Подаруй мені ніч

Розділ 61

Налякані очі Романа свідчать – я потрапив у точку. Він махає головою:
— Я дещо пам’ятаю, проте не все.
— Цю казочку розказуватимеш Аліні. Мої люди добре попрацювали й дізналися все. Отримавши гроші, які я дав тобі, щоб ти покинув Аліну, ти програв в азартні ігри. На додаток, примудрився заборгувати. Тебе побили через це. То були не незнайомці, ти добре знаєш, хто це зробив. У тебе вимагають сплатити борг і ти шукаєш швидкі шляхи знайти гроші. Вдав амнезію, щоб підібратися до Аліни й знову вимагаєш у мене кошти.
Роман блідне, а я задоволений собою. Хочу дотиснути шмаркача й кажу те, чого не збираюся робити:
— Я можу тобі допомогти, але мені потрібні гарантії, що ти більше не спілкуватимешся з Аліною. Й дурному ясно, що вона тобі не потрібна.
— З Аліною добре, але власне життя важливіше. Ті головорізи вб’ють мене, якщо не віддам борг. Для тебе ця сума не захмарна, а мене врятує від смерті. Крім того, я нічого не скажу Аліні про твій підступ. Але якщо не отримаю грошей, тоді вона дізнається, що ти обманув мене. Зробив все, щоб затягти її у ліжко.
Негідник припустився помилки, коли надумав висувати мені умови. Киваю сірому та кладу руки на стіл. Сірий підіймається, підходить до Романа. Той напружується, наче відчуває те, що зараз має статися. Сірий різко вивертає його руку за плече та вдаряє головою у стільницю. Роман скрикує, з носа бризкає кров та червоними намистинами забарвлює білу стільницю. Таке видовище приносить мені задоволення. Нарешті нікчема отримає все, на що заслуговує. Сірий притискає його до стільниці й не має наміру відпускати. Далі у гру вступаю я. Спокійним, але твердим голосом звертаюся до нього:
— Надумав мене шантажувати? Забув з ким маєш справу? Тепер відповідай на мої запитання. У тебе не було втрати пам’яті. Ти розіграв цю виставу для Аліни, так?
Роман мовчить, не збирається відповідати. Я киваю і Сірий сильніше натискає на нього. Роман скрикує і нарешті зізнається:
— Так. Мені потрібні гроші, а за цю швабру я можу отримати хоч щось.
Всередині мене все перевертається. Як він сміє ображати Аліну? Сподіваюся, коли вона дізнається правду, то не ідеалізуватиме його. Мій голос звучить надто грізно:
— Ти розумієш, що продаєш її вже вдруге?
— У мене немає вибору, я змушений так чинити.
Дзвінок мобільного відриває від приємного допиту. Я беру телефон до рук та дивлюся на екран. Не вірю своїм очам. До мене телефонує Аліна. Сама. Радію, наче підліток, але водночас її дзвінок насторожує. Я шикаю на чоловіків:
— Тихо! Щоб не видали ні звуку, — Сірий киває і я натискаю на кнопку. Всупереч очікуванням, чую не Аліну, а басистий чоловічий голос:
— Привіт, Лук’яне! — тіло вкривається памороззю, щойно я впізнаю, з ким говорю.
Страх за Аліну морозними крижинами вривається у серце. Вадим Охтиренко. Цей чоловік безжальний, здатний на різні жахіття. В порівнянні з ним, я справжній ангелочок. Тамую подих і гупання власного серця закладає вуха. Вадим насолоджується своєю перемогою, продовжує:
— Твоя ластівка у мене. Якщо хочеш побачити її живою, то витягни Віталія з в’язниці. Там він опинився через тебе, через тебе і вийде. Щоб до завтра його відпустили.
Я стискаю губи. Давно проклинаю той день, коли зв’язався з братами Охтиренками. Ми разом починали бізнес та обкручували незаконні схеми. Потім, вони вирішили забрати все собі, а мене ув'язнили. Звісно не без допомоги батька Аліни. Це він якось вийшов на Охтиренків та співпрацював з ними. Зробив все, щоб його донька не зустрічалася з бандитом. От тільки цей бандит безмежно її кохає. Я не можу без неї й навіть готовий пробачити Рокинчуку.
Днями, мені вдалося зробити так, щоб молодшого ув’язнили, проте у Вадима вийшло уникнути покарання і зараз Аліна у нього. Я розумію, це небезпечно і боюся уявити, що може зробити з нею це чудовисько. Я демонструю вдаваний спокій:
— Я не можу цього зробити. Зібрано надто багато доказів причетності Віталія.
— Це твої проблеми. Чи твоя пташка не така для тебе й цінна? Поки вона ціла і неушкоджена, але це легко можна виправити.
У мене всередині все холоне. Не можу допустити, щоб коханій зашкодили. Важко видихаю:
— Дай їй телефон. Ти ж не думаєш, що я повірю тобі на слово? Може ви викрали у неї мобільний.
Чую невдоволене пирскання:
— Ти мене ображаєш. Я серйозна людина і не займаюся крадіжками телефонів. На, — Вадим гаркає до когось, — скажи своєму коханцю, що ти жива.
— Лук'яне? — голос Аліни тремтить та розбігається теплом по шкірі. Дівчина налякана. Я стискаю телефон у руці:
— Вони тобі не нашкодили?
— Ще ні.
— Потерпи. Я зроблю все, щоб тебе відпустили.
— А все не треба, — Вадим вклинюється у розмову, — як тільки Віталій опиниться на свободі, твоя дівка повернеться до тебе. Через три години я зателефоную.
Охтиренко завершує розмову, а у моєму серці щось надломлюється. Хвилювання за кохану тиснуть на груди. Я перевожу погляд на Сірого. Дарма його викликав, хай би й надалі стежив за Аліною, тоді б її не викрали. Дурень! Це я у всьому винен. У мене забрали найцінніше. Підтискаю губи й, наче вирок, оголошую:
— Відпускай шмаркача. Є серйозна робота.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше