навряд така людина стане показувати нам свої вибрики

-Я не про це, Ларо. Емір людина не подібна до нас. В нього все інше: менталітет, віра, виховання. Не мені тобі нагадувати, як східні люди до нас ставилися. Хтось змішував нас з брудом, хтось порівнював тебе з “нічною бабочкою”. Тим паче не всі хочуть мати справу з жінкою-перекладачем. Емір має повне право відмовитись розмовляти з тобою

Тут Антон мав рацію. Ох, важко з східними людьми мати справу. Вони інші, не такі як ми

-Щось не так, шановні? -нагадав про свою присутність Паша, зовсім забули про нього

-Все добре. Не зважайте. Просто мій шеф, часто хвилюється перед аудієнцією. Раптом щось піде не так. Не хочемо справити погане враження перед шановним Еміром

-Я вас добре розумію. Та запевняю, вам нічого хвилюватися. Емір Маджид мудра людина, він вас вислухає, уважно почитає контракт, переговорить про це з Шейхом, і в найближчі дні ви отримаєте підпис від Шейха чи від Еміра Маджида -заспокоїв Паша

Трохи подумавши, я все ж вирішила спробувати знову розпитами Пашу про Еміра