Епілог

Минуло понад рік з того часу, як я повернулася до Лук’яна і жодного разу не пошкодувала про це. Зараз я лежу на лежаку на березі моря та ховаюся від спекотних променів сонця під широкою парасолею. У нас медовий місяць. Досі не вірю, що вийшла заміж вдруге. Це весілля було розкішне, а імена деяких гостей та важливих персон я навіть не запам’ятала. Лук’ян підходить до мене та сідає на сусідній лежак. Зі злістю жбурляє телефон на пісок:
— Уявляєш, Зоя геть розум втратила.
— Чому? — я підіймаю сонячні окуляри та дивлюся на чоловіка. Мого чоловіка. Поглядом окреслюю його мускулисті руки розмальовані татуюванням, широкі груди, живіт і у пам’яті постають яскраві спогади минулої ночі. Живіт наповнюється важкістю. Намагаюся зосередитися та уважно слухаю Лук’яна:
— Заміж зібралася. За того пройдисвіта!
— За Кирила? — невідомо навіщо, уточнюю.
— Он бачиш, навіть ти знаєш, що він пройдисвіт, а його імені я не називав.
— Просто вони вже давно зустрічаються, — я лагідно всміхаюся та беру руку коханого. Сподіваюся втамувати його гнів, ніжно проводжу пальчиком по тильній стороні долоні, — чому ти злишся? Вона доросла дівчина, знає, що робить. Час її відпустити.
— Бо він її використовує.
— А може у них кохання? Насправді Кирило не такий поганий, як ти вважаєш. Вони салон відкрили, який приносить непоганий прибуток. Я сама його відвідую, там хороші спеціалісти працюють. Кирило справді зробив модне і класне місце, все, як хотіла Зоя.
Сама не вірю, що захищаю Зою. Спочатку у нас були напружені стосунки з нею, але потім вони покращилися і тепер ми майже подруги. Лук'ян придбав для нас окремий маєток, неподалік від будинку в якому мешкає Зоя. Він її занадто контролює. Коханий супить брови:
— Цей пройдисвіт і тебе зачарував? Я гадав, їхні стосунки не триватимуть більше як тиждень. А тут хлопчик загрався.
— Дозволь Зої жити своїм життям. От чого ти так боїшся?
— Він обкрутить її та відсудить гроші, — Лук'ян говорить впевнено, наче ні на мить не сумнівається у своїх словах. Насправді я радію за Зою, проте намагаюся цього не показувати. Стискаю плечима:
— Складеш шлюбний договір. Не переймайся так, дозволь їм бути щасливими.
— Доведеться, — Чоловік важко зітхає, — Зоя вагітна.
Почувши таке, я схоплююся і сідаю. Занурюю ноги у теплий пісок, уважно дивлюся на чоловіка:
— І ти тільки тепер про це кажеш? З цього треба було почати.
— Залишив гіршу новину на десерт, — коханий кривиться так, наче об'ївся лимонів.
— Хіба це погано?
— Якби вона завагітніла від іншого чоловіка, то добре, але від Кирила не варто очікувати нічого хорошого.
— Не перебільшуй. Головне, що ця дитина від коханого Зої. Якби там не було, ти нічого не вирішуєш. Відпусти ситуацію.
Лук'ян стискає губи. Знаю, як він любить все контролювати. Він помітно дратується:
— Це виходить, що у моєї молодшої сестри дитина буде старша, ніж моя?
— Так, я ж ще не вагітна, — вловлюю у голосі коханого грайливі нотки й посміхаюся.
Громовенко стає на ноги та змушує мене підвестися. Притискає до себе і я відчуваю його треноване тіло. Цілує мене у щічку та шепоче на вушко:
— Потрібно зробити так, щоб різниця у віці між ними була невеликою. У нашому номері дуже затишно. Піднімемося?
Я киваю та огортаю шию чоловіка руками. Його губи знаходять мої вуста та пристрасно цілують. Поцілунок, наче солодкий дурман, затьмарює розум і у мене залишається єдина мрія — Лук'ян. Млію від цього чоловіка, який повністю володіє моїм серцем і душею. Він просив подарувати йому ніч, а я подарувала йому все життя.