Глава IV

Країна Туран. Столиця Довлат. Палац Шейха Догукана Хакана. Емір Маджид Сардар. В великому тронному залі звучала мелодія що линула з різних інструментах. В центрі зали молоді танцівниці вбрані в східні одежі танцювали під ритм мелодій. За їх граційними рухами, вигинами тілом спостерігали декілька чоловічих пар очей. Хтось невідривно дивився за рухом танцівниць, хтось попивав свій напій з золотого кубка, хтось жадно їв свою справу, хтось перемовлявся зі своїм сусідом. За цим дійством спостерігав Володар, Господар. Великий Шейх напівлежачи лежав на мягких подушках. Коло чоловіка знаходились дві молоді наложниці. Одна сидячи на колінах, масажувала плечі, друга також сидячи на колінах в руках тримала тацю з фруктами. Не здивуюсь якщо в дівчини вже болять руки, та чи має вона право скаржитись? Звісно що ні. Їх завдання задовольняти свого Повелителя, неважливо що для цього доведеться зробити. Подібне дійство як це, часто буває в палаці Шейха. Та мене зараз ніщо не вабило, ні спокусливі танцівниці, ні вино в золотому кубку, ні розмови моїх сусідів, що сиділи по праву руку. Я не прислуховувався до їх розмов, мене це мало цікавило. Єдине чого я хотів так це повернутися додому, Вилаят, до своїх дружин, дітей. Спитаєте в честь чого Шейх влаштував гуляння? Просто так. Зазвичай Рада Дивану часто так закінчувалася. За годину то того як почалося це дійство, ми розмовляли про іновірців, котрі повинні прилетіти в нашу країну, для підписання контракту. Шейх, як і більшість Пашів, включаючи мене, не занадто сильно зрадів цьому. Повелитель на дух не переносить іновірців. Не дивлячись на те що в нього пів гаремі дівчата колишні іновірки. Та, все ж Повелитель вирішив не відмовлятись від зустрічі з іностранцями, які повинні Представляти свою країну. Чи підуть ці мирно-торгівельні стосунки нам на користь, хтозна. Можливо іновірці не такі вже й погані люди? Хоча Шейх завжди їх вважав нечесними людьми. В них немає істинної віри, а в кого немає істинної віри, той нечистий на руку. Звісно що ніхто не сумніваєтья в словах Шейха. Адже наш Повелитель, це посланник Всевишнього! А хто посміє засумніватись в Всевишнього? Вірно ніхто! Через якусь годину, Шейху набридло спостерігати за своїми підданими, тож він оголосив про завершення гуляння. Всі присутні миттю покинули велику залу. Щодо мене, то мені було наказано залишитись. Коли велика зала вмить стала пустою, мене до себе підізвав Шейх. Не встаючи зі своїх колін, я підповз до ложа Повелителя, низько опустивши голову -Я надіюсь що ти мене не підведеш Маджиде. Мені неприємно що в нашу країну приїдуть іновірці, та все доведеться змиритися. Не прийняти цих іноземнів я не можу. Що вони тоді подумають про мене? “Великий Шейх, Повелитель Турану, злякався якихось іновірців?!” Та все ж, я не збираюся з ними зустрічатися. Саме тому я обрав тебе як свого Представника. Будь дружнім до наших гостей. Я чув що перекладачем Представника буде дівка! Сором! До чого світ докотився. Дозволити бабі вмішуватись в державні справи! Хвала Всевишньому, наші жінки не такі. Їх обов'язок служити чоловікові в якості дружин, матерів наших синів! Не затримуй наших гостей в Турані. Підпиши з ними контракт, якщо він буде вигідним для нас, і відпусти їх з миром! -я гадав що на цьому наша розмова завершена, і чекав дозволу йти, та Шейх не спішив мене відпустити -Маджиде, як твої справи? Як скоро у Вилаята народиться Спадкоємець? Тобі як Еміру потрібно зачати Спадкоємця! Не забувай що без нього, твоя посада хитка

Якби ж я знав відповідь на це запитання. О, Всевишній, за що ти мене караєш!? Моїй найстаршій доньці Мансі, вже десять. Більш десяти років я називаюсь Еміром Вилаяту, і досі не зачав сина! Жителям Вилаяту скоро набридне чекати на народження мого сина

-Якщо в тебе проблеми, то слід їх лікувати. Якщо ж проблеми в твоїх дружин, то слід тобі подумати про нових дружин. Твій батько був плодовитим, Династія Сардар також вважається плодовитою. У багатьох твоїх родичів синів більше ніж доньок. Ти зумів зачати шість прекрасних принцес. Та нажаль принцеса не принц. Дівчинка не зможе стати твоїм Спадкоємцем. Не дівчача це справа керувати містом. Я міг би запропонувати альтернативне вирішення твоєї проблеми. Віддай заміж свою старшу доньку. Нехай народить тобі онука, якого ти зможеш назвати своїм Спадкоємцем, до тих пір, допоки в тебе не народиться власний син! Маджид, не раджу тобі зволікати з цим

Я пообіцяв Повелителю що віднині буду займатися зачаттям сина. Лишь ж після цього мені було дозволено повернутися додому. Вийшовши з палацу, мене зустрів мій вірний слуга, Атмаджа, що стояв коло моєї машини. Служка побачивши мене, підбіг

-Еміре. На вас обличчя немає. Щось сталося? Не дай Всевишній війна з кимось?

