Глава V

Туран. Аеропорт в Довлаті. Лариса. День перший. Допоки наш приватний літак не приземлився на землю, в Турані, я встигла поспасти. Так-так, вам не почулося, наш приватний літак, який люб'язно запропонував Шейх Догукан, Правитель Турану. Трохи дивно, досих пір жодна країна не посилала за нами приватний літак. Цікаво, з якого дива Шейх вирішив вчинити так? Можливо вирішив задобрити нас, показати свою гостинність, доброту. Обожнюю спати в літаку, дехто мучиться від нудоти, від скуки, я навпаки, умудряюсь спати. Прокинувшись, побачила по праву руку Антона. Шеф сидів коло мене, на сусідньому кріслі. Що трохи мене здивувало, адже коли ми сідали, літак то Антон сів окремо від мене. Коли він встиг пересісти до мене, а головне навіщо? Окрім мене та Шефа, в літаку було чотири стюардеси, всі вони були замотані в хіджаб чорного кольору. Під хіджабом була уніформа стюардес, біло-оранжева. Також в літаку було двоє Представників Шейха, та вони сиділи подалі від нас, і майже з нами не розмовляти. Не тому що ми з ними не хотіли розмовляти, скоріш навпаки, вони скудно, сухо відповідали на наші запитання, проте між собою перемовлялись без зупинки, от що за люди?

-Шеф, так засумували за мною, що вирішили пересісти до мене? -хіхікнула до Антона

Проте мій жарт він не оцінив, в його очах була якась розчарованість, це мені не сподобалося -Прокинулася? Довго же ти спиш -на мить поглянув на мене, повернувши погляд на перечитуванні контракту, який ми веземо для ознайомлення Шейху Догукану

-Шеф, ви чого такий загружений? Вам щось не подобається? Давно таким вас не бачила

Антон не відразу відповів, перед тим роздумував чи ділитись зі мною своїми думками

-Втомився я вже від тих відряджень. Скільки себе пам'ятаю, завжди пропадаю в відрядженнях. Толком за життям дітей не стежив. З онуками рідко бачусь. Раніше гордився тим що працюю в Консульстві, а зараз вже не ті часи щоб гордитись. ех, була в мене можливість перейти в інший відділ, займатись бумажками, я відмовився тоді, дарма. Ти чимось мене нагадуєш. Також рвешся пізнати світ, зробити кар'єру

Перебивати Шефа я не стала, він рідко коли дозволяє собі ділитись наболілим. В ці моменти мені його дуже шкода. Я не раз чула від нього цю історію, про зміну відділу. Це було задовго до моєї появи. Антонові запропонували очолити інший відділ, зайняти місце після трагічної загибелі тодішнього начальника. Та Антон відмовився. Чоловікові не хотілось просидіти своє життя за бумажками, тому вирішив продовжити літати в відрядження. Та чим старшим Антон ставав, тим більше шкодував про свою відмову

Аби хоч якось підтримати Шефа -Скоро ви підете на пенсію. Знайдете час на онуків

-Пенсія -з дивною інтонацієї повторив це слово, мені здалося, чи його не тішить цей факт? -Колись я хотів, а зараз не впевнений що хочу цього. Мені знову запропонували очолити інший відділ. Дали можливість обрати що краще для мене. Пенсія чи продовжити працювати в Консульстві. Оберу пенсію, мене більше не впустять в Консульство. Оберу очолення відділу, тоді доведеться на довго забути про відпочинок. На новій роботі я не буду більше літати в відрядження, в мене будуть інші обов'язки. Сам себе зараз не розумію. Звик я працювати в Консульстві, все своє життя тут працюю. Стільки контрактів підписав з іншими країнами. Не уявляю чим буду займатись на пенсії? Сидіти на дачі, займатись розсадою? Смішно. Не знаю як бути, що обрати

Таким розчарованим Антона я не пам'ятаю. Зазвичай чоловік завжди знає що робити. А тут, дилемма якась -Хіба не ви вічно скаржились, що вже застарий для відряджень? Вас не зрозумієш, Шеф. Ви вроді як повинні радіти. А зараз навпаки, скаржитесь що не хочете цієї пенсії. Тим паче, хіба не ви казали що хочете бачити мене на своєму місці?

