Епілог

Минуло понад рік з того часу, як я повернулася до Лук’яна і жодного разу не пошкодувала про це. Зараз я лежу на лежаку на березі моря та ховаюся від спекотних променів сонця під широкою парасолею. У нас медовий місяць. Досі не вірю, що вийшла заміж вдруге. Це весілля було розкішне, а імена деяких гостей та важливих персон я навіть не запам’ятала. Лук’ян підходить до мене та сідає на сусідній лежак. Зі злістю жбурляє телефон на пісок:
— Уявляєш, Зоя геть розум втратила.
— Чому? — я підіймаю сонячні окуляри та дивлюся на чоловіка. Мого чоловіка. Поглядом окреслюю його мускулисті руки розмальовані татуюванням, широкі груди, живіт і у пам’яті постають яскраві спогади минулої ночі. Живіт наповнюється важкістю. Намагаюся зосередитися та уважно слухаю Лук’яна:
— Заміж зібралася. За того пройдисвіта!
— За Кирила? — невідомо навіщо, уточнюю.
— Он бачиш, навіть ти знаєш, що він пройдисвіт, а його імені я не називав.
— Просто вони вже давно зустрічаються, — я лагідно всміхаюся та беру руку коханого. Сподіваюся втамувати його гнів, ніжно проводжу пальчиком по тильній стороні долоні, — чому ти злишся? Вона доросла дівчина, знає, що робить. Час її відпустити.
— Бо він її використовує.
— А може у них кохання? Насправді Кирило не такий поганий, як ти вважаєш. Вони салон відкрили, який приносить непоганий прибуток. Я сама його відвідую, там хороші спеціалісти працюють. Кирило справді зробив модне і класне місце, все, як хотіла Зоя.
Сама не вірю, що захищаю Зою. Спочатку у нас були напружені стосунки з нею, але потім вони покращилися і тепер ми майже подруги. Лук'ян придбав для нас окремий маєток, неподалік від будинку в якому мешкає Зоя. Він її занадто контролює. Коханий супить брови:
— Цей пройдисвіт і тебе зачарував? Я гадав, їхні стосунки не триватимуть більше як тиждень. А тут хлопчик загрався.
— Дозволь Зої жити своїм життям. От чого ти так боїшся?
— Він обкрутить її та відсудить гроші, — Лук'ян говорить впевнено, наче ні на мить не сумнівається у своїх словах. Насправді я радію за Зою, проте намагаюся цього не показувати. Стискаю плечима:
— Складеш шлюбний договір. Не переймайся так, дозволь їм бути щасливими.
— Доведеться, — Чоловік важко зітхає, — Зоя вагітна.
Почувши таке, я схоплююся і сідаю. Занурюю ноги у теплий пісок, уважно дивлюся на чоловіка:
— І ти тільки тепер про це кажеш? З цього треба було почати.
— Залишив гіршу новину на десерт, — коханий кривиться так, наче об'ївся лимонів.
— Хіба це погано?
— Якби вона завагітніла від іншого чоловіка, то добре, але від Кирила не варто очікувати нічого хорошого.
— Не перебільшуй. Головне, що ця дитина від коханого Зої. Якби там не було, ти нічого не вирішуєш. Відпусти ситуацію.
Лук'ян стискає губи. Знаю, як він любить все контролювати. Він помітно дратується:
— Це виходить, що у моєї молодшої сестри дитина буде старша, ніж моя?
— Так, я ж ще не вагітна, — вловлюю у голосі коханого грайливі нотки й посміхаюся.
Громовенко стає на ноги та змушує мене підвестися. Притискає до себе і я відчуваю його треноване тіло. Цілує мене у щічку та шепоче на вушко:
— Потрібно зробити так, щоб різниця у віці між ними була невеликою. У нашому номері дуже затишно. Піднімемося?
Я киваю та огортаю шию чоловіка руками. Його губи знаходять мої вуста та пристрасно цілують. Поцілунок, наче солодкий дурман, затьмарює розум і у мене залишається єдина мрія — Лук'ян. Млію від цього чоловіка, який повністю володіє моїм серцем і душею. Він просив подарувати йому ніч, а я подарувала йому все життя.

Закінчилася книга про Аліну та Лук'яна. Якщо Вам сподобалася ця історія, то натиснітьй, будь ласка, на сердечко на головній сторінці книги. Підписуйтеся на мою сторінку, щоб не пропустити новинки. Запрошую до своєї новинки "Терміново потрібна дитина". Зустрінемося у новій історії.

З любов'ю, Аврелія Аверлі!