-Краще війна, ніж таке.. -важко зітхнув -Заводи авто, по дорозі розповім, не хочу тут

Вас дивує те що я ділюся з слугою? Тут немає нічого дивного. Атмаджа служить мені не перший рік, я довіряю йому як нікому іншому. Виїхавши подалі від палацу, я коротко розповів про іновірских гостей. Це не дуже втішило слугу, він як і більшість східних чоловіків не терпить іновірців. Та цей не дивно, вони зовсім інші, вони не такі як ми

-Та найгірше не це. Повелитель знову вимагає від мене Спадкоємця. Начебто я його можу сам народити! Я й так кожну ніч кличу до себе наложниць з гарему. З дружинами нічого не виходить, наложниці як одна неплідна! За що мені це покарання! Була в мене надія, мій маленький промінчик. Всевишній забрав його в мене. За що так вчинив..

Кого я називав своїм маленьким промінчиком? Свого первістка, свого маленького Ількіна, мого першого і досі єдиного синочка. Чому я говорю про нього в минулому часі? Тому що Ількін помер. Йому ледь виповнилося два роки, я вирішив його навчити триматись в сідлі. Хатіра, моя найперша дружина і мати нашого Ількіна сердечно благала мене не брати малого на коня. В ті моменти я не надто сильно прислухався до її слів. Ми східні чоловіки звикли не слухати слів наших дружин, ми звикли робити, те що вважаємо за потрібним. Тим паче що мій батько, також рано посадив мене в сідло, як бачте я живий-здоровий. Спочатку все йшло добре, малюкові подобалося сидіти в сідлі. Я був спокійним, впевненим в своїх знаннях. Та в якусь мить.. Не розумію як це могло статися. Син вислизнув з сідла, я не встиг його зловити, не встиг запобігти біді. Ількін випав з сідла, як це сталося, досі для мене загадка. Ніколи не забуду цей день, цей момент. Несамовиті крики Хатіри, над маленький ще теплим тілом нашого синочка. Придворні лікари не змогли нічим зарадити. Життя сина обірвалося через зламаний хребет. Я тоді ледь не до смерті побив всіх лікарів, за те що не змогли оживити мого сина. Мою злість на собі також відчула Хатіра. Спершу я звинуватив її в тому що, вона народила на світ слабкого сина, затім замість підтримки відіслав її геть зі свого палацу. Відправив в жіночий монастир доживати свій вік. Через два роки, я дізнався що Хатіра померла, так і не змирившись зі смертю синочка. Чи шкодував я тоді про свій вчинок? Відверто скажу, що ні. Я ненавидів Хатіру. За що? Сам не знаю. Зараз розумію що сам винен в цій трагедії, а тоді мені зовсім не хотілось брати свою провину на себе. Мій син покинув мене незадовго до того як я став Еміром Вилаяту. Дивно чому Шейх не скасував своє рішення, одразу після смерті мого первісника. Та все ж Повелитель, дозволив мені правити Вилаятом, після смерті мого батька. Можливо він так вчинив, тому що мій батько, мене вважав більш підходящим на цю роль. Чому не когось з моїх старших братів? В кожного з них до десяти синів. А от в мене, протягом всього правління ні одного сина. Єдине на що я спромігся, так ще на шість доньок. Наразі жителі Вилаяту миряться з відсутністю мого Спадкоємця, та чи надовго це? Рано чи пізно піддані почнуть вимагати від Шейх знайти мені заміну, якщо нічого не зміниться в моїй сім'ї. Можливо Шейх має рацію, в мене проблеми по чоловічому? Та хіба таке можливе? Дивно звучить, чи не так? Адже я все ж таки батько шести дітей. Та є ще один досить цікавий момент, моїй найменшій доньці Соні, все три роки. За ці три останніх років, жодна гаремна наложниця не завагітніла. Я вже втомився міняти наложниць в гаремі. Скількох дівчат я забракував, скількох розпродав по борделям, скількох комусь подарував, чи навіть просто викинув на вулицю? Я вже давно збився з рахунку. Всевишній, допоможи! В своєму життя я мало про що тебе просив. Подаруй мені бодай 1 сина! Я все життя вихвалятиму твоє ім'я, робитиму пожертви в всі храми Турану!