Антон посміхнувся. Злегка поплескав мене по руці, яка лежала на підлокотнику крісла

-В тому й проблема, що я хочу на пенсію. Дружина давно гризе мене, щоб я вже нарешті вийшов на пенсію. Мовляв в моєму віці не їздять по відрядженням. Пора про себе подумати. Я її розумію, важко бути дружиною чоловіка який фактично живе на своїй роботі. Ти зараз нагадуєш мене в твої роки. Я тоже спершу думав про кар'єру, а вже потім про сім'ю. Щоправда між нами таки є різниця. Я в твої роки вже був одружений. Ларо, не повторюй моїх помилок, заводь сім'ю. Бо чим довше будеш тягнути, тим менше шансів буде народити дитину. Ми чоловіки здатні до старості літ плодити дітей, а от в жінок все по іншому. Вони не можуть все життя народжувати дитину за дитиною. Якщо ти боїшся що під час декрету залишишся без роботи, не бійся. Підпишемо цей контракт, займеш моє місце, і будь спокійною, твоя робота залишиться при тобі -заспокоїв шеф

Я вже запуталась, хто кого має тут заспокоювати, я шефа, чи він мене? Вийшло так що ми один одного заспокоїли. Що ж, над словами Антона слід добре подумати. Хочу я цього чи ні, мені все ж доведеться маму потішити, народити їй бажаного онука. До самого приземлення в аеропорт Довлата, ми мовчали. Кожен думав про своє. Перш ніж вийти з літака, я по прохання стюардеси одягла хіджаб. Добре що я під час одного відрядження купила декілька комплектів хіджаба. Найбільше мене потішило, що не довелося повністю переодягнутись. Як це було в першому відрядженні. Тоді мене змусили поверх моєї блузки і спідниці одягнути паранджу. Знаєте як душно в ній ходити?  Ні? Тоді уявіть що, на вас одягли мішок з мішковини з прорізами для очей і змусили в ньому ходити цілий день? Тоді я себе порівнювала з картоплею в душному мішку, в якому важко дихати. Співчуваю жінкам, які змушені все життя ходити в ось таких мішках під назвою “паранджа”. З тих пір я перестала одягати блузки і спідниці. Спеціально для поїздок в відрядження купила декілька пар брючних костюмів, різних фасонів, кольорів. До такого виду одягу менше прискіпуються. Антону пощастило більше ніж мені. Його ніхто не змушував переодягатись. Діловий костюм він і в Африці діловий костюм. Щоправда до Представники Шейха косо весь політ кого на Шефа дивились. Їх дивувала в ньому відсутність вус, бороди, Антон ніколи не був фанатом рослинності на обличчі, без них він не скидався на дідуся. Першими з літака вниз по траву спустилися Представники, слідом за ним вийшли Шеф і я. Коло трапа нас очікував чорний яскравий лімузин. На капоті стояли два прапорця: прапор нашої країні і прапор Турану. Коло машини стояв чоловік, приблизного віку Антона. Та зовнішньо чоловіки відрізняються. Якщо Шеф був худим і підтягнутим, то цей чоловік був більш королитним. Та повним його важко назвати, навпаки, колоритність добавляла йому особливий шарм. Чоловік був одягнений в зелений кафтан, розшитим золотими нитками. До речі, я забула сказати, на одягу Представників Шейха, також був присутній золотий колір. Видно золотий в них пошані, та це й не дивно. Більшість Східний країн поклоняються Сонця, тож золотий і жовтий в них користуються популярністю. Підійшовши до нас, чоловік вклонився і привітався -Вітаю вас, в серці Турана в столиці Довлата. Мене звуть Мехмет Паша, з цієї миті я буду вашим провідником. Дозвольте мені відвести вас в Вилаят, в готель в якому вам забронювали номери. В своїх номерах ви зможете відпочити